Вино, яке винороб тримає для себе, мед, який пасічник одбирає з найкращого приносу, має найтонший смак, неповторний букет. Щоб розумітися на вині, медах, простих і справжніх речах Бога, потрібні десятиліття праці і дегустації, плюс дар споглядання. Воно не у витріщанні, як прийнято його розуміти ззовні, споглядання в радості, смакові малих речей. У віднайдені насолоди в тому, в чому більшість, в поспіху й призвичаєні смаку, не знаходить її. Маючи все, людина ніколи не має щастя в ньому – Щастя в малому. Мале у праведного, в кого не притуплений смак, краще великого у нечестивого, давно підмічено з цього приводу [Псалом 36:16]. Відсутність щастя в малому породжує ілюзію, що воно в чомусь іншому, в тому, що є в сусіда, ближнього, обов’язково треба собі, все це породжує невситиму гонитву заздроби і завжди нещастя, скільки б не мав. Бідні багаті, як казав наш класик, прекрасно це знають. Скільки не май, твій друг матиме більше. Ти обійшов його, тебе обійде інший. Можна приховати зовні, але погризатиме воно, відчуття, що ніколи не був щасливим. Незалежно від визнання, це сигнал Заповіді не май заздрості. [Вихід 20:17]. Це вона, ненав’язливо, мукою нагадує про себе. Кожному, хто забув про Щастя в малому. Хто подумав, воно в великому: владі, великому багатстві, славі. В тому, що сяє з вітрин-екранів, манить палацами, подорожами, витріщаннями. Власності десь там… Воно тут, на віддалі руки. Рука не дотягується. Рука нишпорить там, де шукають всі. Проживається життя за життям, в пошуку й гонитві за щастям сусіда, друга, як у всіх. Проживаються мільярди життів за майже відсутності його. З причин відсутності Любові як такої. Щастя кожного відміряне тільки для нього, як і його пара, і особливий енергомалюнок. Щастя кожного – у виконанні його справи і малих бонусів від споглядання. Насолоди малими речами повсякденності. В кожного своїми. Тож Заповідь не просто забобон, як прийнято вважати, а пересторога від пошуку неможливого в принципі: мати щастя, як у когось іншого. До того ж виключно матеріального характеру. Мільярди зусиль тратяться в досягненні неможливого. Два слова, не заздри, не побажай як у іншого, два слова, їх переступ, запускає війни, гризню інтересів, невситиму жадобу; два слова, їх забуття – і ріки крові; два слова – і світові експансії; два слова – і всім всього мало. Суддя Справедливий не може не втрутитись в таку вакханалію. Знов нагадавши про вічноприсутність щастя там, де воно й завжди, в малому. Людина може ладнувати ілюзії скільки завгодно – Він батьківськи суворою рукою припиняє марні ігри. Він не для цього сюди послав. Після всіх війн, експансій, Мало, після всього шукання в прахові, настає відносна тиша. Ще не прозріння, ледь здогад, що його там немає, того, що так шукали. І поки шукали, воно опинилось там, де йому затишніше. Де не потривожить гул, довкіл планетна хвиля, загальної черги за щастям. Кому не пощастило попасти в чергу, щасливі ним.
Майстром, професіоналом може стати кожен, якщо володіє спогляданням і відданістю справі. Якщо не шукає там, де нема, а знаходить на віддалі руки. З плином літ він відчуває в фарбі, звуці, слові те, що не відчутне більш нікому. В них не було на це часу, щоб виробити надчуття і вловимість щастя в неземному. Але і в земному також, в малому смакуванні дарів. Вловленні тонкостей, самої поезії в них. Погляд, статура, запахи, враження, всі кращі моменти життя, все, що запам’яталося з юні, все, в чому була Любов, Життя, всі барви його аури і складають багатство багатств. Доторкуючись до них, до завжди присутнього, неопалимого Полум’я, людина спалахує знову. Внутрішній підзаряд – у кращому досвіді. Розряд – у всьому не кращому, що випало звідати для кращого цінування малого. Розряд – у всьому, що несе споглядання екранів і прекрасна ілюзія віртуальності. Багатство кращого досвіду меркне в ньому, а з ним і життя. Вкарбоване в кращих митях, у великому і прекрасному, змиває помийність інформації, яка не підзаряджає, а добиває. Дух споживає не краще, а зроблене на продаж. Все, зроблене, як для себе, зберігає Тепло, якого нема в ширпотребі. Все з кращої лози, нектару, миті, не може бути гіршим. Це краще, в ньому самому, уже робить його еліксиром. Все з кращих слів, кращих почуттів, кращих спогадів, нюансів миті, вводить в стан кращого. Все з гіршого – навпаки, і цього навпаки – незліченність. Все, в чому присутніла Любов, зберігає її назавжди. Все, в чому була вона, зберігає Життя. Туди вертає спогад. Все, в чому відсутніла Любов, нічим не запам’ятовується, через відсутність у ньому Життя. Та, що вважається грою почуттів, і є Чистим Життям. Тому їй стільки присвячено захвату у створеному людством. Тому здається незбагненною, прекрасною в нерозділеності, прекрасною завжди, з нею нема нічого ціннішого, окрім самого життя, з’являється легкість, позаяк втрачати вже нічого, ця безумовна Любов – єдине, що тримає багатьох на землі. «Любов незбагненна, і це єдине, ради чого варто жити», скажуть всі вони. В кожному, залежно від її Сили, вона є рухомою силою його. Велика Любов робить людину великою, в помислах і вчинках, мала – навпаки. Велика – щасливою, мала – ніколи. Існування, в якому відсутніла Любов, на одрі видихається фразою: «Життя пройшло, як один день, і нема чого згадати». Життя є примагнітом іскор щастя. Коли воно приземніє, Вогонь згасає. Велика Любов, життя на вищих чакрах, несумісне з низькою частотою, з життям на нижніх чакрах. Тіло проживає фізичне життя, а Життя Любові, справжнього життя, не має. Життям кожного є наповнення субстанцією Любові, а не тим, що зветься нею. Коли життя звелося до пошуку Грошей, мозок перемкнувся з зон її вловлення на первісні зони, відповідальні за виживання, а не за прийом Любові. Гроші або Любов – третього не дано. Достаток одного знецінює і унеможливлює інше. Достаток Любові автоматично знецінює Гроші. Стаючи нічим, вони не приносять щастя, людина легко з ними розстається, здобуває нові. Відсутність Любові робить Гроші усім, і людина ніяк з ними не розстається. І ні про що інше думати не може. Вона йде до психологів, ті радять, спасають, а зацикленість та сама, щастя немає. Як і повноти життя. Небажання жити – при всьому Є – підточує зсередини, платою за не заздри, за чуже щастя. Сил для діяльності все менше. Закритість, жадібність, нещасність, показуха, бойовий розкрас – завжди брак Любові. Словами це не міняється – це міняється життям.
Коли Велика Любов омиє планету, бідні багаті зрозуміють, як їх розводили. Можна мати все, завжди – і ніколи Щастя. Щастя – предмет Любові і налаштованості мозку. Відкритість, щедрість, великодушність, велика творильність, великі вчинки, діла історії, стратегічне мислення – її прояви. Бажання залишити благе й прекрасне людям. Це Рука, простягнена на віддачу. Це структура, через яку Енергія протікає, і все, що сприяє провідності, від ядра Землі до атома, отримує Радість. Все, від клітини до Всесвіту, повниться Благом. Все, сповнене благістю, внутрішньо співає. Все, що творить служіння Любові, отримує Щастя. Все, що несе Хліб Любові, дійснить приємне Богу. Частину приємного Він залишає їй. Радість в малому, радість від добре виконаної роботи, радість перетікання Любові у матеріальність. Принесення її всім. В цьому суть Золотого Стола принесення Хлібів [Вихід 25: 23-30] у Храмі Єрусалиму. Дивом примноження Хлібів Бог потвердив це знову [Лука 9: 13-17]. Примножувати, привносити у світ Любов, а не що інше. Риби означають Істини, як досягти цього. Бог не булочник, щоб бажати іншого. Жертовність Любові цікавить Його. Цей прообраз, цей приклад – знак усім, хто бажає Щастя. Відкрита рука, принцип віддачі, структура, через яку Любов протікає – заділ довголіття і благословень народу.
Закрита рука, принцип поглинання – призвід до протилежного.
Все краще робиться, як для себе.
Це і є – любити ближнього, як себе [Левіт 19:18, Матвія 22:39].
Великого ближнього в якості країни і всіх гідних.
Роби мале добро, з принципу віддачі, і всім прибуде.
Роби зло – і всім відбуде.
Все, що вважається насолодами, є сурогатом щастя.
Все, в чому нема Любові, не може дати Щастя.
Все, що вважається насолодами, на завтра забудеться.
Все, в чому тонкий букет, сама Любов, незабутнє.
Все, в чому жила Любов, складає стимул жити.
Все, в чому вигоріла Любов, дає стимул не жити.
Звідки вона в нулях на рахунку?
Але мільярди б’ються у їх підрахунку.
І, обов’язково, в кого більше.
О, успішняк, щасливець!
Звідки вона в тисках споживацтва?
Але мільярди лиш в ньому марять багатства.
На низькій Енергії світ матеріальніє і не має щастя.
На великій, коли вона знов зійде,
Кожному стане ясно:
Де воно?
В мільйонах контейнерів чи в малому?
І так непримітному.
Бережіть його.
