Представляти українському шанувальнику музики Володимира Губу у день славного 85-ліття навряд чи доцільно, адже постать ця знана і шанована. Він – зі славного покоління шістдесятників, які разюче реформувало вітчизняну культурну традицію, пройшло крізь численні випробування, але здобуло визнання оригінальною творчістю. Володимир Петрович народився 22 грудня 1938 року у вчительській родині. Освіту здобував спершу в Київському музичному училищі ім. Р. M. Глієра (клас фортепіано, 1957), а згодом – у Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського (клас композиції, спершу в Б. М. Лятошинського, а після виключення й поновлення – в А. Я. Штогаренка). Плідний початок творчого шляху, захоплення зарубіжними мистецькими напрямками, новаторське, експериментальне начало в музиці молодого композитора призвело до низки драматичних епізодів, зокрема до виключення з консерваторії, відлучення від слухачів, численних надуманих нагінок і таврувань із боку тоталітарного режиму та його численних пристосуванців. Володимир Губа належав до кола митців (Ігор Блажков, Віталій Годзяцький Леонід Грабовський, Галина Мокрєєва, Віталій Пацера, Валентин Сильвестров), у творчому спілкуванні яких народжувалося оновлення музичної традиції, але шлях цей лежав через тяжкі випробування.
Наведу лиш один епізод зі спогадів композитора. Невдовзі після прийому до Спілки композиторів Володимир Петрович бере участь у поїздці радянської делегації до Німецької Демократичної Республіки, де витрачає заощаджені кошти на придбання мистецьких матеріалів для роботи, тож на організовану Спілкою закупівлю вінків для покладання загиблим воякам йому не вистачає. І саме цей трапунок став підставою для виключення зі Спілки композиторів з відповідними наслідками. І лише особисте клопотання виключеного в Москві та перегляд справи на Секретаріаті СК СРСР відновили справедливість, хоч і не сприяли залученню митця до кола широко виконуваних композиторів.
На щастя, і в цих складних умовах – попри замовчування й саботування владних структур – творче життя тривало, передусім завдяки співдружності з кінематографістами. Бували дні, коли доводилося працювати понад двадцять годин на добу, а рука з утоми вже не могла тримати олівця! Після роботи вчителем музики в київських школах, музичним редактором Держтелерадіо та студії «Укркінохроніка» Володимир Губа переходить на творчу роботу і створює музику до понад 150 різножанрових творів кіномистецтва (художніх, документальних, науково-популярних, телевізійних, анімаційних…), серед яких такі широко знані не лише в Україні (але й відзначені на численних міжнародних фестивалях) стрічки як «Хто повернеться – долюбить…», «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Іду до тебе», «Олеся», «Данило – князь Галицький», «Гетьманські клейноди», «Сказання про Ігорів похід», «Голос трави», «Катерина Білокур. Послання», «Освідчення в любові», а також низка мультиплікаційних фільмів, серед яких – серії з добре відомого «Все про козаків». Композитор плідно співпрацював і товаришував із видатними українськими режисерами Романом Балаяном, Миколою Вінграновським, Віктором Гресем, Сергієм Данченком, Володимиром Дахном, Володимиром Денисенком, Борисом Івченком, Михайлом і Юрієм Іллєнками, Олександром Ковалем, Ярославом Лупієм, Миколою Мащенком, Наталею Мотузко, Леонідом Осикою, Сергієм Параджановим, Володимиром Савельєвим, Олесем Саніним, Ролланом Сергієнком, Валентином Сперкачем, Олександром Столяровим, Віктором Шкуріним…
Багатоплановість творчого пошуку композитора вражає: він плідно працював і в інструментальній, і у вокальній, і в хоровій, і в камерній, і в симфонічній музиці… А ще за намовою Б. М. Лятошинського й А. М. Котляревського брав участь у відновленні музичної традиції для органу, створивши низку знакових творів, які виконуються в Україні й за кордоном. У багатоспектровій творчості Володимира Губи поєднується могутня сила традиції й новаторство експериментального пошуку, чітка ритмічна організація та яскравий мелодизм, поряд із використанням новітніх виражально-зображальних засобів. Емоційна наснаженість межує з медитативною зосередженістю, саркастична інтонація – з духовно-молитовною настроєвістю, фольклорні елементи – з авангардною екстраспекцією. Масштаб цієї творчої особистості ще чекає на ґрунтовне та багатопланове дослідження, а це вимагає широкої ерудованості з різноманітних галузей, які сходяться у мистецькому горнилі композитора.
Тільки зі здобуттям Україною незалежності багатоманітне обдарування Володимира Губи відзначили державними нагородами: званнями «заслужений діяч мистецтв України» (1995) і «народний артист України» (1999). Він – лауреат мистецьких Премій ім. М. Лисенка, ім. В. Стуса, ім. Б. Лятошинського, а також – Державної премії ім. О.Довженка «за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва» (2014) і низки міжнародних нагород, зокрема Премії ім. Л. Вітошинського (2003). Активна творча робота митця була невіддільна від важливої громадської діяльності – перебував у правлінні Спілок композиторів і кінематографістів України, товариств «Меморіал», «Україна – Ізраїль», «Форстерський міст», а також у численних інших українських і зарубіжних організаціях. У паризькому видавництві «Сіжіллер» під егідою Європейської наук, мистецтв і літератури за підтримки акад. С.Довгого твори В. Губи представлені у ювілейних нотних виданнях до 85-ліття Дмитра Павличка «Два кольори» (2015) та Івана Драча «Вулканний етюд» (2017) в моєму перекладі, тепло сприйняті французькою громадою.
Кожне видання має передісторію, іноді справді парадоксальну. Ідея збірки «Київ – серце України!» (Київ: Саміт-книга, 2020; упоряд., передм., наук. ред. Д.Чистяка. Київ: Саміт-Книга, 2020. 288 с.; Видання здійснено в межах видавничої програми Київської міської державної адміністрації) сяйнула, коли до дня Києва у всесвітній мережі з’явилося вітальне відео, на якому столичний очільник у товаристві ожилих пам’ятників мандрував розмаїтими київськими місцинами, а в цей час у виконанні Муніципальної академічної хорової капели імені Л.М Ревуцького лунав «Старий київський романс». Відео здобуло прихильність сотень тисяч глядачів, транслювалося на телебаченні та в різноманітних ЗМІ, але позаяк його поширювачі не згадали ні автора музики, ні автора вірша, можна було б уявити, що й пісня – народна… А втім, у «Старого київського романсу» були творці – автор слів, талановитий український учений, багатогранний митець Валерій Курінський і класик української музики Володимир Губа. Перше ж виконання твору відбулося ще 1973-го у фіналі знакового фільму Леоніда Осики «Дід лівого крайнього» за сценарієм Івана Драча, де свою останню роль зіграв незабутній Микола Яковченко. Ось і видається, що наше видання – певною мірою відновлення справедливості щодо творчості нашого видатного сучасника, киянина Володимира Петровича Губи, у доробку якого ще стільки дивовижних відкриттів…
«Київ – серце України!» представляє лише частину багатого доробку Володимира Губи у царині вокального мистецтва. Упродовж усього творчого життя композитор плідно працює у цій сфері – в його ужинку і духовна музика (псалми, молитви та канти), і цикли романсів, і ліричні пісні, і обробки народних пісень, і полістилістичні вокальні фрески, і хорові та оркестрові твори. Серед поетів-співавторів композитора – Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Маркіян Шашкевич, Павло Тичина, Богдан Лепкий, Максим Рильський, Іван Світличний, Дмитро Павличко, Олексій Довгий, Олесь Лупій, Валерій Курінський, Микола Сингаївський, Лада Рева, Ігор Барах, зарубіжні автори Ґійом Аполлінер і Поль Елюар… До цього ж видання увійшли твори авторів, із якими найчастіше працював композитор, твори, що стали набутком київського мистецького життя, неодноразово виконувалися та здобули прихильність столичної публіки, хоча відомі й за межами стольного града.
Творча співдружність із живим класиком української літератури (за визначенням самого Володимира Петровича, «Титаном», вочевидь із натяком на постать Ренесансного масштабу) Дмитром Павличком тривала не одне десятиліття. Представляти Дмитра Васильовича навряд чи доцільно. Видатний поет, перекладач, літературознавець, громадський діяч, чиї пісенні твори стали народними, витончений лірик «Таємниці твого обличчя», історіософ «Покаянних псалмів», гранослов «Світового сонету», культовий редактор журналу «Всесвіт», державник і дипломат, він вражає широчінню та глибиною творчого пошуку, про що свідчить 10-томове видання «Творів», тоді як томи «Спогадів» подають животрепетну історичну панораму буремного віку Майстра. Співдружність Дмитра Павличка із Володимиром Губою втілилась у роботі над знаковим історичним фільмом «Данило – князь Галицький» (режисер – Ярослав Лупій, 1987 р.), де лунає дивовижний кант «Світ не має дна…», а також у численних спільних проєктах: від славня Столиці «Київ – серце України!», що неодноразово виконувався на різноманітних майданчиках і здобув прихильність читачів – до циклу вокальних творів «Молюсь, не плáчу…», де яскраве громадське звучання поєднується з історіософською рефлексією, темряві видива матеріального – зі зблисками духовних прозрінь, а зболена драматургія стражденної душі – з ліричними образками та християнською етикою.
Київська тема наснажувала й відомого українського поета Олексія Довгого, доробок якого ще уважно не прочитаний, не проаналізований дослідниками. Багаторічна праця в редакції «Музичної України» та «Держлітвидаву», спілкування з класиками української літератури та майстрами художнього перекладу, боротьба за утвердження рідного слова (зокрема видання забороненої довженкової «України в огні») скристалізувалися в оригінальну, закорінену в глибини фольклорної традиції й відкриту до широчіні зарубіжних віянь картину світу. Упорядковуючи збірки вибраних поезій Олексія Прокоповича не лише рідною, але й нідерландською та французькою мовами, радо поділився з Володимиром Петровичем спостереженнями щодо музичності його творів, зокрема поезій про Київ – і він радо відгукнувся циклом вокальних фресок, якому – вірю – випаде щаслива творча доля.
Великим відкриттям мого життя стали роки спілкування і співдружності з Майстром, Учителем, Другом Володимиром Губою. Наш спільний літературно-музичний проект «Срібне століття бельгійської поезії» розпочався з представлення спеціального бельгійського числа журналу «Всесвіт» у листопаді 2015 р. у стінах Національної спілки письменників, коли опубліковані в часописі твори франкомовних поетів поступово надихнули композитора на створення понад 30 вокальних фресок, а також мелодекламації «Озватися до таїни небес» у виконанні дивовижної Раїси Недашківської та Юрія Зморовича (за роялем їм акомпонував автор музики). У межах Тижня франкофонії прем’єра цих творів відбулась 31 березня 2016 р. у Київському будинку актора Національної спілки театральних діячів України. Відтоді неодноразово звучали вони на інших мистецьких майданчиках, записувались і транслювались на радіо й телебаченні. Вокальні твори увійшли до видання «Срібне століття бельгійської поезії» (К.: Саміт-книга, 2018), за підтримки Бельгійської королівської академії французької мови і літератури Бельгії, Посольства Бельгії в Україні та Європейської академії наук, мистецтв і літератури. Розпочато роботу над дисками бельгійської сторінки творчості Майстра.
Саме за намовою Володимира Петровича ми розпочали роботу над циклом «Духовні скарби Києва», де в полістильовому музичному вираженні – з фольклорними мотивами, медитаційною інтроспекцією, історичними паралелями, розмаїтими мистецькими виражальними засобами – утверджується неперебутність духовної традиції Стольного Града, праобразу Небесного Єрусалима. Київ у творчості композитора – розмаїтий: тут і традиція міського романсу, і відлуння барокових псалмів та кантів братчиків-спудеїв (серед яких – і Феофан Прокопович із Григорієм Сковородою), і драматизм боротьби з нелюдською тоталітарною машиною, що чавила, проте не зламала дух шістдесятництва, і позначена християнською етикою вічна загадка Любові. Упорядникові залишається приємний обов’язок подякувати за підтримку видання на пошану великого Киянина Київській міській державній адміністрації, видавництву «Саміт-Книга», а також авторам і їхнім спадкоємцям і талановитій художниці Інні Казіміровій.
3 грудня 2020 року Володимир Петрович відійшов за вічну межу. Тяжка утрата для всіх, хто розуміє масштаб цієї творчої особистості, а для ближчого кола – відлучення від неповторного друга, вчителя, характерника, від його мистецтва життя і спілкування, просвітленої усмішки, настроєвих метаморфоз, вишуканої гри та промінної щирості, від безмірної душі, яка охоплювала багатоманітні виміри світів. І все це – не повториться, скільки не відміряла б нам доля… Але сам він нагадував: «не кажіть «помер», що це за слово? – кажіть «відійшов у інший світ», так краще». У це й віриться. Але не минає Бог і Любов, а Творчість і Пам’ять мають тривати і нарешті явити широти і висоти генію Майстра, гуртуючи небайдужих біля імені Володимира Петровича Губи – у виданнях, виконаннях, споминах, розвідках, кінострічках – на довгі та благі літа його тривання… І нині, у тривожну пору, коли наш народ проходить через тяжкі випробування, щиро зичу читачам довгих і благих літ невгасимої творчої наснаги – «озиватись до таїни небес», аби ще не раз прилітала до них канарейка, а з нею – неодмінна творча Весна у блакитнім човні, оспівана київським Майстром Володимиром Петровичем Губою…
