У нашому законі про гуманітарну деколонізацію ми вперше чітко формулюємо визначення ідеології «русского міра».
«Ідеологія «русского міра» – російська неоколоніальна доктрина, в основу якої покладені шовіністичні, нацистські, расистські, ксенофобські, релігійні ідеї, образи і цілі, знищення України, геноцид Українського народу, невизнання суверенітету України та інших країн. Мета – насильницьке розширення російського понаднаціонального імперського простору як способу реалізації особливого цивілізаційного права росіян на масові вбивства, державний тероризм, військове вторгнення до інших країн, окупацію територій, поширення канонічної території російської православної церкви за межі території Російської Федерації тощо».
Як бути з меморіалізацією пам‘яті про тих діячів російської культури, які відкрито не сприймали незалежності України, але пов‘язані з Україною і відомі у світі?
Зокрема, що робити з музеєм Булгакова? Що робити із самим Булгаковим? Як до нього ставитися? Чи був Булгаков українцем? Чи був українофобом? Чи є українським письменником? Чи має держава фінансувати його музей зараз, у час війни?
Спробую викласти власне бачення.
Михаїл Булгаков — відомий російський письменник, який народився у Києві. Він, безумовно, талановитий і знаний у світі.
Проте він був носієм імперського і колоніального мислення. До української незалежності ставився критично і навіть вороже, як загалом до української мови і культури.
Спілка письменників України вимагає закрити музей Булгакова.
«Булгаков, по суті, є одним із предтеч цього горезвісного «русского міра», і це яскраво відбито в його небезпечних книжках, де він оспівав і возвеличив не лише царат і монархію, а й нелюдську жорстокість, яка притаманна росіянам і є основною рисою російської нації.
Його зневажливе пихате ставлення до України викликає тільки щирий гнів і відчуття огиди», – зазначили у Спілці письменників.
Міністр культури не погоджується зі Спілкою.
«Мені дивно було прочитати заяву Спілки письменників. Чим завадив музей Спілці письменників – не знаю. Булгаков — киянин. Так, у нього були в деяких його творах, художніх, підкреслюю, творах, репліки певних героїв щодо визвольних змагань України на початку ХХ століття.
Але думаю, що музей тут точно не винен. Ні музей, ні пам’ятник. Я думаю, що Спілці є чим займатися, ніж вирішувати питання музею Булгакова. Позиція очевидна – точно не варто чіпати», – наголошує глава Мінкульту.
Спілці дійсно є чим займатися. Як і міністру культури. І справа міністра культури України — підтримувати українську культуру, а не захищати російську, як це робить міністр.
Булгаков очевидно вважав себе росіянином, був ним, не сприймав українізації, згодом переїхав у Москву. Це не заперечує навіть колектив музею. Ось що зокрема опубліковано на сторінці музею, де музей полемізує з Оксаною Забужко:
«Міхаїл Булгаков був людиною свого часу, він народився і жив у Російській імперії, отримав відповідне виховання й освіту. Булгакову було притаманне імперське мислення, але ані сім’я Булгакових, ані сам Міхаїл Булгаков ніколи не були українофобами або чорносотенцями. Міхаїл Булгаков справді не вірив в українську ідею, в реальність незалежної України, як і доволі багато людей тієї доби. Саме тому ми не можемо вважати Булгакова українським письменником, хоча він народився у Києві та прожив тут більшу частину свого життя, але творчість Булгакова безумовно є частиною українського культурного простору».
Частково можна погодитися з музейним сайтом. Тут прямо написано, що Булгаков не є українським письменником, не вірив в українську ідею.
Не погоджуюся, що Булгаков є частиною українського культурного простору. Просто тому, що, як визнає музей, він не був українським письменником. Він був колонізатором із колонізаторської родини.
Саме тому фінансування державою музею Булгакова, який зневажав українську державність, виглядає абсурдним. І дивно, що це не розуміє міністр культури України.
Приватний музей Булгакова може існувати. Але державні українські гроші може витратити на армію або на підтримку української культури? Або все ж таки на проукраїнську експозицію?
Разом із тим не погоджуюся з тими, хто повністю знецінює Булгакова як літератора. Він талановитий і цікавий автор. Він знаний у Росії, знаний у світі, він справді писав про Київ з антибільшовицьких і одночасно антиукраїнських позицій. З монархічно-імперсько-білогвардійських. Тому один із найвідоміших київських творів його і називається «Белая гвардія».
Булгаков і його родина були частиною того Києва часів боротьби за українську незалежність. Росіян у Києві колонізованому жило багато. Сам же будинок за адресою Андріївський узвіз, 13 – це дім Василя Листовничого. Як писала Забужко, «українського архітектора, інженера, почесного громадянина Києва, чоловіка по-своєму визначного – в культурних націй таким присвячують окремі монографії». Булгаков був його квартирантом, і всі вважали, що саме свого квартировласника Булгаков зобразив в образі огидного «Васіліси». Родичі Булгакова згодом виправдовувалися перед донькою Листовничого, що це не так.
А ще у цьому будинку жив видатний український диригент, композитор Олександр Кошиць. Кошиць працював для Центральної Ради, Директорії УНР, виконував доручення Петлюри, якого так не любив Булгаков.
То що ж робити на Андріївському узвозі, 13?
У відомого київського колекціонера і краєзнавця Віктора Киркевича є блискуча колекція артефактів про становлення української державності на початку ХХ століття. Він презентує її часом у Софії Київській чи Музеї історії Києва.
Я б у будинку архітектора Листовничого, де жили Кошиць і Булгаков, зробив музей становлення Української держави. Можна придбати для цього колекцію Киркевича. Але фондів усе одно вистачить. Музей Булгакова — це філія Державного музею історії України. Тому давно треба було так зробити.
А вже в експозиції можна згадати й історію будинку, і Листовничого, і Кошиця, і Булгакова, і про їхню діяльність, і про погляди.
А міністру культури й усім представникам влади пора позбуватися колоніального малоросійства і в суспільстві, і у власних головах. Якраз на часі.
Микола Княжицький
