Росія вкотре вбиває найкращих українців. 27 червня окупанти вдарили ракетами по Краматорську. Однією із жертв цієї трагедії стала талановита українська письменниця Вікторія Амеліна. Її життя обірвалося на 37-му році.
Вікторію з любов’ю та повагою згадують рідні, друзі, колеги та шанувальники. Лікарі боролися за її життя кілька днів, але через важкі поранення дівчина померла в лікарні.
За час повномасштабної війни Вікторія неодноразово вражала публіку надзвичайно чуттєвими та щирими текстами, які проникають глибоко в душу. Після трагічної звістки про загибель письменниці 24 Канал зібрав її вірші про війну.
Вірші Вікторії Амеліної про війну
Тривога
Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій
Не поезія
Я не пишу поезію
Я прозаїк
Просто реальність війни
з’їдає пунктуацію
зв’язність сюжету
зв’язність
з’їдає
Наче у мову
влучив снаряд
Уламки мови
схожі на поезію
але це не вона
І це теж не вона
Вона в Харкові
Волонтерить
Втрати української армії
Цифри втрат нашої армії засекречені
До кінця війни цифр не буде
Буде сусід, чоловік дивачки,
яка саджала червоні квіти
Друг, який нікого не попередив
Викладач, якого ми так любили
Та дівчинка, яка усіх дратувала
Художник, який завжди всім подобався
але здається, любив ту дівчинку
В ім’я державної таємниці
Клянуся, я загиблих не рахуватиму
Не рахуватиму до нестями
І до кінця війни
(Насправді я починала – збилась)
Історія для повернення
Коли Міра виходила з дому, взяла намистину з шкатулки
Коли Тім виходив з міста, підняв камінчик на вулиці
Коли Ярка лишала сад, взяла кісточку абрикоси
Коли Віра виходила з дому, то не взяла нічого
cкоро я повернусь, сказала
і нічогісінько не взяла
Міра виростила шкатулку із намистини
ростить новий дім в шкатулці
Тім почав нове місто з каменю
Місто схоже на рідне,
тільки моря немає
Ярка посадила кісточку абрикоси
довкола кісточки сад став Ярчин
А Віра
яка не взяла нічого
розказує цю історію
Коли тікаєш із дому,
розповідає
Дім за спиною маліє
щоб вберегтися
Дім обертається
сірим камінчиком
намистиною
кісточкою минулорічної абрикоси
скельцем, що коле долоню усю дорогу
фігуркою Лего
мушлею з Криму
зернятком соняшника
ґудзиком з татового мундира
Дім тоді поміщається до кишені
і там він спить
Дім слід витягати з кишені
в безпечному місці
Коли готовий
Дім помалу ростиме
І ти ніколи
запам’ятай, ніколи
не будеш без свого дому
А що ти взяла з собою?
Взяла лише цю історію
про повернення
Ось, витягнула на світло
Вона росте
Христина Кобак
showbiz.24tv.ua