Письменник, журналіст і громадський діяч Ярослав Карпець написав нову книжку — «Self-Harm / Самопошкодження». Цього разу у полі зору автора опинилася недитяча проблема українських дітей, загроза, яка кілька років тому прийшла з росії і занепокоїла не тільки батьків, а й всю країну. Групи в соціальних мережах на кшталт «синього кита» і «розбуди мене о 4:20» зацікавлювали українських підлітків своєю таємничістю і затягували несвідомих у тенета страшної «гри».
Автор «Self-Harmу» чітко визначив свою мету: якщо хоч одну людину ця книжка врятує, то вона створена не дарма.
Глобальна біда
Усі чули про дітей, які себе нівечили і вчиняли самогубства через настанови так званих «кураторів». Окрім того, що ці злочинці орудували у своїй країні, вони ще й дісталися до наших, українських дітей. І це можна вважати ще однією спробою росії знищити український цвіт нації — нашу молодь.
Найгірше, що підлітки боялися розповідати батькам про все, що відбувається у бульбашці «китів», тому Ярослав Карпець показує батьків як таких, що люблять своїх дітей беззаперечно і понад усе. Я гадаю, це для того, щоб кожен, хто опинився у подібній халепі, не боявся, що мама буде його сварити, а розумів, що тільки батьки здатні захистити дітей від подібних впливів і дати гідну відсіч російським «кураторам». Дуже цікаво спостерігати за тим, як батьки — такі неідеальні загалом, для своїх дітей стають найкращими друзями і порадникам, як віддають останнє для їхнього блага.
Показова історія дівчинки Аріель — представниці «золотої молоді». Коли її батьки усвідомлюють, що вони не приділяли дитині належну увагу, стає вже пізно. Батько в пориві чи то гніву, чи то безвиході кричить, що більше не відбиратиме у дівчини телефон як покарання, а потім розуміє — нема у кого відбирати…
Найстрашніше, напевно, те, що підлітки, які «грали в кита» тепер юні хлопці і дівчата, котрі мають за плечима цей непростий досвід і як нагадування — шрами на шкірі. Вони навчаються з вами в університетах, сміються у парках і дивляться хороше українське кіно. Проте мовчать про травматичний досвід підліткового віку, ховають у собі цей біль. Мовчання у цьому випадку — найгірший варіант, адже, лише проговорюючи, ми зцілюємося.
Ярослав Карпець, автор книжки «Self-Harm / Самопошкодження».
Ярослав Карпець зцілює всіх, хто досі мовчав або розказував про самопошкодження лиш тим, хто зрозуміє і не засудить, хто прийме беззаперечно і не втратить довіри до колишніх «китів». На жаль, зазвичай це друзі чи партнери, а не батьки. У книжці «Self-Harm» автор дає чітку відповідь на питання: «А як бути, якщо «куратор» з-за порєбріка пише, що вбʼє мою сімʼю?» — повідомляти батьків і відповідні органи.
На щастя, тепер дедалі менше російського шлаку потрапляє в інфопростір молоді, українська культура переживає піднесення, європейська і американські культури приймають нас із розгорнутими обіймами — кому й потрібна та “немитая” росія?
Детектив для дорослих і малих
Ця книжка має риси захопливого детективу. У поліції працювали (віримо, що більше не працюють) люди, які опинилися під підошвою російського чобота. Такі щурі — найбільша загроза для суспільства, адже цього ворога не видно, він замаскований, тому небезпечний.
На щастя, злу завжди має протистояти добро, якого серед нас так багато. Але чи міг звичайний поліцейський сказати щось наперекір високошанованому начальнику? Реальність розчаровує: ні, не міг. Яким би чесним і завзятим ти не був, якщо тиснуть зверху — ти не маєш права смикатись. Проте можеш спробувати перехитрити систему і викрити не одну, а десятки злочинних систем. Ціна правди і правосуддя незмірно велика.
Підліткове чтиво
Ця повість написана про і для підлітків. Автор наголошує, що вона покликана відвертати дітлашню від саморуйнування і вчинків, які часто не можна виправити. Попри те, що Карпець підіймає складну і контраверсійну для українського суспільства тему, він робить це напрочуд… безтурботно і легко.
Ми знайомимося з восьмикласниками, які навчаються в одній школі і намагаються балансувати між нормальністю і маргінесами. Щастить далеко не всім. Пампушка, Лідка Зубастіна, Вітольдик, старшокласниця Аріель і Антон — це далеко не всі колоритні персонажі звичайної української школи. Ці діти зіштовхуються з булінгом, нерозумінням, ментальними проблемами — усім тим, що невідривно присутнє у житті кожної людини. Але, окрім цих «класичних» проблем, підлітки мають ще одну зовнішню загрозу, а тому таку небезпечну — російських кураторів із їхніми іграми, «вконтактє» та іншим непотребом.
Діти рано потрапляють у ситуації вибирання: бути чи не бути, допомогти чи пройти повз, вони питають себе: а що скажуть інші? Хтось ставить на перше місце друзів і загальну безпеку, а хтось більше турбується про власну репутацію, хоча вона часто буває ой яка темна.
Це книжка, яка змушує усміхатися — іноді щиро, а іноді болісно, адже процес дорослішання і становлення, пошук себе, друзів, призначення і сенсу — те, чим людина переймається все життя, але починає свій свідомий шлях якраз у школі. Гадаю, багато читачів будуть реготати з того, як головного розбишаку класу змусили помитися, як за Лідку билися хлопчаки, а вона потім ще довго про це розказувала. Ситуації, які насправді мають серйозний характер, тут подані під вершками веселощів і безтурботних дівчачо-хлопчачих стосунків.
«Self-Harm» змушує задуматись і тих, хто вважав, що не має подібних проблем, про те, а чи точно їхнє дитинство було безтурботним і веселковим? Усі травми з дитинства – казав Фройд, а ми, озирнувшись назад і поглянувши у розгорнуту перед собою книжку Ярослава Карпця, можемо лише мовчки кивнути.
