Закарпатський обласний театр драми і комедії (м. Хуст ) привіз до Ужгорода свій перформанс «Поет. Початок», приурочений до 70-річчя з дня народження поета Дмитра Кременя.
У виставі використано уривки з п’єси І. Ребрика “Вертеп”. Сподіваємося, що бодай наступного ювілею Д. Кременя ця п’єса побачить світло рампи вже в повному обсязі. Її опубліковано, вона чималенька за обсягом і кількістю порушених там питань. Це фактично літературознавчий детектив, утілений у драматургічну форму, з великою кількістю творчих знахідок, із прихованими дулями у кишенях.
Хустяни вперше спробували показати на сцені біографію видатного поета, лауреата Шевченківської премії в усій її складності, без згладжування гострих кутів, без прилизування розкуйовдженого й уникання скандального. Роботу ніби й приурочено до ювілею, але вийшла вона якоюсь не ювілейною, без традиційного замилування і спроб дати однозначні відповіді, а навпаки — максимально відкритою для роздумів і неупередженого аналізу.
Незабутніми вийшли образи поета, його друзів та антагоністів. Головний герой поданий як людина з нордичним характером, який проте час від часу вибухає справжнім вулканом пристрасті, щоб потім знову піти глибоко в себе, кудись у внутрішню еміграцію, в екзиль, зачаїтися до наступного вибуху. Він так і лишається загадкою для глядача, нам привідкриваються тільки окремі риси цієї дуже складної натури.
Товариш поета із гітарою вийшов максимально жвавим, вибуховим. І водночас неоднозначним. У цьому збірному образі — одразу риси цілого ряду тодішніх культурних діячів, фактично це портрет цілого покоління сімдесятників. То була унікальна генерація, якій довелося жити і творити “між” — простором і часом, брехнею і правдою, надією і відчаєм. Як казав Л. Кравчук, між крапельками. Оцей от “марлезонський балет” на мінному полі й демонструють постійно персонажі вистави.
“Літературознавець у цивільному” намагається заповнити собою максимум простору. Його протистояння з поетом безкомпромісне, за принципом “хто кого”. Підозрюємо, що у житті все було значно складніше, виснажливіше і ще трагічніше, ніж на сцені.
Кульмінацією стало обговорення ранніх поем Кременя “Меморандум Гернштейна” і “Параноїдальна зона А” на університетській літературній студії ім. Ю. Гойди 18 листопада 1974 р. за участі 48 осіб. Зберігся машинописний протокол того засідання, його опубліковано. Тепер його показано-розіграно в особах. Критики об’єдналися ніби в античний хор, якому протистоїть самотній поет. Протистоїть гідно, тому інколи здається, що хор так зіщулився в одну купу, бо боїться поета. Це той випадок, коли документальний текст не менш емоційний, ніж художній.
Спектакль має значний потенціал для подальшого розвитку і вдосконалення. Ролі можна робити більш рельєфними і менш однозначними, не такими плакатними. Але головне, що роботу почато. Як не дивно, за такий амбітний проєкт узявся не великий і досвідчений колектив, а відносно молодий театр. Головне, що після спектаклю відчуваєш: ми всі десь родом саме з тієї епохи, зав’язані тоді вузлики так і досі нерозв’язані, тому-то поезія Д. Кременя лишається такою гостро актуальною.
