У межах Національного тижня читання ми продовжуємо знайомити глядачів із сучасними українськими письменниками. Далі в нашому ефірі інтерв’ю з Тарасом Прохаськом.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Ми зараз знаходимось в одній із книгарень Івано-Франківська. Біля цього стелажа я зупинилася не випадково… Всі книги на цих полицях належать перу сучасних популярних українських письменників. З один із них — ми познайомимося просто зараз.
Тарас Прохасько — український письменник і журналіст. Один із представників станіславського феномену. Народився в Івано-Франківську. Вирішив стати письменником у 12 років. За життя змінив безліч професій. Лауреат численних нагород, серед яких: «книга року-2011», відзнака BBC з дитячої літератури, премія модерної есеїстики імені Юрія Шевельова. Кращі твори: «Лексикон таємних знань», «Порт Франківськ», «Ботакє», «Непрості», «Спалене літо».
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Вітаю, пане Тарасе. Вас називають одним із найпопулярніших сучасних українських письменників? Чим ви приваблюєте читача? Про що ваші книги?
Тарас Прохасько, письменник:
Приваблює, мабуть, якимось таким особливим способом рефлексування чи роздумування. Тобто в мене нема гостросюжетних чи якихось таких про деталі життєві, якість такі побутові речі, про почуття… книжок, це все свого роду есеїстика, коротка проза, яка є приватним художнім філософствуванням.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
В мене багато друзів-книгоманів. Але з початком війни багато хто з них відмовилися від читання. Не тому, що не хочуть. Кажуть, що це зараз не на часі… Чи правильна така позиція? І чому читати під час війни таки потрібно?
Тарас Прохасько, письменник:
Я вважаю, що читати тепер потрібно тим людям, які власне того потребують. Не переставати читати. Тому що це є нормальна гігієна, це так само як перестати митися, чи як перестати їсти. Це є потреба, і вона є дуже важливою. Вона зрівноважує і вносить якийсь внутрішній спокій. І наповнення дає у житті. А наповнення і спокій у часи війни є ще навіть більше потрібні, як у лагідні часи.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Яку літературу ви б порекомендували українцям читати саме зараз?
Тарас Прохасько, письменник:
Я б порадив тепер зробити певну ревізію собі та почитати ту класику світову й українську, до якої часто не доходили руки. Тепер є найкращий час для читання неактуальних речей, тому що актуальні речі ми отримуємо нині з усіх сторін.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Чи змінила війна літературні вподобання українців? І на яку літературу нині найбільший запит?
Тарас Прохасько, письменник:
За моїми спостереженнями, тепер різко з’явився інтерес до української літератури. При тому не найновішої, не останніх років. А зокрема й до класиків 20 століття, до так званого розстріляного відродження, до українських модерністів 20-30 років. І, звичайно, до тих, які працювали, писали, починали працювати ще у 80-90 роках серед наших сучасників українських.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Яку роль відіграє література для України зараз в час війни? І як змінила війна українську літературу?
Тарас Прохасько, письменник:
Сучасна українська література спонукала до того, що у нових поколінь українців виробилася оця українська ідентичність. А як ми розуміємо, насправді ця війна є через те, що наша ідентичність виявилася надто міцною і надто автономною. І відповідно далі українська література тепер вона робить крок наступний — не тільки укріпити ідентичність, яка привела до цього моменту, але й розібратися, як цю ідентичність підтримувати, плекати і вирощувати у найскладніших умовах.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Чи можна говорити про те, що зараз іде формування нової плеяди українських письменників, каталізатором виникнення яких стала війна?
Тарас Прохасько, письменник:
Коли йдеться про ту генерацію, те покоління, яке отримало свій голос у час війни, а це вже дійсно так є, тому що крім всіх старших і вже зрілих письменників, які багато розмірковують власне про всі ці речі, чуємо голос нових авторів, нових поетів, яких війна спонукала до того, щоб говорити. Тому що довший час значна частина молодих людей не мали життєвих досвідів, потрясінь. А тут раптом сталося так, що одночасно дуже багато людей радикально поміняли обставини свого життя. І цей вибух емоцій призвів до вибуху голосів.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Про що сьогодні пишуть українські письменники? І в яких жанрах? Може, є жанр, який домінує над іншими?
Тарас Прохасько, письменник:
Тепер найактуальнішим жанром і найбільш поширеним жанром, у якому працюють письменники, це є есеїстика. Різного ґатунку. Починаючи від аналітичної, і закінчуючи якоюсь такою дуже ліричною, дуже чуттєвою. Бо есеїстика — це такий жанр, де не йдеться про вигадані сюжети, про вигаданих персонажів і де є присутній автор.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Мабуть, ви погодитеся з тим, що війна досить важкий час для письменників, щоб творити… Яка ситуація у вас, і як вплинула війна на вашу творчість?
Тарас Прохасько, письменник:
Звичайно, що змінилися теми, змінилися проблеми, про які я пишу, але дуже важливо для мене було власне упевнитися в тому, що саме цієї сфери життя війна не убила, не забрала. Є така оптимістична річ, що книготоргівля не надто знизила свої обсяги, і тому письменники, які видають свої книжки, вони отримують якісь свої гонорари.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Якщо книжки продаються, це означає що українці читають?
Тарас Прохасько, письменник:
Може, не читають відразу і все, але в кожному разі купляють не менше. Але такого велетенського голосів українських письменників за кордоном, як тепер — ще не було. Тобто українські письменники разом з іншими діячами культури — вони страшенно багато тепер говорять про Україну, і про те, що відбувається, і хто ми такі, і звідки з’явилися. І що у нас було до того, як почалася війна, і заради чого ця війна почалася, і чому ми мусимо перемогти, і чому ми не здаємося. І ця хвиля, справді, страшенно поширилася у всій Європі, Америці.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Побажання для українських читачів від вас.
Тарас Прохасько, письменник:
Побажання знайти свою улюблену книжку, не конче ганятися за списками, щоби прочитати 200 книжок у рік чи 50. Це сумнівна практика. Краще шукати й знайти ту книжку, до якої можна вертатися багато — багато разів.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Щиро вам дякую за розмову. — Дякую вам.
