Нещодавно видавництво «Саміт-книга» випустило збірку статей 40 авторів (упорядник Олесь Доній), присвячених Григорію Сковороді та осмисленню його ідейного спадку. Книга вийшла за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики.
Збірка «Сковорода і Ми» являє собою новаторське видання, присвячене визначній події — 300-літтю з дня народження Григорія Сковороди.
Видання спрямоване на поширення як інформації про Григорія Сковороду, так і відповідь на виклики, що нині стоять перед Україною:
необхідність єднання нації в умовах протистояння російській фашистській агресії;
просування прогресивних світоглядних цінностей;
уміння налагоджувати культуру діалогу;
здатність формувати позитивні символи;
популяризація української культури;
залучення молоді до загальнокультурного українського процесу.
На презентації
Статті написані не лише про Г. Сковороду, а й про власні переживання, про власні ідейні пошуки, про власні мрії, про «філософію свободи», «філософію серця», «філософію щастя», «філософію любові» — про все те, на що надихав і надихає філософський геній Григорія Сковороди.
У передмові до книги Олесь Доній пише: «Чи може книжка про Сковороду стати книжкою про війну? Вірніше, яким чином книга про одного з найбільш миролюбних і життєдайних мислителів України стала книгою про війну? А згадки про війну Ви помітите в кожній другій статті або навіть у більшості статей цієї збірки.
Коли я звертався до майбутніх авторів із проханням написати статтю, і писав у повідомленнях або говорив по телефону, розповідаючи про «філософію серця», «філософію любові», «доктрину щастя» тощо, то у відповідь часто чув: «А можна, я напишу про війну?».
«Звісно, можна» — відповідав я. Адже «філософія серця» — це не відстороненість від живого світу, якраз навпаки, це вміння пропускати життя через себе, через власне серце. А на серці в нас зараз війна, яку розв’язав проти нас російсько-фашистський ворог, тож наше серце стискається від болю і страждає, і книга рясніє згадками про війну, навіть якщо ця книга присвячена Сковороді.
Концепція цієї книги народилася у мене завдяки директору видавництва «Саміт-книга» Івану Степурину… То на пропозицію видавця поміркувати про видання книги про Сковороду, я подумав, що змагатися зі «сковородознавцями» в аналізі ідей Сковороди чи в конструюванні його біографії, буде нераціонально. «Сковородознавство» — це значною мірою міфотворчість. Жодним чином не вкладаю в слово «міфотворчість» негативної конотації, адже як історик за фахом розумію, що історія загалом значною мірою міфотворчість. Та у випадку зі Сковородою ми вже ніколи не зможемо відділити міф від історичної істини хоча б через те, що історичної істини, підтвердженої з кількох джерел водночас до нас дійшли самі крихти. Більшість того, що ми знаємо про Сковороду — це наслідок міфу, який створив (і надвзичайно успішно створив) його вдячний учень Михайло Ковалинський (1745-1807). «Жизнь Григорія Сковороды» стала книгою всього життя і самого Ковалинського, книгою, завдяки який він лишився й сам в історії…
Книгу «Сковорода і Ми» я замислював не як засіб змагання зі «сковородознавством». Майбутнім авторам я пропонував викласти не біографічні знання про Сковороду, не переказ його творчості, а власні думки. За задумом «Ми» мало бути рівнозначно «Сковороді».
«Ми» — це наша здатність мислити. Тож я звертався як до майбутніх авторів до людей, які здатні мислити. В цій збірці ви побачите і випускників філософських факультетів, і літераторів, і істориків, і журналістів, і волонтерів, і культурологів, і військових ЗСУ. І поціновувачів, і навіть обожнювачів Сковороди, і його критиків. Здатність мислити, здатність викладати свої думки і ділитися із суспільством — от що мало стати змістом цієї збірки. Сковорода цієї збірки — це не минуле, це не повторення дещо вже заяложених сентенцій, які поволі стають штампами. Ні, Сковорода цієї книги — це спо нукання до думки, це рефлексія, це мислетворчість. «Сковорода» — це «Ми», «Ми» — це «Сковорода».
І «Ми» маємо право на власні мандри, на власне навчання, на власні думки, і на власне викладання, на все те, на що собі сам узяв права Григорій Савович. Тож сприймайте цю збірку як нову філософію України. І смійтеся з тих дипломованих філософів, хто скаже, що це не так, що філософія — це лише їхній аналіз мислителів минулого. Дерзайте мислити про сучасне, дерзайте мислити про майбутнє. Ця збірка — це наша «філософія серця», наша «філософія любові», наша «філософія щастя». І жодна війна, жоден ворог не зможе нам заборонити мислити, заборонити нам бути щасливим, унеможливити нам бути щасливими. А Сковорода — це не істина в останній інстанції, Сковорода — це нагода, це привід для розмови, і поштовх для рефлексії. Наше «Ми» рівнозначне «Сковороді». І саме це і є глибинне сковородианство».
litukraina.com.ua
