Наприкінці 2023 р. у Видавничому домі «АртЕк» побачила світ книжка українського громадського діяча, голови Організації українських націоналістів (ОУН), першого заступника Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богдана Червака «Окупація, або Правда про український Київ 1941 – 1942 рр.».
У виданні йдеться про драматичні й трагічні події часів Другої світової війни, пов’язані передовсім із діяльністю ОУН в Україні, в окупованому німцями Києві зокрема (1941 ‒ 1942).
Книга розпочинається віршовим циклом Івана Ірлявського «Столиця», що присвячений Києву. Іван Рошко (Ірлявський) ‒ український поет, журналіст, громадський діяч, який працював секретарем Спілки письменників України у місті Києві (1941 – 1942) і був колегою Олени Теліги.
«…Благословенна будь, столице древня,
Що, запромінившись на цих горбах,
Ти запалала на потугу й певність
Нащадкам гордим у віках…»
У передньому слові автор наголошує, що сучасне покоління українців мало знає про «підпільну діяльність ОУН у Києві в роки Другої світової війни, коли столиця перебувала під німецькою окупацією». Тому нагальною є потреба поширювати інформацію про ці імена, факти і чин. Також, на переконання Б. Червака, особливої актуальності ці матеріали набули тепер, коли російська федерація так само прагне затоптати чоботом окупанта українські землі й український народ.
Книга має два розділи. У першому розділі «Незриме військо поневоленої нації» автор, спираючись на архівні матеріали, історичні та наукові джерела, розповідає про діяльність ОУН в часи, коли «большевики» покидали територію України, а німці поступово заходили в українські міста і села. У період безчасся чи безвладдя саме оунівці намагалися створити українські інституції, дбали про забезпечення життєдіяльності міст, створювали й розвивали українські наукові, творчі, освітні, культурні установи, спілки, видання та заклади. Їм багато що вдалося, проте репресії нової окупаційної влади не забарилися… Б. Червак розповідає про діяльність і долю багатьох відомих оунівців: Олену Телігу, Андрія Мельника, Володимира Багазія, Івана Рогача, Миколу Величківського, Олега Ольжича, Миколу Сціборського, Омеляна Сеника та ін., додає ілюстративні матеріали. Згадує і тих, пам’ять про кого донині «жодним чином не пошанована», ‒ Федір Борківський, Петро Дейнека, Олесь Дигас та ін. Торкається автор і складних сторінок в історії ОУН: розколу організації на «мельниківців» і «бандерівців», а також історії про «два Базари», 1921 р. і 1941 р.
У другому розділі книжки в уривках представлено працю Г. Полікарпенка “Організація українських націоналістів під час Другої Світової війни» (1947). Тут висвітлено питання і мотиви «перенесення діяльності ОУН на Осередні і Східні українські землі в літі 1941 р.», організацію національного життя в Києві, німецькі репресії проти українського національного життя та ін. А також наведено відомості про втрати ОУН за панування «німецького імперіялізму в Україні в роках 1941 до 1944»: 4 756… Найбільше «зложили своє життя в Золотоверхому Києві» ‒ 621 членів ОУН. Втрати ОУН в концентраційних таборах сягають 132 членів. Наприкінці книги автор подає список українських патріотів, що загинули від рук німецьких окупантів у Бабиному Яру.
Також Б. Червак у додатках до книги уперше в Україні публікує два витяги з документів Нюрнбернського процесу, що стосуються діяльності ОУН: документи з оцінкою діяльності підпілля ОУН у Києві, а також на інших землях Заходу і Сходу України.
Завершується видання переліком використаних джерел та розлогою довідкою про автора.
Загалом книжка Богдана Червака «Окупація, або Правда про український Київ 1941 – 1942 рр.» позиціонується як література факту, документальна література або література нонфікшн. Це не художній текст, хоча автор іноді вдається до публіцистичної риторики, передовсім тоді, коли йдеться про героїчний чин оунівців чи важливість розбудови національної держави.
Багато думок, тверджень чи положень з цієї книги не втратили актуальності й нині.
Наприклад, автор цитує статтю з газети «Українське слово» (5 листопада 1941 р.) про виховання молоді: «Українська молодь мусить виховуватися на зразках героїчного минулого свого великого народу, знати його історію, знати і вивчати велетнів українського духу в їх справжньому, не покаліченому совєцкими коментаторами вигляді» (с. 50)
Коментуючи розкол в ОУН, автор подає розмірковування на тему «руїни» Олега Ольжича: «Міжусобиці й бунти бували й у інших народів. Але інші народи вспівали оформитися в держави й виховати, деколи жорстокими способами, своїх громадян на здисциплінованих і карних членів національної і державної спільноти.
Ми, українці, не вспіли цього зробити, бо нам перешкодили в цьому орди з півночі та зі сходу, які нападали на нашу державу, а згодом сусіди, які наш знесилений нарід поконали, розбивши нашу державу і попровадивши у відношення до нашого народу політику внутрішнього порізнення, відомого під назвою «діли і пануй» або «пусть русіна на русіна«» (с. 84)
«Дух Руїни й бунту… йшли завжди у парі й приходили гейби на замовлення в найкритичніший для народ момент, обертаючи в нінащо всі його надбання, створюючи для ворогів українського народу вимріяну нагоду поглибити внутрішній його розклад, використавши його для своїх ворожих цілей…
І тому наказом хвилини є, поки час, рятувати нашу національну спільноту перед внутрішнім розкладом і її оздоровити. Нашим завданням є створити з нашої національної спільноти моноліт, що об нього розбився б кожний ворожий наступ» (с. 87).
Так само на часі звучать роздуми Олега Ольжича, які цитує Б. Червак, про більшовицьку культурну політику: «На переконання Ольжича небезпека більшовицької культурної політики полягає в тому, що вона, з одного боку, претендує на «месіанізм», а з іншого – репрезентує лише одну суспільну верству ‒ пролетаріат. «Її мета – знищення розпорошеності людності на дрібні держави, всякої відокремленості націй, не тільки зближення націй, а й злиття їх»» (с. 109).
Отож, книга Богдана Червака «Окупація, або Правда про український Київ 1941 – 1942 рр.» відкриває для широкого кола читачів окремі сторінки історії боротьби ОУН за Самостійну Соборну Україну під час Другої світової війни. Опис доль і діянь відданих українській справі оунівців розвінчує багато московських міфів про національний визвольний рух, актуалізує імена та героїчний чин поборників української державности. Книга на часі.
Проте, позиціонуючи видання як книгу для широкого кола читачів, авторові варто було б додати невеличкий словник застарілої чи спеціальної лексики. Бо сучасному українцеві, не зануреному в тему історії ОУН, доволі складно зрозуміти окремі слова, наприклад: легія, клепсидра, комунікат, змаг, провід, резистанс, екзикутива та ін. Так само й історичний ілюстративний матеріал міг бути більш розлогим, а також доповненим сучасними матеріалами. Адже за часів незалежності було видано твори Олени Теліги, є документальні фільми, авторські програми про героїв Базару та оунівського підпілля у Києві, є багато пам’ятників, які з’явилися в тому числі і завдяки зусиллям сучасних оунівців, є музейні експозиції тощо. І в епоху цифрових технологій покликання через gr-коди дають змогу доповнити книгу не лише текстом, а й відео чи аудіофайлами. Ці ілюстративні матеріали підсилили й увиразнили б зміст книги.
Однак ці рекомендації не применшують основну перевагу цієї книги. У виданні чітко сформульовано українські національні цінності, на які мають спиратися і які мають відстоювати сучасні українські патріоти. За понад тридцять років незалежності в Україні на державному рівні так і не означено те, за що Україну треба цінувати і чому її треба захищати, яку Україну ми маємо розбудовувати, не визначено пріоритети культурної та освітньої політики, не пояснено для широкого загалу значення вислову «національні цінності»…
Тому завершити рецензію хотіла би цитатою з відозви ОУН часів Другої світової війни, дуже актуальною і тепер:
‒ Де ви не були б і що не робили б – вдома чи поза ним, в Україні чи поза нею, на праці українській чи чужій, на селі, чи в місті, в уряді, варстаті, чи в школі, на примусовій роботі, чи добровільній, при поліції, чи в чужому війську – все пам’ятайте, що ви є членами великої, колись вільної, славної та могутньої, сьогодні поневоленої, кров’ю і руїною позначеної Української Нації…
Тямте, що до останнього зудару з ворогами України ми мусимо виступити всі разом, з однією ідеєю й одним чином!.. В такий час, як сьогодні «не сміє брат на брата йти у бій!». Хто це робить – робить на користь ворогів. Всіх українців з’єднує одна ідея – здобути Самостійну Соборну Державу. Все, що нас роз’єднує, мусить відійти геть набік!..
…в Европі не буде спокою, доки Україна по своїй волі не стане Самостійною Державою…
З ворогами України не вести жодних переговорів. З ними ми можемо «говорити» лише на полі бою! (с. 145)
nspu.com.ua
