Десять років тому на книжкових полицях з’явився роман молодої письменниці, що за дуже короткий час став бестселером, — «Мелодія кави у тональності кардамону». Економістка за освітою Наталія Гурницька написала чудову історію кохання простої дівчини Анни та шляхтича Адама. Роман став настільки популярним не лише серед «плаксивої» жіночої публіки, а й серед чоловіків. І вже через п’ять років після його виходу Наталія Гурницька втілила свою другу найзаповітнішу мрію — у Львові, Жовкві та прилеглих реґіонах розпочалися зйомки її «Кави…».
Фільмували стрічку, точніше, еротичні сцени біля коминка, та вальс, у якому кружляли закохані Анна й Адам, у Львівському будинку вчених. Власне до десятирічного ювілею виходу «Мелодії кави з тональності кардамону» Світлана Мерзлова, керівниця туристичної фірми Sv Travel, організувала зустріч шанувальниць творчості Наталії Гурницької з письменницею під назвою «Шляхетні посиденьки». Чому «шляхетні»? Бо, як відомо, у будинок, де знімали фільм про життя шляхти, у джинсах не приходять. Тому й умовою зустрічі був дрес-код — пані у сукнях і капелюшках.
— Так люблю «жіночі» книжки, — розповіла Наталя, — щоби брали за душу. Розумію, що мої романи читають і чоловіки. Але коли писала, робила для жінок. У нас таке життя — і побут, і робота, жінка до кінця дня така замучена, тож хочеться поринути в інший світ — романтичний, де тебе кохають, де ти — центр Всесвіту. Щоб це гарне кохання надихало на те, щоб ми у своєму реальному житті також отримували позитив, світло, чудовий настрій. А нам зараз так цього бракує. У мене було навіть так, що перестала писати. Взагалі. Думала, та кому воно зараз потрібно, у час війни? Але отримую листи, у яких дівчата пишуть, що бодай на чотири дні «поринули в інший світ». А ще мене дуже здивувало: хлопці з передової розповідали, що взяли мою книжку і бодай кілька днів жили в іншому світі. Один із хлопців навіть надіслав мені фото, на якому моя книжка, автомат і тільняшка.
— Книжка від фільму трохи відрізняється…
— Так, звісно. От ми зустрілися з Оленою Лавренюк (виконавиця головної ролі у «Каві з кардамоном». — Ред.), і кажемо одна одній, що і книжка, і фільм ніби існують разом і взаємодоповнюють одне одного. Бо те, що є у книжці, неможливо передати на екрані. У кіно має бути екшн, а у книжці можна описати емоції жінки, переживання. І знаєте, моя книжка колись була вдвічі більшою — приблизно на 200 сторінок. Один літературний критик мені сказав, що цього ніхто не буде читати. Треба скоротити. Я дуже засмутилася. Як же ж це себе коротити? Цілий рік я над цим працювала. Але я її не скоротила, а переписала.
— Але ж можна було поділити на кілька томів?
— Та хто б мені дозволив? Я ж була дебютанткою! Коліжанки мені тоді казали: «Та що ти стільки пишеш?». А я писала її у нереальних умовах, тепер сама собі дивуюся. Писала, коли народилася моя дитина, чоловік у той час зламав ногу (малій було 4,5 місяці), і моя мама лежала у лікарні з онкологією. Сидячи у лікарні біля маминого ліжка, я писала. Навалилися такі події, що я раптом збагнула: якщо зараз не сяду і не зроблю, то ніколи цього не зроблю. Боялася, що потім не напишу. Так, я спала дві-три години на дві-три доби. Але ця книжка, можливо, мені допомогла вижити.
— Книжку завжди було складно видати…
— Це правда. Спершу чоловік мені вирішив подарувати на ювілей 500 примірників. І людям моя книжка, як то кажуть, зайшла. Потім дала у видавництво, де надрукували великим шрифтом. А якось моя книжка потрапила до рук Олени Лавренюк. І вона себе «побачила» у майбутньому фільмі у головній ролі. Оскільки у Львові все починається з кави, ми з Оленою зустрілися на каві. Обидві горіли цією історією. І наш «вогонь» запалав.
Розмовляла Галина Ярема, «Високий Замок»
