У Тернопільській обласній науковій бібліотеці презентували збірку поезій військового та поета Назара Мялікгулиєва «Критик до народу або вірші мого дитинства». Книжку підготувала до друку його дружина Галина Шупер. Вона розповіла Суспільному, що об’єднала дві збірки чоловіка в одну. Видання вийшло тиражем пів тисячі примірників.
За її словами, у збірку ввійшли також фотографії бойового побратима Назара Юрія Костини та малюнки українського блогера під псевдонімом «Свідомий Бро».
Галина Шупер, дружина загиблого бійця. «Суспільне. Тернопіль»
«Я не політик, я просто з народу. Борюся віршами за правду і свободу», – так про себе казав мій чоловік, військовий та поет Назар Мялікгулиєв. Поезію він почав писати у шість років. Першу збірку видав у 2011 році, другу – у 2021. Це – патріотична лірика», – говорить Галина Шупер.
Під час презентації. «Суспільне. Тернопіль»
«Він передбачав у поезіях війну. Є багато цікавих віршів, саме пророчих. Він був людиною з великим світоглядом. Та війна, на жаль, внесла свої корективи. Чоловік загинув. Але це була його мрія – зробити презентацію своїх книжок для того, щоби їх читали і дивились у майбутнє», – каже дружина.
Презентували збірку під час проєкту «Із болем в серці», розповідає керівниця проєкту, волонтерка Ірина Скасків.
Ірина Скасків, керівниця проєкту «Із болем в серці». «Суспільне. Тернопіль»
«У поезії Назар Мялікгулиєв також був відважний: «Я смерті не боюся», написав він. Закликав у своїх творах до єднання, запитував, чому такий жорстокий світ і що має робити кожен, щоби він змінювався на краще?» – каже Скасків.
Назар Мялікгулиєв був на фронті з 2014 року. Загинув 22 червня цього року під час виконання бойового завдання на Луганщині. У загиблого був позивний «Поет», розповідає бойовий побратим Назара Іван Ожоганич. Вони разом служили в 44 артилерійській бригаді, після цього підтримували зв’язок. Останній раз, каже військовий, із Назаром спілкувався за місяць до його загибелі.
Іван Ожоганич, побратим Назара Мялікгулиєва. «Суспільне. Тернопіль»
«Він був дуже чуйною людиною, світлою, порядною, а головне – був талановитий. Там, де всі бачили мінуси, він знаходив плюси і записував їх. Робив собі якісь нотатки. Дуже важливо, щоб його пам’ятали, щоб його творчість не вмирала, бо коли поезія буде жити, отже, буде жити й він».
Ігор Березюк, харківський бард. «Суспільне. Тернопіль»