Вінницький письменник поділився спогадами про автора “Двох кольорів” Дмитра Павличка
90
Україна сумує за Дмитром Павличком. Його згадують як поета, публіциста і перекладача, як політика – одного з організаторів Народного Руху України, автора Декларації про державний суверенітет України, як дипломата і просто як про людину, яка мала велику, насичену подіями долю.
Автор “Двох кольорів” пішов від нас на 94-му році життя. Своїми спогадами про Дмитра Васильовича поділився й відомий вінницький письменник.
Поет та перекладач Михайло Каменюк уперше зустрівся з Павличком в студентські роки та каже, що ця зустріч була доленосною.
Це був 1970 рік, я вчився на четвертому курсі філологічного факультету Вінницького педуніверситету. На березневі канікули кафедра української літератури традиційно влаштувала зустріч випускників, запрошувались і студенти. То була така приємна вечірка на кшталт популярних тоді “вогників”, нам навіть дозволили поставити на столи трохи вина. Зазвичай в гості приїздив хтось із Києва, цього разу був Дмитро Павличко, — згадує Михайло Каменюк.
Михайло Каменюк каже, що на вечірці заведено було читати вірші.
Я теж прочитав один зі своїх творів. Потім включили музику. Я танцюю з дівчиною, аж раптом до нас підходить Дмитро Васильович. Каже: “Юначе, ви пишете гідні вірші. Надішліть мені. Подивимось, може, надрукуємо в “Літературній газеті”. Він тоді там працював. Я другого дня надіслав листа, і буквально через тиждень вийшла у світ моя перша публікація. Це так надихнуло мене, дало такий потужний поштовх! — пригадує Михайло Каменюк.
Вдруге Каменюк побачив Дмитра Павличка у березні 1990 року, коли в Києві на міськраді підіймали жовто-блакитний прапор.
Я тоді мав перший у своєму житті диктофон, тож записав на нього палку промову Павличка. А коли повернувся до Вінниці, розшифрував і надрукував у нашій обласній газеті “Комсомольське плем’я” – на цілу сторінку вийшло. Наш секретар по ідеології був дуже незадоволений. Казав, що треба було у мене той диктофон відібрати, — згадує Михайло Каменюк.
Пізніше Михайло Каменюк працював заступником голови Спілки письменників України.
Дмитро Васильович уже був похилого віку, але не втрачав енергії. “Хлопці, давайте щось робіть, не спіть!” – любив говорити, коли до нас заходив. А ще ми любили ходити дивитися, як у кафе “Еней” у нас на Банковій він грає в більярд. У тому був добрий майстер, — ділиться спогадами вінницький письменник.
