Наприкінці грудня 2023 р. в Києві відбувся благодійний поетичний вечір за участю героїв літературного календаря «Письменники на захисті України».
На імпрезі наживо виступили Антон Полунін, Сергій Пантюк, Олена Максименко, Єлизавета Жарікова, Дмитро Лазуткін, Павло Матюша, Богдан Щеглюк, Анатолій Дністровий, Ігор Мітров, Василь Мулік, Олена Герасим’юк, Микола Кулініч.
Відео презентацію (часто на тлі «виходів» і «прильотів») своєї поезії надіслали організаторам ті автори, яким не вдалося відірватися від важкої роботи «на нулі»: Дмитро Луняка, Сергій Рубнікович, Валерій Пузік, Артем Полежака, Олена Білозерська, Павло Вишебаба.
У двох іпостасях свою творчість представив Володимир Тимчук, поет і підполковник ЗСУ: вийшов на сцену в яскравих черевиках і кашне посланця творчої богеми, щоб повідомити ‒ не був певний, що вдасться приїхати в Київ, тому надіслав відеоролик. На відео Володимир читає вірші у військовому строї, у якому має такий же елегантний вигляд, як і в червоних штиблетах. Але очі… Погляд сумний і втомлений.
У залі поетів слухали дуже уважно, з особливим пієтетом. Бо перед глядачами читали своє Слово ті, хто про любов до України вміє не лише говорити. Читали ті, хто продовжив жертовний чин своїх предків ‒ захисників України. Читали ті, хто пожертвував не лише здоров’ям, життям, комфортом, родинним добробутом, а й своєю творчістю. Бо «на нулі» дуже мало умов для поезії, а тим більше для видання книг. Правда, завдяки віртуальній реальності, вірші комбатантів живуть у соцмережах і знаходять своїх читачів і шанувальників. Проте енергію спілкування наживо Поетові не замінять жодні цифрові технології.
На сцені у військових одностроях поети поставали молодими (Дмитро Луняка, Сергій Рубнікович, Ігор Мітров та ін.) і, як пожартував один із них, «підтоптаними молодшими лейтенантами» (Анатолій Дністровий, Сергій Пантюк, Володимир Тимчук).
Хтось почувався метром (Сергій Пантюк, Ігор Мітров, Василь Мулік, Дмитро Лазуткін, Микола Кулініч), хтось ‒ початківцем (Олена Максименко, Єлизавета Жарікова, Богдан Щеглюк), а хтось – бешкетником (Анатолій Дністровий, Артем Полежака, Сергій Рубнікович).
Їхні вірші звучали і як артефакти жорстокої війни (Антон Полунін, Олена Максименко, Василь Мулік, Ігор Мітров), і як біль за полеглими побратимами (Сергій Пантюк), і як реквієм («…Так опроявлюється через голос українського поета / чорна симфонія геноциду / Така лиш лунає поезія / з оркестрової ями війни / І покривається попелом тиші» ‒ Олена Герасим’юк), і як розпач розірваних сімей (Дмитро Лазуткін), і як філософський роздум (Павло Вишебаба), і як дидактична настанова («Не влізай / не вчиняй / не годуй / зупини срачі…» ‒ Олена Білозерська), і як гумор (Анатолій Дністровий, Сергій Рубнікович, Артем Полежака), і як іронія (Дмитро Луняка).
Звучали верлібри і вишукана силабо-тоніка, брутальні вислови і пронизливо ніжні слова, парафраз на давню скандинаво-германську міфологію, присвячений госпітальєрці й поетці Олені Герасим’юк, і молитва…
Відео поезію «Між трьома кадрами братів Люм’єр» крізь призму приладів нічного бачення, як «сон про війну», представив Валерій Пузік. Реалістичні й символічні кадри журливого відео роздуму автор завершив фразою: «Якщо розглядати усе це як сон, я хочу прокинутись…».
Іроїкомічне «Всепрощення» Сергія Рубніковича з алюзією на «Батрахоміомахію» ‒ «Війну жаб з мишами», старогрецьку пародію на героїчний гомерівський епос, урівноважило емоції учасників поетичних читань:
оскільки всі потомились
то цей вірш
буде не про війну
а про всепрощення
і про любов до ближнього
тому я із люблячим серцем
за відсутністю альтернатив
пробачаю ближнім своїм
мишам
польовим лісовим
довгохвостим і прудколапим пробачаю їм погризений снікерс
у рюкзаку
і сам рюкзак також прогризений
теж пробачаю
пробачаю шурхіт за плівкою
прямо над головою
і захід мишиного дрг
до мене у спальник
……………………………….
все пробачаю
цим довгоносим прошвирам
окрім останньої пачки синього кемела
наскрізь прогризеної
на якій я планував
протягнути ще хоч добу…
Вірші звучали різними мелодіями, тональностями, ритмами, темпами, образами, звучали як своєрідна мілітарна симфонія, в українській темі якої не було безнадії й розпачу:
… Ми такі, як цемент. Ми такі, як мурашник.
Встали захід і схід, бо до стінки приперті,
І дивують весь світ глузуванням зі смерті.
Ми такі, як стіна. Ми такі, наче вихор.
Ми майбутній сценарій комп’ютерних ігор.
Сіль землі і опора небесної тверді.
Ми веселі і злі, ми сильніші од смерті. (Олена Білозерська)
У м’якій елегантній манері вечір провела поетка Тетяна Власова, яку учасники імпрези заохотили прочитати і власного вірша «Танцюй, моя пташко».
Серед глядачів / слухачів у залі – легендарна Тайра (Юлія Паєвська), актриса Римма Зюбіна, доктор філологічних наук Юрій Ковалів, науковиця Тетяна Шептицька, які поділилися своїми враженнями:
Тетяна Шептицька:
На Поетичних читаннях захисників України я підтримала саму ідею, свого чоловіка Сергія Пантюка, друзів і знайомих. Слухаючи тексти: різні, споглядально-філософські, іронічні, болючо-тривожні, я ніби ділилася на дві людини ‒ літературного критика, який фіксує влучність метафор, несподіваність образів, поетичну культуру й зростання тих, кого давно знаю і з ким мала честь ділити колись сцену. Та звичайну жінку, якій у серці відлунювало все те жахіття, яке вони бачили, пережили, вбиваючи ворога, ховаючи побратимів. І водночас тішилася, що у нас є такі потужні голоси, що війна за ці майже десять років народила таких сильних митців, чиїми текстами промовляє вічність. І думала, як взагалі важливо говорити про все, що відчуваємо, говорити, коли, здається, що тебе не чують, що це нікому не потрібно, що ти висловлюєшся в порожнечу, бо там ‒ не порожнеча, а енергетична субстанція, яка накопичує сили на вибух. І хотілося обійняти кожного і кожну, і дякувати, і радіти, що вони є…. І та мила дівчинка, яка ручкалася з усіма в першому ряду та усміхалася, стала відповіддю на питання Дмитра Лазуткіна: за що боремося?..
Дякую організаторам! Дякую митцям за слово і чин! (Окреме спасибі Рубіку за вірш про мишоцид).
Юрій Ковалів:
У Києві відбулася унікальна подія ‒ поетичні читання захисників України, в яких взяли участь 19 талановитих авторів (і це далеко не всі, бо в Україні їх значно більше). Вони декламували свої твори на сцені або з екрану, бо в цей час перебували переважно на фронті. Поети від рядових до офіцерів з різних військових підрозділів, госпітальєри, не тільки призвані до війська після 24 лютого 2022 р., а й колишні добробатівці, професійні письменники (експресивний С. Пантюк, сконцентрований на собі Д. Лазуткін, філософічний А. Дністровий, ексцентричний А. Полежака, інтермедіальний В. Пузік). А також і ті, у кого саме війна, а вона почалася 2014 р., пробудила чуття поетичного слова (А. Полунін, С. Рубнікович, О. Максименко, П. Матюша, О. Білозерська, В. Тимчук, В. Мулік, П. Вишебаба, М. Кулініч та ін.). Поети привернули увагу високою культурою поетичних текстів героїчного чину без риторики, закличного пафосу, публіцистичних перевитрат, переважно верлібрів (траплялася й силабо-тоніка), означених предметною конкретикою воєнних буднів, особисто пережитих, вистражданих тим чи тим автором, тому переконливих правдою на екзистенційні межі, де відчувається лиховісний подих смерті, тому обстоювання повноцінного життя набуває особливої гостроти й значущості. Для них мілітарна лірика виконує не так психотерапевтичну функцію, як стає покликанням, вітальним екзистенціюванням невгнутої особистості. Вони показують приклад мотивованої пасіонарної стійкості, якої, на жаль, бракує багатьом в тилу, надто політикам. Вони складають основу сучасної літератури, яка формується у суворих випробуваннях війни, засвідчує свою художню й громадянську зрілість, дарма що деякі імена не зовсім відомі її шанувальникам. Серед учасників благодійного вечора були й талановиті поети ‒ випускники Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (що особливо тішить!!!): змужнілий Дмитро Луняка, вольова Олена Герасим’юк, захисниця Бахмуту філософічна Єлизавета Жарікова, кострубатий Ігор Мітров, який помітно зріс у своїй творчості.
Довідково:
Поетичні читання захисників України відбулися в закритому форматі, потрапити туди можна було лише за умови реєстрації. Але всі охочі могли слухати поетів-комбатантів онлайн (відео доступне в запису). Безготівкові благодійні внески глядачі перераховували за посиланням під відео трансляцією (наприкінці вечора організатори оголосили суму зібраних коштів – 30 500 грн). Для глядачів у залі була підготовлена скринька. За донати вони отримували лотерейний квиток. У залі було зібрано 12 370 грн, а власниці лотереї, що виграла, організатори вручили календар із підписами письменників-комбатантів та Головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного.
Усі зібрані кошти направлено на закупівлю протимінних черевиків для бійців ЗСУ.
Лімітований тираж календаря (100 примірників) «Письменники на захисті України» (2024) – спеціальний проєкт Літературної агенції OVO, присвячений українським письменникам-комбатантам, які служать у лавах ЗСУ. Календар містить 53 фотографії письменників, знімки зроблені переважно на камери мобільних телефонів у місцях несення служби. До календаря додано перелік імен тих письменників, що не ввійшли до фотографічної його частини. Також у календарі зазначено імена загиблих письменників-воїнів. Над списками працювали Олена Герасим’юк і Ганна Скоріна. Календар видано коштом мецената Володимира Моісеєнка.
Прибуток із продажу календаря також перераховано на придбання протимінного взуття.
