31 жовтня в Національному музеї літератури України в рамках спільного з Національною спілкою письменників України проєкту «Майстри слова» відбулася зустріч з українською письменницею, лауреаткою Національної премії імені Тараса Шевченка, заслуженою працівницею України Любов’ю Голотою.
На захід завітали українські письменники, журналісти, видавці, громадські діячі, а також шанувальники творчості пані Любові, зокрема Софія Майданська, Георгій Філіпчук, Ніна Шаварська, Катерина Мотрич, Юлія Бережко-Камінська, Павло Мовчан, В’ячеслав Гук, Серій Тримбач, Роман Кухарук, Ігор Зоц, Надія Гаврилюк, Галина Дацюк, Людмила Лисенко, Леся Синиченко, Раїса Сеннікова, Іван Заєць, Ірина Головата, Сергій Присухін, Ростислав Горобець, Дмитро Чистяк, Світлана Короненко, Галина Ільєва, Сергій Марченко та інші.
Модераторкою зустрічі була секретарка Національної спілки письменників України по роботі з молодими авторами, заступниця головного редактора газети «Літературна Україна», поетка Юлія Бережко-Камінська, яка, зокрема, зазначила, що Любов Голота – це людина, яка обдаровує новими потужними сенсами, яка у своїй творчості дає відповіді на найпотаємніші й на найболючіші питання людської душі, бо її поетичне слово дуже органічне й глибоке, слово, подароване всім, хто не байдужий до України та її драматичної історії.
Пані Любов зауважила, що їй здається, ніби це той вечір, де нарешті заговорило німе кіно, бо зараз такий час, що складно збиратися всім разом, щоби просто почитати вірші, поспілкуватися, як це було раніше, тому свої нові вірші вона тепер друкує переважно у фейсбуку, оскільки це – вірші-реакції на нашу жахливу дійсність, твори, де закладений вибух емоції та переживання. Також письменниця повідомила, що зараз готує свою нову поетичну збірку «Паперовий янгол», куди увійшли твори останніх років.
Любов Голота підкреслила, що нашими вчинками, нашим життям – ми увічнюємо пам’ять наших рідних, які вже не з нами, бо головне для кожної людини – це зв’язок зі своїм родом, із тими, хто поряд і кого вже немає, бо вони наснажують, дають силу і змогу жити, творити й любити, бо це опора, захист і розрада. Письменниця розповіла про своє непросте післявоєнне дитинство, про своїх рідних бабусь і дідусів, про батьків, які й заклади ще з дитинства те, що потім дало змогу гідно долати життєві труднощі і реалізуватись як творчій особистості. Згадуючи своїх батьків, доля яких була складною й почасти трагічною: матір зробила укол гасу в коліно, щоб її не забрали в остарбайтери, а батько тяжко працював шахтарем, захворівши на силікоз – захворювання, яке спричинює шахтний пил, – пані Любов розповіла, що вони були дуже світлими людьми, трударями, що їх вона згадує щодня, бо ці трепетні спогади дають силу жити й творити заради інших. Письменниця підкреслила, що мертві живуть серед нас, бо живі і мертві води зливаються, усе перебуває у взаємодії, а мертві захищають живих.
Також вона розповіла про свій філософський роман «Епізодична пам’ять» (2007) – роман про долю її роду, про ідентичність, про те заповітне, що ніколи не покине, що залишається в свідомості назавжди.
Любов Голота підкреслила, що написаний вірш може впливати на долю людини, бо слова мають свою енергетику, бо поезія загалом – це геть інший вимір нашого буття, а вірші – це інша частина людини, її душа, бо, коли пишеш вірш, – змінюються хімічні показники крові, яка тоді пульсує інакше, тому що поетові Богом дано сприймати цей світ по-іншому й утілювати свої відчуття в слові.
Пані Любов наголосила, що її покоління письменників зберегло українську мову для нащадків, бо це був неоціненний вклад в українську ідею, тому будь-які закиди щодо написання нашими великими поетами-класиками віршів про Леніна та Партію – ці закиди нічого варті на тлі того, що зробили вони, ці справжні велети духу, для української культури й її утвердження, бо тоді через офіціоз і отакі вірші-паровози пробивалась істинна поезія, яка пульсувала, яка змінювала нашу історію і мала потужний вплив на подальше становлення України.
Торкаючись проблем жахливої війни, яка точиться на українській землі тепер, письменниця зазначила, що зараз найголовніше для всіх нас, творчих людей, – це потужна підтримка наших мужніх воїнів, наших хлопців, бо майбутнє України – в їхніх руках.
На заході виступив письменник і перекладач, секретар НСПУ, заступник голови Київської письменницької організації Дмитро Чистяк. Він подякував пані Любові за вчасну підтримку молодих поетів газетою «Слово Просвіти», де була заснована відповідна поетична рубрика, яка наповнювалася талановитими текстами, а згодом багато хто з тих надрукованих тоді поетів стали відомими. Він прочитав вірш Любові Голоти «Доля літеплом повіє…» у власному перекладі французькою.
Також на зустрічі виступили: письменник і секретар НСПУ В’ячеслав Гук, який подякував Любові Голоті за духовну підтримку і прочитав свій вірш «Сад», присвячений їй; громадський діяч і голова ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Павло Мовчан розповів, як залучив пані Любов до роботи в газеті «Слово Просвіта», як 1989 року була втілена в життя українськими митцями акція «Золотий гомін», яка широко представила в тодішній радянській Україні українську поезію, яка творилася на Заході і в США, зокрема на неї були запрошені представники Нью-Йоркської групи поетів; відома письменниця Софія Майданська, яка наголосила, що слово Любові Голоти – природне, у кожному її поетичному слові втілено драматизм, героїзм і мужність; український кінокритик і заступник голови Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач щиро подякував за поетичний вечір і зауважив, що такі зустрічі дуже потрібні, вони надихають; відома журналістка і громадська діячка Людмила Лисенко додала, що в поезії Любові Голоти – втілена душа українського народу.
Також на заході виступив українській політик і академік Георгій Філіпчук. Він зауважив, що письменниця у своїй творчості шукає вічність, іде до свого роду, що вона має потужну симфонічну прозу й поєднала у своїй творчості час і простір, ставши окрасою сучасної української літератури.
Любо Голота прочитала свої вірші: «Фейсбук запитує…», «Заходить осінь в кісточки і в шули…», «Вже встоялося й золото на дні…», «Ключ перелітний обернувсь хрестом…», «Оженила сік із самогоном – в бутлі дозріває кальвадос…», «У прадіда був горОдище, криниця, ставок і степ…», «Наша кров», «Хлопці заводять бороди…», вірш-присвяту Ірині Фаріон «…Учора кринички і копанки, озерця і потічки стали червоними від крови…», «Зустріти сонце, помолитись небу…», «Сон» та інші.
У Києві відбулася знакова для української культури подія: енергійна, тендітна, мужня жінка, яка акумулювала в своїх книжках животрепетну енергію і красу, енергію, яка поєднала минуле й сьогочасне, – подарувала всім присутнім незабутню творчу зустріч, де пульсувала невичерпна сила слова, слова справжнього й чесного, натхненного й шляхетного, того, що і захоплює, і возвеличує нас як націю, як єдиний народ, який був, є і залишатиметься незнищенним.
