Олександр Балабко об’єднав митців

Голову Творчого об’єднання прозаїків Київської організації НСПУ прийшли вшанувати членкині  правління Валентина Розуменко, Алла Диба, Тетяна Левицька, головна редакторка журналу «Київ» Теодозія Зарівна, прозаїки Олексій Микитенко, Сергій Батурин, публіцисти Михайло Сорока, Галина Дацюк, поетеси Валентина Давиденко, Валентина Шведикайте, поети Владлен Ковтун, Сергій Сокольник, інші колеги та шанувальники. Після привітання очільниці бібліотеки Тетяни Остапенко вечір із назвою «Києве, батьківщино ніжна» відкрила голова поетично-пісенного об’єднання  «Світлина» при  НСПУ, поетеса Лариса Петрова. Цей захід було присвячено Києву і його славетним постатям, які стали героями «десятикнижжя» письменника. Оскільки вечір проходив у дні святкування його народин, то був зроблений екскурс у його літературну діяльність. Присутні подивилися фрагменти фільму-концерту телеканалу «УТР» «Олександр Балабко, письменник і журналіст», знятого у Будинку учителя 2010 року. Цей час якнайкраще  спрацював на Олександра Васильовича, бо його творчий доробок поповнився новими книжками із життя світочів української культури, діяльність яких прославляла у світі Україну та Київ, збіркою малої прози і романом «Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької». Першою піснею вечора став романс «Києве, батьківщино ніжна» (музика Леоніда Нечипорука), який натхненно виконав народний артист України Олег Дзюба. Це переклад Балабка вірша  киянина Олександра Вертинського. Письменник сказав, що були і є кияни з Україною в душі (навіть не українці за національністю), а були і є просто народжені тут, але без цього душевного єднання. А українець Вертинський, куди б доля його не закидала, марив Україною, перед виходом на сцену розспівувався українськими народними піснями, згадував про вистави за участі Марії Заньковецької, літні вакації у своїх родичів на хуторах Золотоноші. Так, він творив, як і його попередник і далекий родич Микола Гоголь, у іншій культурі. Тому по поверненні до Києва на схилі літ картав себе і каявся у одному листі , що співав усе життя не для України і не її мовою. Багато цікавої й несподіваної інформації почерпне читач із роману-есе у трьох книгах  «Олександр Вертинський, нащадок Гоголя» про українських емігрантів – від Роксолани, Юрія Хмельницького до Архипенка і Грищенка. А ще у розмові із залом письменник розповів деякі цікаві історичні факти про будівлю цієї бібліотеки, адже вона  знаходиться у кварталі, пов’язаному мало не з усіма героями його  творів. За кілька десятків метрів, на вулиці Тарасівській, –  будинок 1-а. Це садиба історична, тут пройшли дитячі роки Сержа Лифаря, і після виходу повісті про нього Олександр Васильович  на запрошення нинішніх господарів оглянув будинок і скуштував яблуко із цього саду. Розповів історію відомих мешканців, серед яких –  засновник української урології, професор Андронік Чайка.

На екрані демонструвалися історичні знімки 1947 року про розбудову ботанічного саду, що тепер носить назву академіка  Гришка. До цього долучився і батько Лифаря, лісівник і садівник Михайло Якович

…На імпровізовану сцену запрошується народна артистка України Світлана Мирвода. Звучить одна з перших пісень, створених Олександром Балабком і Леонідом Нечипоруком –  «Молодий тюльпан». Поет-пісняр  щиро шанує колег по творчому цеху, то ж  зачитав присвяти натхненниці об’єднання «Світлина» Ларисі Петровій,  Олегу Дзюбі та Світлані Мирводі.

При спілкуванні із глядачами Балабко не оминув і тему війни, яка чорним крилом торкнулася кожної української людини, розповів  про катівню під Черніговом і представив пісню,  написану нещодавно – «Чобітки із Ягідного», — з тим, щоб «біль від почутого перетворився на нашу лють до ворогів».  Пісню проникливо виконав сам композитор  Леонід Нечипорук: «…Купив онучці чобітки, та не встиг приміряти…» Вшанували хвилиною мовчання всіх, хто поліг за волю України….Письменник представив глядачам  дружину композитора  Людмилу, без відео якої не обходиться жодна написана разом пісня.  І прозвучав «Золотий вальс», створений до золотого весілля подружжя  Нечипоруків. А коли вірш «Білий танець» потрапив до композитора Олександра Швидкого, то  виявився наче написаний з життя нині подружньої  пари Швидкого і заслуженої артистки України Каріни Карасьової! Так і народилася пісня, яку вони  виконали дуетом.

Стежки  українців у світах…. До цієї теми письменник Балабко звертався багато разів. Уривок із повісті  «Римське щастя Миколи Гоголя» прозвучав у виконанні незабутньої народної артистки України Лариси Хоролець у фрагменті згаданого фільму. А на додачу — і пісня з назвою «Українська ніч», яку прекрасно виконала Каріна Карасьова.

Нещодавно бенефіціант видав десяту книжку – роман «Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької», яка вразила, приміром, нашу наукову спільноту глибиною науково-дослідницького таланту письменника. Сцени з роману за участю автора,  Галини Дацюк (до речі, редакторки цього роману) та  Світлани Мирводи були з цікавістю сприйняті переповненим залом.

У доробку Балабка є пісня, присвячена складній акторській долі (її спершу співав незабутній народний артист України Віктор Шпортько), інші виконавиці. Але  ніхто так потужно і правдиво не зміг передати протиріччя внутрішнього світу актриси («… актриса, актриса, актриса  не має право на своє життя….») як це зробила заслужена артистка України Ірина Персанова з надзвичайно сильним і чарівним голосом.  2019 року вона співала її в Іспанії, на вечорі пам’яті Монсеррат Кабальє.

Ведуча вечора Лариса Петрова зауважила, що тепер ми радіємо весні, каштановому цвіту, але дует Балабко-Нечипорук у своїй пісні стверджують, що це саме «листопад зачинає весну молоду». Її із назвою «Полюбіть листопад» виконав Олег Дзюба, також народжений у листопаді.  З Італії на цей вечір  прилетіла співачка і волонтерка Леся Королик, яка часто приїздить в Україну. Вона зауважила, що  нашу історію пізнають за кордоном через українську діаспору, через наших людей,  бо Україна – високодуховна нація, світочів якої й славить Балабко, книжки якого популярні за кордоном.  Тему материнства і рідного краю втілено у пісні «Я в рідному домі», яку проникливо заспівав народний артист України Олександр Василенко, для якого було також приготоване віршоване вітання. Поезія, пісня цього вечора сусідили із прозою письменника. І до її презентації автор долучає і колег, і співачок.  Уривок з оповідання «Прощання з яблунею» зі збірки «Тату на кавуні» прочитав разом  з Іриною Персановою, до всього – і викладачкою університету імені Карпенка-Карого.  Для її голосу була  написана пісня «В саду березовім садибa» Леонідом Нечипоруком. А для Каріни Карасьової – із назвою «Моя осінь яблуками рясна» Олександром Швидким. Тема війни проходила через весь творчий вечір  Балабка, народженого у Новгород-Сіверському краї, який мало не щодня жорстоко обстрілюється московитами. Тож пісня  «Ярославна», створена разом з Нечипоруком і виконана Світланою Мирводою – як уклін малій батьківщині й незламній Україні.  Олександр Васильович працює у багатьох жанрах. Сказав  своє слово і в драматургії: присутні зацікавлено подивилися відеофрагмент вистави за п’єсою «Сон Марії Башкирцевої» у виконанні студентів театрального університету. Сцена переносить нас у Париж, до мистецької  академії, де навчається героїня.  Тож і пісенну нитку дійства  продовжила  Ірина Персанова черговою піснею Нечипорука «Дощ над Парижем».

Модераторка вечора Лариса Петрова зазначила, що поети шанують  і творчість своїх колег. На замовлення Балабка Каріна Карасьова і заслужена артистка естрадного мистецтва Тетяна Мірошниченко виконали пісні на слова інших авторів – про наш Київ прекрасний, про Україну. Насамкінець, звертаючи увагу на вікна, де квітують каштани, ведучі попросили згадати улюблену пісню наших батьків, та й багатьох із присутніх. Звучать кілька акордів «Знову цвітуть каштани», а далі – витворений Балабком і Нечипоруком «Спомин про вальс»: Світлана Мирвода під прекрасне відео київських пейзажів співає й танцює!

 Колективні фото на згадку, автографи письменника, подарунки, квіти, вітальні слова….Цей вечір надовго залишиться у пам’яті вдячних шанувальників багатогранної творчості письменника. Усвідомлюємо ми це, чи ні, але є свідками того, як саме завдяки таким особистостями як Олександр Балабко пишеться новітня літературно-мистецька історія України. На початку, демонструючи фрагмент свого першого творчого вечора 2010 року, письменник вигукнув: «Зупинися, мить! Ти прекрасна!». Це ж саме можна сказати і про цю подію у День вишиванки.

 Мирослава Корнєєва, науковиця, членкиня міжнародного громадського об’єдання «Волинське братство»

nspu.com.ua