У Національному музеї літератури України відбулася презентація публіцистичної книги Михайла Сидоржевського «На межі світла і пітьми»
58
27 березня в Національному музеї літератури України відбулася презентація публіцистичної книги Михайла Сидоржевського «На межі світла і пітьми» (Київ, видавництво «Ліра-К», 2024), куди ввійшла публіцистика 2015-2023 рр.
Привітати митця прийшли колеги-письменники, журналісти, політики, громадські діячі, науковці, шанувальники творчості письменника, зокрема Василь Василашко, Микола Владзімірський, Євгенія Гайдай, Валерій Герасимчук, Микола Гриценко, В’ячеслав Гук, Олександр Гунько, Микола Дудар, Віталій Зарицький, Петро Засенко, Ігор Зоц, Анатолій Качан, Алла Кобинець, Інна Ковальчук, Володимир Корнійчук, Василь Куйбіда, Віктор Кучерук, Василь Кушерець, Світлана Пастушенко, Борис Пономаренко, Максим Рильський-молодший, Віра Саламаха, Раїса Сеннікова, Леонід Соколов, Сергій Тримбач, Василь Трубай, Тетяна Фольварочна, Раїса Царьова-Форост, Богдан Червак, Дмитро Чистяк, Ярослав Чорногуз, Анатолій Чубинський, Валерій Ясиновський, студенти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та інші.
Вечір відбувався у формі довільного спілкування, під час якого автор розповідав про роботу над презентованою ним книжкою та іншими своїми творами, а також відповідав на численні запитання присутніх на зустрічі.
М. Сидоржевський зазначив, що ця книжка – про наше сьогодення, про нашу історію, мову, культуру в контексті сучасності з огляду на ті загрози, які постали перед усією українською нацією. Він також зауважив, що намагався сформувати книгу так, щоб вона мала якісне конструктивне наповнення, де не було б зайвих пустопорожніх слів. Книга складається з трьох розділів: «Боже, бережи Україну!», де висвітлюється непроста тема політики, геополітики і культури; другий розділ – «Пам’ять», в якому зафіксовані авторські міркування про тих новочасних титанів духовного життя України, які вже відійшли у вічність і які мали свій непростий світогляд, свою ідеологію тощо; і третій розділ – це «Інтерв’ю» із самим письменником,
У ході зустрічі М. Сидоржевський підкреслив, що Захід у новітні часи програв своїм опонентам і ворогам як «наглядач» (в хорошому розумінні цього слова) за порядком у світі. США впродовж останніх десятиліть фактично вигодували «вісь зла», трьох агресивних монстрів: Іран, Росію і Китай, безуспішно намагаючись зіштовхнути їх лобами. Зараз «вісь зла» об’єдналася і намагається «перевернути стіл» сучасної цивілізації, змінити світовий порядок. Якщо це вдасться зробити, у світі пануватиме хаос і право сильного. Фактично доля не лише України і Європи, а й усього світу тепер залежить від результатів російсько-української війни. Також письменник наголосив, що бачить майбутнє України тільки в НАТО і в ЄС, але підкреслив, що, на жаль, тепер західний світ не однорідний, він руйнується, розмивається зсередини численними агентами «вісі зла», що маскуються під виглядом різних фондів, партій і союзів, а також ліво- і праворадикалами і корисними ідіотами. Тому ситуація дуже тривожна.
Також М. Сидоржевсткий багато розповів про свою журналістську роботу в Житомирі і Києві, із теплом згадав своїх навчителів – академіка, доктора філологічних наук, професора Анатолія Потрібного (1942 – 2007), громадсько-політичного діяча, журналіста і письменника Якова Зайка (1940 – 2014), а ще відомого українського письменника Сергія Плачинду (1928 – 2013), які допомогли журналісту й письменнику сформуватися і дали ті важливі життєві настанови й орієнтири, які й заклали потужний підмурівок його творчості.
На зустрічі М. Сидоржевський розповідав про роботу над образами, як учився опановувати письмо у багатьох відомих письменників, серед яких Юрій Яновський, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, Томас Манн, Ернест Гемінґвей, Габрієль Гарсія Маркес, Маріо Варгас Льйоса, Милорад Павич, Клод Сімон, Кобо Абе, Кендзабуро Ое та багато інших. Зізнався, що в прозі його вабить формат «потоку свідомості», а ще підтекст, сатирична мова, прийоми іронії і сарказму.
Також М. Сидоржевський висловив думку, що якби при владі залишився П. Порошенко, то війни у такому масштабі, ймовірно, в Україні не було б. Адже рашистський диктатор справді увірував, що його тут чекають із караваями і гопаками. Українська політика трьох десятиліть, за незначними винятками, підштовхувала нашого споконвічного ворога до таких висновків. І велика кількість наших громадян, особливо на східних і південних територіях, теж вірили в це. Адже нам казали згори: «какая разніца», під яким пам’ятником цілуватися – Бандері чи Сталіну? Нам казали, що ми – маргінальне збіговисько в шароварах і під солом’яними стріхами, і наша культура – «маленька», загумінкова, на відміну від «великої російської культури», а наша література – деструктивна писанина «плачів і голосінь». Нам казали, що варто тільки перестати стріляти і подивитися в очі сатані – і наступить «мир і дружба»…
Тим часом ми не будували своєї потужної демократичної держави – з конкурентною економікою, сучасним військом, ефективними спецслужбами, в якій усі були б рівними перед законом. Ми розплодили нечувану корупцію. Ми навипередки бігали на поклон до кремлівського диявола, випрошуючи в нього ярлика на княжіння. Ми заганяли нашу унікальну національну культуру – нашу основу, нашу генетичну матрицю, наш фундамент – у резервацію під солом’яними стріхами. Ми у більшості своїй зневажали нашу рідну мову, паплюжили нашу історію, наших національних героїв, натомість клали поклони чужим фальшивим ідолам.
Ми плювали у наші криниці.
І ми сподівались якось пропетляти…
А ще розповів про нечувану в світовій історії деструктивну пропаганду впливу на громадську свідомість, яку явила всьому світу сучасна росія, що запліднена ідеями фашизму, мілітаризму та імперіалізму, тому жодних компромісів щодо українського питання з росією бути не може, оскільки це зруйнує вщент українську державність.
Письменник переконаний, що у світі переможуть сили добра і демократія, хоч Захід неповороткий і здебільшого інертний, але все ж таки розуміє, що програти не може.
А ще М. Сидоржевський із тривогою зазначив, що в контексті війни дуже непросто говорити про майбутню перемогу. Бо яка це має бути перемога?.. Як будуть використані політичними спекулянтами ветерани війни, які потраплять у різні політичні середовища?.. Що буде з нашою національною культурою, затиснутою з одного боку байдужістю до неї з боку Заходу, а з другого – надмірною метикованістю «ушлих» тутешніх пастухів від культури, в кращому разі байдужих до її розвитку.
Також наголосив, що в Україні є демократичні сили, але вони знаходяться у стані переформатування, і зробив висновок, що духовна еліта України має формувати думку і впливати нею на суспільну свідомість,
На зустрічі виступили: директор видавництва «Ліра-К» Віталій Зарицький, який зазначив, що ця книга варта уваги, бо має потужне наповнення; український громадський і політичний діяч Богдан Червак, який наголосив, що тепер найважливіше для України – це консолідація нації, її єдність і незламність; Б. Червак переконаний, що ми повинні ставати набагато сильнішими і мілітарно, і духовно; письменник Валерій Герасимчук зауважив: «Деякі письменники почали говорити правду про загрози для нашої країни і нашого народу тільки тоді, коли це стало можливим, а Михайло Сидоржевський до таких не належить, бо казав її завжди»; український політик, громадський діяч, науковець Василь Куйбіда наголосив, що всі ми хочемо бачити чіткий напрямок нашого руху та маємо запропонувати своє бачення майбутнього і суспільної безпеки Європи, тому нам треба ставати сильнішими; Максим Рильський-молодший зачитав мудрість Максима Рильського «Складна це досить річ – минулий вік судити…» і зазначив, що М. Сидоржевський своїми публіцистичними працями продовжив славне діло Михайла Слабошпицького; кінокритик і кіносценарист Сергій Тримбач підкреслив, що ми не маємо жодних ілюзій щодо росії.
На заході Михайло Сидоржевський прочитав уривки зі своєї книги, серед яких – животрепетний, болючий, яскравий і поетичний про життя і смерть Василя Стефаника – «Він жив так як писав і писав – як жив…».
У книжці використані ілюстрації відомого українського художника Миколи Кумановського (1951 – 2016).
Ця книга Михайла Сидоржевського – ще одна потужна духовна цеглина у незрушний підмурівок української державності. Її теми – болючі й актуальні, у ній можна знайти відповіді на багато духовних питань, які нас тривожать. Автор зробив титанічну роботу, яка залишиться як пам’ятка майбутнім поколінням про наше непросте трагічне сьогодення.
Національна спілка письменників України щиро вдячна керівництву Національного музею літератури України за сприяння у проведенні заходу!
