Жан Жоньйо: «Літературна дипломатія – це справді важливо!..»
129
Наш співрозмовник Жан Жоньйо (1954 р.н.) – знаний бельгійський письменник і громадський діяч. Закінчив Вищу школу міжнародних перекладачів при Монському університеті та Національний інститут видовищних мистецтв (факультет кіно, радіо й телебачення) у Брюсселі. Працював на бельгійському телебаченні (зокрема, вів низку історичних програм). Автор збірок новел («Корпус митниці», «Мародери темного»), романів («Слова Мод», «Торік у Сінт-Ідесбальді»; Премія ім. Оґюста Мішо Королівської академії французької мови та літератури Бельгії; Премія Бельгійських Бібліотек) та інших творів, перекладених італійською, румунською та української, сценаріїв документальних фільмів і коміксів. Також виступає як культурний оглядач, координатор творчих майстерень із написання новел, радіожурналіст (щотижнева програма «Між рядками») і засновник Інтернет-радіо «Книжковий простір», був головним редактором одного з найповажніших літературно-громадських часописів Бельгії, «Маржіналь», очолював Франкомовну секції ПЕН-центру Королівства Бельгія, де нині перебуває на посаді Почесного Голови. Долучився до інформаційної кампанії на підтримку України в умовах російської агресії, зокрема сприяючи виступам українських культурних діячів у паризькому «Ле Монд», бельгійському «Ле Суар», на радіо й телебаченні.
Дмитро Чистяк: Любий Жане! Ваша багатоманітна діяльність на міжнародній арені, зокрема у франкомовній культурній спільноті, викликає щире захоплення… Колись на чолі легендарного часопису «Маржіналь», а нині – як Почесний голова франкомовного ПЕН-центру Бельгії та Президент Фундації Моріса Карема й невтомний організатор численних культурних ініціатив, Ви стали незамінною постаттю Королівства Бельгія… Гадаю, варто розпочати з короткого огляду нинішніх Ваших проектів…
Жан Жоньйо:Мушу зауважити, що справді, моя літературна діяльність – досить розмаїта. Збірки оповідань, два романи, численні статті й відгуки, монографія «Майстерність Слова» про незабутнього секретаря Королівської академії французької мови і літератури Бельгії Жака Де Деккера належать до традиційного письма. Але є ще й письмо звукове у вигляді довгих радійних (або ж у форматі відео через Ковід) інтерв’ю з письменниками, істориками, філософами, ба навіть авторами коміксів. У кожній розмові (вони є на сайтах www.espace-livres.be, http://espacelivresedmondmorrel.blogspot.com, www.edmondmorrel.be) намагаємося виявити, яким чином вивершується творчість, чим вона живиться – розглядаємо розмаїті літературні явища як спосіб світорозуміння. Серед подальших планів – повість або роман, де головний герой нагадує мого батька, очитаного, але мовчазного і загалом депресивного чоловіка. Він уже з’являвся в низці новел, тому глибше вглядаюсь у зображення дійсного й уявного, саме в такому розрізі проступає справжня сутність людського. Серед інших проєктів – роман про навколосвітню експедицію (зокрема й до України) бельгійського автобронедивізіону під час Першої світової війни, де історія поєднується з вигадкою – розпочав я цю тему у збірці «Бельгії» (2019, Видавництво «Кер»). Пильно стежу за екранізацією своєї новели «Готельний сервіс», яка має вийти на екрани вже навесні. А ще один не лише літературний проект надзвичайно мені любий – відвідати Україну та нарешті представити видану збірку новел «Сп’яніння від книжок» (видавництво «Пінзель», 2022, переклад Івана Рябчія), славень читанню, мистецтву слова та свободі думки – без них не уявляю існування сучасної людини.
Д.Ч.: Ваша літературну творчість здобула успіх і серед українських читачів – із виходом збірки «Сп’яніння від книжок», а також після друку новел у журналах «Київ» і «Всесвіт». За підтримку української культури Вас нагороджено Грамотою Київської організації Національної спілки письменників України… Яке нині Ваше творче кредо?
Ж.Ж.: Надзвичайно зворушив мене вихід цьогорічної збірки, а також друк у Вашому перекладі новели «Сліди» у бельгійському номері журналу «Всесвіт» (2015, № 9–10). На жаль, в Україні був лише раз – у Львові, на щорічному конгресі Міжнародного ПЕН (2017), де радо стрівся з Андрієм Курковим (автором теплої передмови до моєї української книжки) та почесними гостями Полом Остером і Філіппом Сендсом. Моє кредо, коли йдеться про Україну (а проти неї розв’язано нелюдську агресію) – і далі приступними нам мирними засобами поширювати те, чого можуть нас навчити українська історія, українське письменство, зокрема щодо передумов цієї війни. Ось чому у засобах масової інформації сприяв публікації інтерв’ю з Андрієм Курковим (відомим у нас посланцем миру), Іваном Рябчієм (видавцем і перекладачем «Тентена») і Вами (а крім поетичної й перекладацької творчості стільки робите для поширення української історії та літератури у франкомовному світі…). Згадати б хоча б наше спільне інтерв’ю:
Як на мене, письменницька солідарність у країнах франкофонії, у Європі й загалом у світі – надзвичайно важлива і її слід усіляко підтримувати. Звісно, міжнародний ПЕН – структура, що координує цей процес, але безперестанна робота має вестися і в плані інформування щодо нових видань із історичної та літературної україністики, до чого долучилися і ми з серією інтерв’ю. Либонь, саме література (хоча її історичність – художня) проникає у наш час значно глибше від будь-якого іншого засобу комунікації. Тому в тоталітарних країнах саме книжки першими кидали у багаття – слово становить для них найбільшу загрозу. Ось чому, визначаючи своє творче кредо, зауважу, що джерело і сенс літературної творчості для мене такий: письменство – неодмінний спосіб осягнення дійсності. А боротьба письменника за право на свободу триває щохвилини – про це не можна забувати.
Д.Ч.: Російська агресія проти України разюче змінила наше життя. Деякі фахівці ведуть мову про геноцид української європейської цивілізації. Як сприймається бельгійським суспільством війна в Україні?
Ж.Ж.: Передусім хочу звернути увагу на слова «європейська цивілізація». Саме вони, як на мене, найбільше й промовляють до Бельгії (наша держава – серед співзасновників Європейського співтовариства у 1957-му), саме в них – ключ до розуміння російської агресії проти України. Не можу сказати про всіх бельгійців, але скажу про відчуття, які притаманні більшості моїх співвітчизників, та й загалом європейців. Належу до покоління, що народилося через десятиліття після перемоги у Другій світовій війні, а тому ніколи не було свідком війни на теренах європейського співтовариства. Власне, серед завдань побудови єдиної Європи було й таке – через розвій економічних зв’язків убезпечитися від нових конфліктів після Першої та Другої світових воєн. В одній новелі згадую про діда, який постраждав від газової атаки у Першу світову, а ще – про славетний виступ Віктора Гюго на Світовому конгресі миру 1849-го, коли письменник звернувся зі зворушливим закликом до народів світу, з ідеєю розбудувати європейську спільноту, з єдиною монетою! Зауважу – з такою пропозицією звернувся саме письменник! Можна згадати і слова Жана Монне: «Якби все можна було почати знову <йдеться про створення Європейського співтовариства>, то почав би зі сфери культури…». І хоча цей вислів не задокументовано, але його часто згадують, і вже цього досить, аби переконатися в його нагальності. Ті жахливі картини, що доходять до нас із України, втеча цивільного населення, численні переселенці – все це викликає розпачливі спогади моїх батьків і дідів. У цьому моторошному повторенні Історії – лиха доля, супроти якої слід боротися, викриваючи її, показуючи історичні передумови та олюднюючи її – а саме цим переймається письменство.
Д.Ч.: Ваша підтримка української культури шляхом виступів у засобах масової інформації викликає в українців щиру подяку. Київська організація Національної спілки письменників спільно з установами-партнерами, зокрема Європейською академією наук, мистецтв і літератури, заснувала Науково-дослідний інститут міжнародної літературної дипломатії, до роботи якого долучилися й Ви. Які подальші ініціативи в цьому напрямку видаються Вам доречними?
Ж.Ж.: Літературна дипломатія – це справді важливо, і радо долучаюся до цієї ініціативи. Культура загалом і література зокрема – унікальні способи розгляду історії та сучасності, адже олюднює великі суспільні зрушення. Знову ж таки згадаю Віктора Гюго: чи не в «Знедолених» читаємо найжахливіший опис бою при Ватерлоо? Усім серцем, усією силою мистецтва він дає нам зрозуміти, засвоїти трагедію воєнного протистояння через її олюднення. Письменники, які справді присвятили себе літературній дипломатії – саме вони наближають мир, якого прагнемо всі ми. Література – це опір, мені це очевидно. Про це йдеться в новелі про неминучість справедливості з перекладеної моєї збірки. Що ж до майбутніх ініціатив, то їх може бути багато (інтерв’ю, переклади, відгуки, видання) і в комплексі вони розширять поле нашої спільної свідомості – невідворотного опору війнам. Літературні проекти мають сприяти обмінам, кращому пізнанню культур, активній солідарності – колоквіуми та літературні зустрічі, збори в регіональних відділеннях міжнародного ПЕН, ініціативи з перекладу української літератури… Таким чином далі шириться неуникненна роль письменників у невпинному пробудженні людської свідомості.
Д.Ч.: Чи може Україна стати частиною європейської цивілізації та Європейського союзу?
Ж.Ж.: Не будучи фахівцем у галузі технічних процедур щодо набуття членства у Євросоюзі, про це мову не вестиму. Але всім серцем хочу, щоби Україна долучилася до нього в будь-якій прийнятній для неї формі. І твердо переконаний, що так буде, згадуючи про обох дідів, які дивом вижили у Першій світовій війні, але потім діда по батькові розстріляли на початку Другої світової за участь у русі Опору. Вони цього не побачили, але досі єдиний європейський прапор із золотими зірками на синьому тлі десятиліттями оминає поля війни…
