Письменник, учасник холодноярського підпілля, старшина армії УНР, таємний агент кількох розвідок і мандрівник. Людина, про яку за життя писали некрологи в газетах і яка декілька років вдавала божевільного, щоб втекти з-під ув’язнення — життя Юрія Горліса-Горського могло б стати сюжетом не одного пригодницького роману.
Власне, його роман «Холодний Яр» і став бестселером свого часу, а нині перевидається новими накладами й надихає українців на боротьбу з росіянами — тим самим ворогом, що і сторіччя тому. Юрій Горліс-Горський зник безвісти в Німеччині 27 вересня 1946 року. До річниці цієї дати Суспільне Культура розповідає про його боротьбу за Українську державу.
Воїн із юності
Юрій Городянин-Лісовський, знаний під псевдонімом Горліс-Горський, народився 14 січня 1898 року на Полтавщині. Про його юність відомо мало, але військова біографія починається з шістнадцяти років — починається Перша світова, Юрій «домальовує» собі чотири роки й відправляється на східний фронт.
За кілька років Горліс-Горський долучився до Армії УНР, де отримав звання хорунжого і став офіцером. Він бере участь у Першому зимовому поході, героїчній сторінці Української революції.
Юрій Горліс-Горський — хорунжий партизанського кінного куреня ім. Кармелюка та 1-ї Запорозької дивізії у 1918–1920 рр. Справа — під час час перебування у в’язниці, Єлисаветград, 1920 року. Книга «Ми ще повернемось»/ГДА СБУ
Холодноярська Республіка і книга «Холодний Яр»
Під час Зимового походу в 1920 році Горліс-Горський занедужав, перебуваючи в околицях Холодного Яру на Чигиринщині. Там саме виникла Холодноярська Республіка, яка стала відповіддю гайдамаків на захоплення радянською Росією України. Її символікою був український жовто-блакитний прапор УНР та чорний прапор Холодного Яру із написом «Воля України — або смерть!» Холодноярівці вели запеклу збройну боротьбу за Українську державу аж до 1922 року.
Горліс-Горський залишився лікуватися у місцевому Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Спочатку він планував наздоганяти свою частину, але холодноярівці, яким бракувало старшин із військовим досвідом, переконали його лишитися. Горліс-Горський обирає прізвисько Залізняк і приймає призначення осавулом полку гайдамаків. Так він став одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та головного отамана Василя Чучупаки.
Згодом Горліс-Горський напише про ці події свій найвідоміший роман. За його словами, «Холодний Яр — це живий приклад, як невеликі числом, але незламні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом».
Відомою є цитата Юрія Горліса-Горського про нещадність до ворогів. У тому, що поблажливе ставлення до ворога обертається новими жертвами, він переконався на власному досвіді: одного разу подарував життя полоненому начальнику міліції й відпустив його. Натомість ворог викликав телеграфом підтримку — полк червоної кінноти, і наступний бій завершився великими втратами для холодноярців.
«Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути», — пише Юрій Горліс-Горський.
Книга «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського. Зліва направо — видання 1937 року, Львів; видання 1961 року, Нью-Йорк; сучасне видання 2017 року, КСД. Суспільне надбання/КСД
Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року. Більшовики обманом заманили холодноярських отаманів у засідку й ув’язнили їх у Києві, в Лук’янівській в’язниці. У полоні 38 діячів визвольного руху підняли повстання, перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Майже чотири години посеред Києва точився бій — частина повстанців загинула в нерівній сутичці, інші були розстріляні ГПУ.
Подвійний шпигун і пацієнт-симулянт психіатричних лікарень
Ще до цих трагічних подій у 1921 році Юрій Горліс-Горський за наказом підпілля прибув до Львова на зустріч із генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Він отримав завдання перебратися до окупованого більшовиками Києва й налагодити зв’язки з українським підпіллям. Після першого арешту та восьми місяців за ґратами слідчі не спромоглися довести вини Горліса-Горського і звільнили його з-під варти.
Згодом він був скерований до Вінниці на посаду інспектора освіти. Нібито співпрацює з ГПУ, але насправді перешкоджає чекістам і провалює не одну їхню операцію. У 1924 році його знову заарештували й засудили до 15 років ув’язнення.
З цього ув’язнення Горлісу-Горському вдалося втекти, вдавши із себе божевільного. Такий план у нього виник під час розмов з іншим в’язнем, який дав пораду, що «перша людина, яка має повірити у твоє божевілля — це ти сам».
Майже 9 років Юрій вдавав психічні розлади й саме у психіатричній лікарні написав памфлет на сталінську диктатуру 1930-х років «Ave, Diktator!».
Сторінки ці повняться шаленою сумішшю втрат, принижень та мук. Тут матері вбивають своїх дітей, аби вони більше не страждали від голоду та холоду, а посивілі молоді дівчата віддаються в потягах за їжу. І спостерігає за цим усім Диктатор, який «чує глухі стогони і плач мільйонів, бачить страждання невинних людей, яких вбивають [його] посіпаки; які гинуть від голоду, замерзають в безмежних просторах півночі, і спокійно нахиляє палець додолу»», — пише літературна оглядачка Аріна Кравченко для УП.Культура.
«Ave Diktator!» — памфлет Юрія Горліса-Горського про сталінську диктатуру 30-х років. Суспільне надбання
Письмо, подорожі й загадкове зникнення
Юрію Горлісу-Горському вдалося втекти з психіатричної лікарні, — він мандрує Радянським Союзом, опиняється у Рівному, а згодом у Львові. Активно пише, друкує «Ave, Diktator», повість «Отаман Хмара», у передмові до якої зазначає:
«Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації — в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом 97 із половиною місяців арештів ГПУ та більшовицьких тюрем, — я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки».
Також видає збірку віршів, написаних в ув’язненні, — «Тюремні поезії», і врешті публікує роман «Холодний Яр» — спочатку у журналах, а потім і окремою книгою. Письменницька діяльність приносить Горлісу-Горському популярність і фінансовий успіх: молодь шаленіє від нього, колективні читання проводили у переповнених залах «Просвіти».
Юрій Горліс-Горський і Любця Гадзевич. Дрогобич, 1935 рік. Локальна історія
Про свій досвід вдавання психічного хворого автор також написав роман «Між живими трупами», який вважав своєю найкращою роботою. Але він втратив рукопис на Закарпатті, коли долучився до бою за відновлення державності Карпатської України.
Після поразки цих визвольних змагань, хоч газети надрукували повідомлення про його загибель, насправді Горліс-Горський перебрався до Румунії, а згодом до Югославії. Важко перелічити його численні подорожі того періоду — він побував у Греції, Туреччині, Фінляндії, країнах Північної Африки й у Франції.
Також Юрій Горліс-Горський навідався в Холодний Яр, щоб вшанувати пам’ять побратимів та упорядкувати їхні могили.
Мандрівки Юрія Горліса-Горського. Зліва — з Євгеном Маланюком у Львові, справа зверху — у Берліні, справа знизу — в Парижі. Книга «Ми ще повернемось»
У період Другої світової із 1941 року Горліс-Горський із дружиною дістається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб — «Ді-Пі» — в Новому Ульмі. Також він очолює український відділ радіостанції у Берліні.«Німецькими руками знищимо все більшовицьке!» — таким був його план і тих українців, що були його поплічниками.
Але життя у таборі виявилося чи не більш небезпечним за пройдений військовий шлях: письменник опинився серед інтриг різних розвідок — англійської, американської й радянської. Одного дня він просто зник за до кінця нез’ясованих обставин. Припускають, що загибель Горліса-Горського була убивством і пов’язана з таємницями його шпигунської діяльності.
Значення діяльності Горліса-Горського
Книги Юрія Горліса-Горського були заборонені й знищувалися за радянської окупації України. Однак пам’ять про нього повернулася в час незалежності, а його боротьба і твори надихають на протистояння сучасних українців.
«І повіє огонь новий з Холодного Яру», — писав Тарас Шевченко. Прапор холодноярівців майорів на майдані Незалежності під час Революції Гідності, на честь повстання названа 93 Окрема механізована бригада «Холодний Яр» у складі Сухопутних військ Збройних сил України.
«Москаль — чи «білий», чи «червоний» — був […] лише москаль — одвічний ворог України. І большевиків, і денікінців […] вітали однаково: кулями», — писав Горліс-Горський.
Прапор повстанців Холодного Яру під час Революції Гідності у Києві. DixonD/Вікіпедія