Мрія відомого чернігівського письменника та мандрівника Олександра Волощука стала реальністю. Нині він живе в дерев’яному будиночку з особливою історією та колоритом, у якому й облаштував імпровізований музей.
«Торік, щойно з’явилася можливість, я почав шукати житло в Чернігові. Причому я хотів якомога ближче до центру міста. Мав кілька варіантів і зупинився на Лісковиці. Будинок насамперед мені сподобався своїм фасадом. Дивлячись на нього, зрозуміло, що будинок старовинний. По-друге, одним із головних чинників у виборі будинку була наявність печі та своєї земельної ділянки. Тож для мене це був ідеальний варіант. Будинок XIX століття, точного року побудови ніхто не знає. Один із сусідів називав мені дату 1852. Я не дуже в цю дату вірю. Скоріше за все, це 80-90 роки XIX сторіччя. Але я ще працюватиму в архіві. Можливо, якусь інформацію вдасться знайти стосовно дати будівництва», – зазначає Олександр Волощук.
Він розповів, що за однією з версій цей будинок споруджував якийсь знатний залізничник, за іншою версією – поліцмейстер. Спершу, звісно, будинок був на одну родину, потім, перед Другою світовою війною, він був поділений між двома сім’ями і нині в ньому налічується чотири квартири. У трьох живуть люди, зокрема Олександр Волощук.
«Уже коли я почав тут жити із серпня минулого року, то дізнався, що в цьому будинку жив зі своєю родиною Олексій Павлович Фльоров, перший директор Чернігівського учительського інституту. Тут родина проживала з 1943-го по 1954 рік. Причому він жив саме в тих кімнатах, які нині належать мені. Це підтвердила його невістка Віра Аркадіївна Фльорова, яка живе в Чернігові. Вона зберігає архів Олексія Павловича, я з нею зустрічався. І для мене історичний факт, що в цьому будинку жила отака людина, багато означає», – пояснив Олександр Волощук.
До широкої війни чоловік багато мандрував і, відповідно, у нього сформувалися кілька колекцій, які варті того, щоб їх побачили люди. Але донедавна було питання, де їх розмістити.
«У квартирі в одній кімнаті можна, але багато що буде сховано в запасниках. А тут у мене дві просторі кімнати, є кухня, відкрита веранда, горище. Тож можна сказати, що моя мрія здійснилася. Безумовно, я зробив внутрішній ремонт, бо без нього не обійшлося. Довелося вирівнювати стіни в будинку та робити нову стелю і проводити воду. Пробив свердловину, бо тут її не було. І з початку грудня в мене все до ладу, я приймаю гостей. А навесні, коли буде тепло, хочу зробити реставрацію фасаду, дещо підлагодити, підфарбувати. Стіни я залишу, якими вони є – темне дерево. Взагалі будинок – це дубовий зруб, обшитий дошками ззовні та всередині. Віконниці, наличники – це все старе, навіть ще ковані гвіздки в них. Хочу відновити різьблення під дахом, що наполовину збережене. Вже маю домовленість із групою «Дерев’яне мереживо Чернігова». Як настане тепло, вони за мій будинок візьмуться, щоб він мав кращий вигляд ззовні. Хоча кардинально нічого ззовні не мінятиму, лише відреставрую. І повішу пам’ятну табличку, що в цьому будинку з 1943-го по 1954 роки жив Олексій Фльоров», – ділиться планами Олександр Волощук.
І далі – про колекції. Найстарша – колекція геральдичних зображень на значках. Її пан Олександр почав збирати, коли йому було дев’ять, тобто з 1981 року.
«Колекціонувати їх ніколи не припиняв. Приблизно три тисячі значків у мене. А інші колекції вже почали формуватися під час мандрівок. Це колекція головних уборів різних країн світу і різних народів. Колекція чоток різних релігій і конфесій – мусульманські, буддистські, православні, католицькі. Колекція холодної зброї і колекція монет.
І безперечно, пріоритет у цьому будинку в мене – старим речам. Усі старі речі в мене тут приживаються. І всі ті речі, які залишилися від колишніх господарів, я зберіг, зробив так, щоб вони мали красивий вигляд. Намагався зробити музей старого побуту. Безумовно, дещо в будинку не старе, а сучасне. Бо без цього теж нікуди не дінешся, адже комп’ютер, зокрема, потрібен. Але пріоритет старим речам – старому посуду, старим побутовим речам», – розповів Олександр Волощук.
А ще в квартирі пана Олександра збереглися старовинні двері.
«Це двері з написом «двері в минуле». Коли робили ремонт, зривали старі шпалери. Під вісьмома шарами шпалер були радянські газети 1961-1962 років. А під газетами – ці старі двері. Раніше це були міжкімнатні двері, а коли будинок розділили на квартири, двері заклеїли. Судячи з газет, їх не відкривали щонайменше 60 років. Тобто «двері в минуле», – розповів пан Олександр.
До будинку Олександра Волощука люди приходять як до музею. А він натомість завжди радий гостям.
