«УТОЧНЮЙТЕ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ…» (17)
«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, надро слова…»
(Богдан Ігор Антонич)
«Уточнюйте значення слів – і ви позбавите світ половини його помилок» (Декарт, вслід за стоїками)… Номінал монети, її вартість, з обігом затирається, а значення слова, його «внутрішня форма», образ, із часом – не прочитується, та не тому, що затирається (слово ж не матеріальне), а наче на дно западає.
Тож не лише у книгу, а й у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму (лат. «forma» – краса) або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова… Тож не лише чути, а й бачити слово – важливо…
ЯК БАТОГОМ ТРІСНУВ…
Погортавши фразеологічні словники (приємне й корисне читання!), побачимо, як багато з так часто вживаних колись висловів, згустків народної мудрості, соковитого дотепу, залишилось нині лише на папері. Серед них і цей – «Як батогом тріснув» (фірман – хвацько змахнувши батогом над «задуманими» кіньми; ковбой, у вестернах, – зганяючи корів; дресирувальник – у цирку)… Пішли літа, ба й десятиліття – як батогом тріснув… Дивуємось: «І куди воно те все ділося?..»
Геніальний Леонардо, як і годиться генієві, по-простому пояснює, «куди»: взяли ми якусь «картинку» з далекого минулого, «поставили» її перед очима (по-народному «перед носом») – от і дивуємося, «куди те все ділося». Нікуди воно не ділося: просто на якусь мить ми випустили те все з пам’яті, наче якусь річ – із рук; замість часу – порожнеча. Час, життєвий час, – це ми, наша, про події в ньому, пам’ять.
Але повернімося до батога (від «бити»; римляни – гостряком, stimulo, «стимулювали» худібку). Миг ока – німий образ перелітного моменту; тріск батога – образ звуковий (ударна хвиля): кінець батога у своєму русі (а це таки штука тріснути батогом) подолав звуковий бар’єр. «Тріснув» – краще наслідує той звук, аніж «ляснув»: тріск – «високе», «гостре»; ляск – «плоске», як долонею по плесі.
Подивуватись можна й тому миттєвому тріску: «І куди то все ділося?..» Бо скільки ж то всього за цю мить відбулось у мікро- й макросвіті!.. Ще Ціцерон (на увазі мав, щоправда, суспільно-політичні події) дивувався: «За найменших порухів часу (лат. «momentis», моментів, – А. С.) які ж то величезні зміни відбуваються!..»; зразком тих змін, у наші часи, – обвал Союзу…
Тріск батога – це мить, конкретний озвучений відтинок часу, який вважаємо найкоротшим. Саме мить, а не «миттєвість», що є ознакою, бо ж від прикметника «миттєвий»*. Тож якось дивно говорити про стільки-то «миттєвостей» (весни, життя, війни, творчості тощо). З митей, моментів (у Франка вжито 42 рази), ментів, хвилин, що є відтинками часу, – з них, а не миттєвостей, «зложене життя». Синонімом «миті», неозвученого відтинку часу, є вже згаданий, але, на жаль, «безпідставно занедбаний» (Святослав Караванський) – «миг»: миг ока (у Ніщинського – «крок ока») чи миг зорí: зóрі мигтять… Можна й інші синоніми шукати, та найточніший – саме момент): «Моменте, зупинись!» (уявімо собі: «Миттєвосте, зупинись!»). Ще ж і «розлогість слова» ніяк не відповідає швидкій ході часу: момент (з кінцевим наголосом) і миттєвість.
Як батогом тріснув – і вже 2025-й!.. Здається ж, було то вчора, як ми раз по раз кидали оком на цифрове табло над фронтоном Музею етнографії у Львові: коли ж то буде та потрійно кругла, «триколісна», дата – 2000-й рік?.. Що принесе нам третє тисячоліття, яке звіщала, вже навіть на вечірньому небі, така яскрава гостя – комета Гейла-Боппа?.. Чверть століття – як батогом тріснув!.. І знову ж можемо повторити слова Ціцерона: «…які ж то величезні зміни відбуваються!» У світі, в душах людей… Війна ж!.. Війна особлива, яка ставить таку чітку межу поміж світлом – і темрявою; людяністю – і чимось протилежним, що й вимовляти лячно…
Думка відбігає ще далі: 1950-й… Теж кругла дата: десять циклів – п’ятиліть. А що кругла, то, пам’ятаю, подейкували про кінець світа… Сільська школа… Зими з глибокими снігами, тріскучими морозами… Кінця світу не сталося, хоча нав’язуваний згори загальний психоз у ті дні, «коли помер кривавий Торквемада», мав щось від тієї «кінецьсвітньої» тривоги… Оминула нас планетарна катастрофа й десяток років опісля, коли світ завмер перед навислою над ним зброєю масового знищення…
Як батогом тріснув – і ще понад шість десятків майнуло… Вже й не тривога, а таки війна. Знову ввижається та бліда мара – велетенський гриб над планетою… Знову ж те одвічне «Як би ж то!..»: Якби ж то та війна минула нашу хату!.. / Якби ж то, по Другій, – tertium non datur!..
Не минула… Ні нашої, ні світової хати… Опинився б хтось із античних серед нас сьогоднішніх (два тисячоліття – як батогом тріснув!), озирнувся б – і не втримав би гіркоти: «Яка ж то – й не снилося нам! – крем’яниста й важка та стежка: від темряви – до світла!..».
Але мусимо її пройти. І на це нема ради. Мусимо! Бо що таке світ без світла?.. Все одно що світлиця без вікон…
Як батогом хто тріснув, гігантським батогом – мов саме небо розтріснулось навпіл… То сучасні надзвукові долають декілька Махів…
____________
* див. «Наодинці зі словом» (1999: с. 222–226; 2022: с.198–202)