Нещодавно німецький учений Губерт Вольф дав інтерв’ю, в якому повідомив, що він ідентифікував в архівних збірках Ватикану раніше невідомі документи 1939-1958 років, які були ненадовго відкриті в березні цього року. Я сам мав можливість переглянути деякі з нових доступних справ до того, як Італія і Ватикан закрилися через коронавірусний карантин.
Вольф окремо вирізняє меморандум, який написав функціонер Ватикану стосовно прохання американського уряду допомогти підтвердити достовірність повідомлень про нацистський Голокост, що чиниться проти єврейського народу. У меморандумі також згадано повідомлення на цю тему від греко-католицького архієпископа Львівського митрополита Андрея Шептицького.
В якості передісторії Вольф навів лист, який Шептицький написав Папі Пію XII в серпні 1942 року. Він також висловив припущення про історичне значення цієї записки. Інші журналісти підхопили його ремарки і запустили гучні сенсаційні статті, подаючи теорії Вольфа як незаперечні факти. Виглядає, що деякі з них не зверталися до інтерв’ю і зрозуміли, наче Вольф також стверджував, що саме він виявив лист Шептицького 1942 року. Але це зовсім не так.
Маючи більш ніж 20-річний досвід досліджень у різних збірках Ватикану, я зазвичай помічаю, коли щось не так у повідомленнях про ці архіви. Найясніше пояснення контексту меморандуму пропонує Маттео Луїджі Наполітано в своїй статті про те, як слід проводити дослідження серед нововідкритих ватиканських досьє (її англійський переклад не найкращий). Наполітано наводить точну архівну цитату внутрішнього меморандуму монсеньйора Анджело Дель Аква від 3 жовтня 1942 року (ARSR, AA.EE.SS., Extracta, Germania 742, f. 25). Оскільки англійський переклад Наполітано незграбний, пропоную тут свій власний переклад:
Без сумніву, новини, що містяться в листі посла Тейлора, дуже серйозні. Але виникає необхідність упевнитися, що вони відповідають істині, оскільки пересада природня навіть серед євреїв. На мою скромну думку, недостатньо основуватися на інформації, поданій рутенським католицьким митрополитом-архієпископом Львівським і синьйором Мальвецці (східняки так само не є зразком щирості). Але якщо ми приймемо цю новину як правдиву, то було би доречно з великою розсудливістю підтвердити її містеру Дж. Тіттману, оскільки я також відчуваю щось політичне (якщо не чисто політичне) в ініціативі американського уряду. У разі підтвердження Святішим Престолом його можуть оприлюднити. І це може призвести до неприємних наслідків не тільки для Святішого Престолу, але і для самих євреїв, які знаходяться в руках німців і які можуть зазнати посилення ненависних і варварських заходів, що чинять проти них.
Відомості, наведені «рутенським католицьким митрополитом-архієпископом Львівським», стосуються листа Шептицького, адресованого Папі Пію XII, датованого 29-31 серпня 1942 року. І про його недавнє відкриття: цей документ був опублікований 53 роки тому в збірнику «Actes et Documents du Saint-Siège» [ADSS], vol. 3/2, документ № 406, сторінки 625-629. На ст. 628 є фотографія однієї зі сторінок рукописного документа. Добрий англійський переклад цього листа можна знайти тут.
Лист від 29-30 серпня 1942 року є, мабуть, найінформативнішим із приблизно тридцяти листів, які митрополит написав до Риму під час Другої світової війни. Більшість із них були адресовані кардиналу Ежену Тіссерану, главі Ватиканського департаменту, відповідального за східні Церкви (Священна конґреґація східних Церков, як її тоді називали). Шептицький також адресував близько семи листів безпосередньо Папі Пію XII, а кілька інших – папському державному секретарю кардиналу Луїджі Мальоне. Митрополит також спілкувався з трьома іншими церковниками в Римі: він послав 30 листів своєму єпископу-помічнику Іванові Бучку, щонайменше чотири – головному настоятелю єзуїтів, три – отцю Кирилу Королевському.
У наступних листах до єпископа Бучка митрополит Андрей пояснив, чому раніше він не подавав відвертішої і докладнішої інформації. Оскільки його кур’єрів схопили й заарештували, Шептицький не хотів посилати деталі, які могли потрапити не в ті руки «навіть у Римі». Ця згадка з листа від 3 травня 1943 року, ймовірно, стосується перехоплення послань фашистськими агентами, які були союзниками гітлерівського режиму. Це також може пояснити, чому лист Папі від березня 1942 року так і не було відправлено. Найімовірніше, він був замінений більш детальним серпневим рапортом, надісланим, коли вдалося знайти надійного кур’єра.
Посилання в записці на те, що «східняки» (східні католики і православні) не є «зразком щирості», означає, що у куріального чиновника, про якого йдеться, Анджело Делл’Аква були деякі сумніви в правдивості інформації від митрополита. Але чому? Хоча більшість пояснень зосереджуються на розшифровці зауважень Делл’Аква стосовно єврейських джерел, я б запропонував коротке пояснення коментарів про Шептицького.
У папській бюрократії (Римській курії) існує цілий ряд окремих департаментів. Найбільш впливовим є Державний секретаріат, глава якого нагадує прем’єр-міністра Папи і модератора всієї куріальної системи. Інший відділ – це Конґреґація східних Церков або Східна конґреґація, як вона загальновідома вже майже сто років. Кожен відділ має своє власне портфоліо і свій погляд на церковні справи, а також на ті питання, які впливають на Церкву ззовні. Кожен департамент змагається за вухо Папи і сподівається, що його погляд превалюватиме і стане політикою Ватикану.
Одним з обов’язків Державного секретаріату є розгляд політичних питань і відносин із суверенними суб’єктами. Таким чином, він дотримується певною мірою політичних поглядів. Східна конґреґація піклується про благополуччя східних Церков. І вона тримається східного погляду. На початку ХХ століття Державний секретаріат спирався на такі джерела інформації, як польський посол і польські латинські ієрархи. І перший, і другі репрезентували польську точку зору, яка була антагоністичною до східних Церков. В українців не було дипломатичного представника, щоби презентувати свої погляди у Ватикані. Тому не дивно, що Державний секретаріат вельми підозріло ставився до Андрея Шептицького. З іншого боку, Східна конґреґація, очолювана сходознавцем Еженом Тіссераном, розуміла і високо цінувала погляди Шептицького та його плани. Коли мова заходила про Шептицького, то Пій XII вислуховував дипломатичний секретаріат, але зазвичай прислухався до порад свого східного експерта Тіссерана. Це було явно щодо двох найулюбленіших проєктів Шептицького: призначення його наступника (Йосифа Сліпого) та створення екзархатів на територіях, де їх придушували чи перешкоджали антагоністичні цивільні уряди (особливо Росія та Польща). В обох випадках “Папа Пачеллі” схвалив проєкти львівського митрополита, незважаючи на дипломатичні заперечення від свого Державного секретаріату.
Якщо серпневий лист 1942 року не говорить нам нічого такого, чого б ми вже не знали протягом 50 років, то є й інші листи Шептицького, ще не оприлюднені, які стосуються ситуації в Україні та Голокосту. Нижче наведено витяг з його листа Тіссерану, датованого 28 грудня 1942 року:
Терор посилюється. За останні два місяці вони стратили у Львові, навіть без суду, понад 70 тисяч євреїв. […] Продовжуються також арешти. З дня на день стає все ясніше, що це спрямовано на винищення всієї інтелігенції, як українців, так і поляків.
А ось витяг з його листа до Бучка, датованого 30 січня 1943 року:
«Чимраз більше доказів на те, що вони хотять нас цілком визнищити. Наприклад, настоятель німець котрогось з дольмерчів [богослова], що працює на Великій Україні, признався йому довірочно, що плян держави такий: лишити в цілій Україні тільки пів міліона людей. А на його питаннє «а що з рештою» у відповідь почув: «та, то ясне…» І воно стає дійсно з кожним днем ясніше. Полонених і робітників ставляють у таке положеннє, що яскраво виходить намір, щоб їх якнайбілше вигинуло. Старших людей в ріжних місцевощах запрашають зголоситися о запомогу, зголошуючих арештовують і до години розстрілюють. … Так згинули арештовані раз всі діди з під святоюрської церкви у Львові. По селах та місточках безнастанно людей розстрілюють, не тільки без ніякого суду, але й без ніякої причини. Вязниця на вулиці Лонцького [Lącki] у Львові безнастанно наповняється і випорожнює, автами вивозять, щоб їх десь убити. В останніх днях арештований отець Ковч і говорять деякі священики з Коломийщини, що це не справжене ще. У тюрмах або в таборах (найгірший в Авфшвіц, де з многими бандерівцями наш Дяків). Про долю Жидів знаєте, у Львові від двох місяців загинуло около 60 000. Я не знаю, коли той лист пішлю. Нунцій [Орсеніґо] не прийме його, тому, може, мальтанський поїзд»
Атанасій Маквей, священник та церковний історик, спеціалізується на історії дипломатії Святішого Престолу та Української Греко-Католицької Церкви в XIX та XX століттях. Співробітник кафедри українознавства Університету Торонто.