Міжнародний конкурс ілюстраторів книг для дітей та юнацтва ім. Радни Сахалтуєва
Апологія майбутнього
Міжнародний конкурс ілюстраторів книг для дітей та юнацтва ім. Радни Сахалтуєва став помітною подією для східноєвропейського культурного життя. Цьогорічний конкурс відкрив цілу плеяду нових імен і облич, які невдовзі поповнять пул українського мистецтва.
Світи Радни Сахалтуєва
Конкурс носить ім’я Радни Сахалтуєва (народився15 травня 1935, Улан-Уде, Бурят-Монгольська АРСР) — відомого художника, книжкового графіка, карикатуриста, одного із фундаторів сучасної української мультиплікації.
Його сімейна історія є класичною для цілого покоління пізньорадянської інтелігенції. Батька художника знищив маховик сталінських репресій. Матір — як дружину репресованого — було піддано публічній інфамії й остракізму.
У дитинстві Радна брав уроки малювання у бурятського художника Романа Мердигеєва. Художня творчість стала для нього чи не єдиною можливістю внутрішньої свободи й самототожності у тоталітарних умовах.
Після закінчення інституту в 1961 році він за розподілом потрапив до Києва, де влаштувався на роботу асистентом художника-постановника у відділенні мультиплікації легендарної студії «Київнаукфільм». З 1969 року його постійним творчим компаньйоном виступає Давид Черкаський.
Життєвий цикл славнозвісної кіностудії наклався на ключові соціально-політичні процеси в СРСР і збіглися із епохою тривалої агонії совімперії. Початок «Київнаукфільму» був тріумфальним і відзначився низкою фільмів, сповнених технократичного оптимізму та соціалістичного пафосу, які підносили й романтизували науку. Проте з настанням епохи застою все більше амбітних починань почали зникати в колах пекла цензурно-бюрократичного постпродакшена.
Зовсім іншою була ситуація із мультиплікацією, яка в СРСР була жанром, що найменше підлягав цензурі. Саме тому мультиплікаційні роботи часто ставали чимось на кшталт модерністських візіонерських проєктів.
Саме у цей період Радна Сахалтуєв як художник-постановник створив низку славнозвісних мультиплікаційних фільмів, які отримали міжнародну популярність і стали помітними культурними топосами. «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), «Доктор Айболить» (1984-1985), «Острів скарбів» (1987-1988) стали феноменами пізньорадянского телеекрану.
У 1970-1980-і роки Радна Сахалтуєв був одним із провідних художників культового сатирико-гумористичного журналу «Перець». Також ілюстрував книги республіканських видавництв-гігантів «Веселка», «Молодь», «Ранок».
Візуальний почерк майстра став своєрідним топосом пізньорадянського кіно і телеекрану. Для його робіт характерна смілива, іронічна й упізнавана візуальна риторика, експансивна наративна манера і виняткова вітальність.
Започаткування конкурсу імені Радни Сахалтуєва стало свідченням його величезного фундаторського творчого та інтелектуального внеску в українську анімацію та книжкову ілюстрацію.
Мистецтво зведення мостів
Глобальна місія конкурсу ім. Радни Сахалтуєва — змінити динаміку редукції «іншого» в українській культурі, сприяти розгерметизації української арт-сцени, залучити альтернативний досвід й запровадити новітні культурні практики. Конкурс витворює якісно нове творче community: спільноту людей доброї волі, які постулюють власну відкритість й універсалізм.
Історія показує, що декларація універсалізму й відкритості – важлива риса успішних цивілізаційних проєктів. Не випадково один із титулів Папи Римського, який він отримав у спадок від староримської культури – понтифік, – означає буквально «той, хто зводить мости».
У нинішніх умовах конкурс Радни Сахалтуєва має універсальну місію – зведення мостів між народами та культурами, подолання історичних розривів і травм й утвердження спільної ціннісної платформи.
Локальна мета конкурсу — подолати ментальність “міста в облозі” і відкрити українське мистецтво для альтернативних культурних універсумів.
Переможці і лауреати
Цьогорічний конкурс Радни Сахалтуєва оприявнив молоду генерацію митців, представники якої невдовзі поповнять пул українського мистецтва.
Особливе місце серед новоявлених імен належить переможниці конкурсу, молодій україно-американській художниці Діані Анпілоговій. Вона вже встигла приголомшити міжнародну мистецьку спільноту своїм яскравим дебютом. Про це зокрема свідчить її перемога у номінації “Молодий талант” у престижному мистецькому конкурсі, який проводить Європейська Академія науки, мистецтва і літератури (м. Париж). Academie Europeenne des Sciences, des Arts et des Lettres, AESAL — це міжнародна неурядова організація, що об’єднує понад 300 членів національних академій, зокрема 72 лауреатів Нобелевської премії з 54 країн.
У диджитал-мистецтво Діана увійшла вже у ранзі сформованої академічної художниці. Мабуть саме тому її творчість насичена багатьма художніми алюзіями й міфологічними мотивами. Такий глибокий класичний досвід надзвичайно актуальний у епоху, коли цифрові технології набули ролі абсолютного гегемона у кіно, анімації й рекламі й радикально змінюють наше мислення і світовідчуття.
Роботам Діани властива моцартіанська легкість. Її універсальна візуальна риторика інспірована Золотим віком класичної диснеївської анімації і частково творчістю одного із найбільш знакових для американської поп-культури художників Нормана Роквелла.
Роботи Діани характеризуються поетичним лаконізмом та синкретизмом й смисловою багатошаровістю візуального тексту. Логіка композиційної побудови часто апелює до ранньоренесансної традиції. Це ж стосується і її ексклюзивного ставлення до кольору, який Діана розглядає не просто як художній засіб, а передусім як унікальний самостійний медіум.
У свої роботах Діана дуже часто дотримується імпульсу, який їй диктує сам колір. Колористика і ритміка фарб у поєднанні із різними техніками й текстурами дає приголомшливий ефект. Такі тонкощі художньої майстерності роблять її талант унікальним і націленим на тривалий пост-ефект.
Другою переможницею конкурсу стала гризинська художниця Ніно Наріманішвілі. Вона працює із чорнилом, крейдою, гуашшю, м’якою пастеллю і особливо майстерно використовує текстури старих речей, які у контексті її творчості набувають символічного і метафізичного значення. Художниця сміливо експериментує і часто вдається до гібридної практики поєднання колажу і авторського малюнку. У підсумку ми маємо витончене постмодерністське мистецтво, орієнтоване на розумного і естетично рафінованого поціновувача.
Окремого слова варті також численні лауреати конкурсу. Практично кожен із них показав не тільки визначну майстерність, але й упевнене творче самостояння і володіння різними медіумами. Про невипадковість і внутрішню єдність їхнього мистецтва свідчать самі роботи: у кожному окремо взятому випадку ми маємо справу із цілісними міфопоетичними й естетичними творчими концепціями і митцями, що є творцями нових художніх світів.
Конкурс продемонстрував надзвичайно широкий стильовий діапазон. Від високої стилізації під середньовічну мініатюру і лицарський роман (Надія Михайлицька) до витонченої естетики ренесансу (Дарія Пилипчук), від майстерної й тонкої імітації народного наїву (Влада Рівкіна) аж до алюзій на граничний мінімалізм авангарду (Вікторія Барабаш, Олена Барді і Дарія Лузіна).
Кожен лауреат вартий ґрунтовної критичної рефлексії. Роботи Дарії Пилипчук, наприклад, несуть свіжий подих середземноморської цивілізації у її черговому, ренесансному, сенсуальному апогеї; вони повні динаміки і симфонічної складності, яка провокує до евристичного пошуку й думання.
Ілюстрації Софіко Тсикорідзе, натомість, демонструють незвичайну конфігурацію творчих підходів: вони ніби спинилися на півдорозі між похмурим гіперреалізмом і поетичним осмисленням дійсності й тримають глядача у стані постійної хвилюючої невизначеності.
Кожен лауреат декларує унікальність своїх творчих методів. Свідченням цього є антропоморфні тварини і віньєткова естетика (Віталій Дударенко), колажі і робота із шрифтами (Нонніе Гардава), футуристичні об’ємні архітектони (Анастасія Каленюк і Матвій Лейченок), робота із складними багатошаровими текстурами (Поліна Леонюк), класичні книжкові ілюстрації у різній стилістиці (Анастасія Чернявська, Гліб Сидоренко, Анастасія Осадча, Тетяна Романова, Юлія Усевич).
Знаки часу
Знаками нашого часу є інформаційна інтоксикація і нові форми мислення, покликані до життя появою цифрової мови і нової специфіки глобальної комунікації. Щоб пробитися крізь такий “інтершум” і створити конкурентні форми медіаарту художникам доводиться експериментувати із поєднанням різних медіумів, вдаватися до несподіваних рішень і звертатися до теоретичної бази концептуального мистецтва. Їхня творчість все частіше пронизана темами тимчасовості і крихкості, соціальної відповідальності, екології й міфології. У зв’язку із цим ми бачимо досить стрімке піднесення концептуального мистецтва. Відбувається закономірна історична контекстуалізація постмедіа.
Результати конкурсу показали, що східноєвропейське мистецтво все частіше розвивається у контексті глобалістичного повороту західного contemporary до соціально ангажованих тем. Паралельно із цим масштабним процесом відбувається переосмислення багатьох локальних метафізичних та соціальних тем й інтенсивний пошук референтних образів і — ширше — нової естетичної автентичності.
Конкурс фіксує перехід від класичної ясності і максималізму національних Великих стилів до гнучких і демократичних мультикультурних ідеалів.
Приємним є те, що чимало лауреатів представили роботи саме у жанрі книжкової ілюстрації. Це той унікальний випадок, коли у ДНК мистецького твору включений текст. Художники-ілюстратори блискуче вирішили це надскладне завдання зумівши створити ефективні маркери взаємодії із аудиторією і художнім текстом, тобто пройти між Сціллою та Харибдою класичної екзегези і свободи інтерпретації.
Також ми є свідками постійного й інтенсивного звернення молодих художників до теорії мистецтв (твори стають дедалі більш осмислено-концептуальними) і до раннього авангарду. Ключовий аспектом такого звернення стає творче переосмислення його величезного нереалізованого потенціалу. По суті ці творчі шукання нагадують археологічні розкопки “похованих гігантів”. Такий рух ad fontes можна вважати показником зрілості й референтності молодих талантів. Авангардні практики нині цілком природно поповнюють арсенал їхніх різноманітних художніх і технічних засобів, позбавляючись догматизму й потягу до маніфестів.
Авангард нині формує потужне художнє “ядро” у гравітаційному полі якого перебувають творчі шукання багатьох молодих художників. Парадоксально, але рушійним зарядом їхньої творчості стає саме енергія ностальгії.
P.S.
Цьогорічний конкурс мені Радни Сахалтуєва виявив надзвичайно широкий діапазон мистецьких практик і підходів — від прагнення до теоритизації і свідомого опирання на теорію мистецтв аж до постульованої “випадкової свободи мистецтва” й покладання на ірраціональне й доведене до афекту світовідчуття хаотичності, спонтанності й фрагментарності довколишнього світу.
Конкурс став промовистою декларацію відкритої мультикультурної української ментальності, яка здатна об’єднувати представників різних національностей й естетичних течій. Він показав багатство і багатовимірність молодого східноєвропейського мистецтва, яке у найближчі роки визначить мистецький ландшафт регіону.
Микола ІВАНОВ