Павло Кущ. У Києві відбувся творчий захід пам’яті Володимира Сосюри «Любіть Україну!», започаткований свого часу на Донеччині
51
…Пришиваю свій клаптик щомиті
До тканини, що носять герої.
І ті клаптики міцно зшиті!
Світ не бачив таких сувоїв!
Авторка цих поетичних рядків Світлана Фоменко народилася у селі Вільне Волноваського району на Донеччині. Після початку повномасштабного вторгнення і жорстокого «визволення» рашистами південної частини краю вона поповнила велику кількість вимушених переселенців. І поряд з іншими земляками вже дев’ять років також дбає про «свій клаптик»: робить посильний внесок у оборону і захист України від загарбників. Робота таких, як вона, нині викликає повагу у всьому світі.
А ще промовистий вірш «Клаптик» водночас можна вважати прологом до відкритого фестивалю-конкурсу читців, поетів, художників та фотохудожників пам’яті Володимира Сосюри «Любіть Україну!», у якому взяла участь авторка. Бо цей творчий захід також нагадує досить строкатий сувій, міцно зшитий поетичними «клаптиками» його учасників, а ще зусиллями організаторів, письменників, художників та інших діячів культури. До того ж, фестиваль має непросту історію виживання, оскільки навіть сама його назва викликає у рашистів шалену лють і бажання розірвати на клоччя. Та ці намаганння марні: навіть попри війну, підло розпочату кремлем, і тривалі важкі бої на малій батьківщині Володимира Сосюри Донеччині, щорічний захід відбувся знову. Щоправда, цього разу вперше за межами області: у Києві та ще у змішаному режимі онлайн і офлайн.
«Його творчість та нащадки дотепер потерпають від москви»
Свого часу фестиваль пам’яті одного з найкращих ліриків ХХ століття Володимира Сосюри, який народився у містечку залізничників Дебальцеве на Донеччині, започаткували і проводили саме там. Авторитетне дійство під тодішньою назвою «Срібні дзвони» вважалося одним із символів культурної сфери Донеччини і навіть своєрідним творчим пам’ятником славному земляку. І саме цей конкурс дав поштовх для втілення у життя закономірної ініціативи про зведення у Дебальцевому справжнього пам’ятника Володимиру Сосюрі. Місцева та обласна влада підтримали цей почин і вже був проведений відкритий конкурс на найкращий варіант скульптури знаного поета. А у 2013 році організатори та учасники чергового фестивалю вже стали свідками закладання каменю на місці майбутнього пам’ятника класику української літератури. До того ж у планах чітко значилося: відкриття скульптури відбудеться у рамках наступного фесту, у травні 2014 року.
На жаль, підступна «руская вєсна», загарбання і окупація Дебальцевого та частини території Донбасу зруйнували ці плани. Досі щорічний творчий захід вимушено поставили на паузу, а вже у 2018 році він був відроджений і під назвою «Любіть Україну!» вперше проведений у Слов’янську. Там же він, завдяки зусиллям управління культури і туризму ДонОДА, Донецького обласного навчально-методичного центру культури та його партнерів збирав учасників з усієї прифронтової Донеччини та інших областей ще три роки поспіль. У трагічному 2022-му за якихось три дні до повномасштабного вторгнення до України російських «визволителів» ми провели конкурс у нинішньому адміністративному центрі області Краматорську. Тепер, зважаючи на надзвичайно складну ситуацію на Донеччині, фестиваль із неофіцйійним статусом вимушеного переселенця перебрався до Києва.
«Мій прадід, його творчість, а також родина свого часу потерпіли від керівників кремля, зазнавши немало моральних та фізичних покарань, переслідувань, заборон. Прикро, та подібне продовжується досі, адже збройна агресія рф зруйнувала не тільки наші наміри відкрити у Дебальцевому пам’ятник поету, а й усе це місто та інші населені пункти Донбасу, який він дуже любив і присвятив йому немало віршів. Але фестиваль, що має назву знакової і завжди актуальної поезії прадіда, нам вдалося зберегти. А серед основних мотивів цьогорічних творів багатьох його учасників, це дуже важливо, стали віра і впевненість у нашій спільній перемозі», — ділиться враженнями постійний почесний гість заходу, котрий бере участь у роботі журі, правнук Володимира Сосюри Олексій.
«Зовсім не було прохідних творів»
Важливість збереженння і проведення конкурсу пам’яті славетного поета-земляка назавжди отримала підтримку ще й від керівників Донецької області. І хоча захід вимушено відбувся за межами регіону, де не вщухають бої, зокрема в ОДА переконані: відбувся ще один крок до намірів надати йому загальноукраїнський статус. На це у своєму зверненні до учасників звернула увагу заступник голови Донецької ОДА Юлія Костюніна. «На території Донеччини сили оборони продовжують боротися за кожен метр української землі, за кожен наш населений пункт. А тим часом українське слово звучить на теренах краю і буде звучати завжди. Нам дуже приємно, що навіть не зважаючи на війну, цьогоріч у конкурсі знову взяло участь багато творчих людей і не тільки з Донеччини. Це вкотре підтверджує: українське слово лунає голосно і потужно зі сходу на захід та із півночі на південь», — наголошує вона.
Навіть за згаданих умов у конкурсі взяли участь 248 поетів, читців, художників та фотохудожників з, окрім Донеччини, ще Луганської, Вінницької, Київської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Сумської, Волинської, Закарпатської та Рівненської областей. І всі вони підтримали традиції фестивалю стосовно подальшої популяризації українського слова, виховання поваги, шани і любові до рідної землі. У роботі журі в номінації «Поети» вже традиційно взяли участь члени Донецької обласної організації Національної спілки письменників України Микола Сіробаба, Наталія Ковальська, Олег Максименко. Цьогоріч до них також долучилися колеги Олександр Вертіль із Сум та Зоряна Замкова з Тернополя.
Певна річ, головна тематика більшості поетичних творів досить прогнозована, особливо це стосується юних та старших авторів із прифронтової Донеччини, які змушені були залишити рідні домівки і нині перебувають далеко від них. На цю закономірну особливість звернула увагу двічі вимушена переселенка (із Горлівки, а потім із Бахмута), поетеса Наталія Ковальська.
«У цьому році роботи учасників були досить різнопланові, а найбільше сподобалося наступне: практично у кожному вірші зокрема молодших авторів відчувалося розуміння ними важливості та значення рідної країни і ставлення до неї, немов до рідної людини. Приємно вразило й те, що не було прохідних творів, а, навпаки, поетичні рядки засвідчили: навіть наймолодші українці добре розуміють і надзвичайно складну ситуацію, у якій нині перебуває Україна, і те, що її обов’зково потрібно підтримувати і захищати. Варто відзначити також пристойний рівень і зміст поезій трохи старших авторів, які крізь любов до рідної землі, біль і співчуття висловлюють готовність допомагати Батьківщини та віру в нашу перемогу» — поділилася вона своїми враженнями.
Проведення фестивалю-конкурсу «Любіть Україну!», безперечно, стало спільною перемогою організаторів та всіх-всіх учасників. Утім, журі визначили ще й найкращих у всіх номінаціях. Переможцями поетичного конкурсу у молодшій категорії стали: Гран-прі — Каміла Галушка (Донеччина), 1 місце — Марія Руднєва (Луганщина), 2 місце — Ксенія Якимчук (Донеччина), 3 місце — Аліна Савчук (Рівненщина). Старша категорія відповідно Богдана Пілецька (Івано-Франківщина), Світана Фоменко (Донеччина) і Ольга Коцан (Івано-Франківщина).
Що ж, погодьтеся, фестиваль-конкурс «Любіть Україну!» також можна визнавати одним із згаданих поетесою клаптиків, які зараз міцно зшиваємо всі разом для спільної перемоги. І дійсно, весь світ нині вражений цією незламністю.
