У світі 8 березня відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок.
Ця дата вшановує культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок, а також привертає увагу до проблем гендерної дискримінації, сексизму, репродуктивних прав тощо.
З цієї нагоди Суспільне Культура зібрало 5 книжок, написаних жінками про жінок.
Looking at Women, Looking at War, Вікторія Амеліна
«Looking at Women, Looking at War» («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, які дивляться на війну») — це незавершена книга української письменниці Вікторії Амеліної. Після початку повномасштабного вторгнення письменниця активно волонтерила й документувала воєнні злочини. Працюючи в гарячих точках, Амеліна вирішила написати книгу про інших жінок, які ризикують життям, фіксуючи злочини російської армії.
Авторка планувала видати цю книгу англійською, щоб та могла набути світового розголосу. «Looking at Women, Looking at War» мала стати документальним проєктом та інструментом боротьби за правду і справедливість, проте Вікторія Амеліна загинула від російського обстрілу Краматорську в червні 2023 року.
Під обкладинкою цієї книги зібрано історії жінок: лавреатки Нобелівської премії миру Олександри Матвійчук, адвокатки та нині військової Євгенії Закревської, правозахисниці Лариси Денисенко, бібліотекарки з Капитолівки Юлії Какулі-Данилюк, яка допомогла відшукати щоденник окупації закатованого дитячого письменника і волонтера Володимира Вакуленка.
Книга Looking at Women, Looking at War Вікторії Амеліної. Amazon UK
Видання містить фотографії, щоденники, інтерв’ю, свідчення з війни, які записала Вікторія Амеліна. Як пише The Guardian, така структура, хоч іноді складна для читання, точно передає хаос і жорстокість війни.
Книга вийшла друком в американському видавництві St. Martin’s Press 18 лютого. Передмову до неї написала канадська письменниця Маргарет Етвуд.
Читати ще
«Жінки, що біжать з вовками», Клариса Пінкола Естес
На думку докторки психології Клариси Пінколи Естес, здорові вовки та здорові жінки мають певні спільні психічні характеристики: гостроту відчуття, грайливий дух і глибоку відданість. Вовки й жінки споріднені за природою, допитливі, наділені витривалістю й силою.
Вивчаючи вовків, доктор Естес вперше викристалізувала концепт архетипу Дикої жінки. У книзі авторка пояснює цей архетип, розшифровує давні легенди й дитячі казки, а також пояснює його на прикладах зі своєї психоаналітичної практики.
Цю книжку перевидають уже впродовж 25 років: загалом у світі продали понад 2 мільйони примірників. Вона 144 тижні трималась у списку бестселерів The New York Times.
Книга «Жінки, що біжать з вовками» Клариси Пінколи Естес. Yakaboo Publishing
«Про що вона мовчить»
«Про що вона мовчить» — це збірка есеїв 48 українських жінок, які діляться своїми особистими історіями про теми, які суспільство часто замовчує. Тут йдеться про тілесність і сексуальність, біль і зцілення, досвід материнства та проживання важкої хвороби, втрату і переосмислення, токсичні стосунки та відстоювання особистих кордонів.
Серед авторок — реперка Alyona Alyona, акторка Ірма Вітовська, журналістка Ірина Славінська, письменниця Лариса Денисенко, лікарка Наталія Лелюх, ексвиконавча директорка «Українського культурного фонду» Юлія Федів та інші.
Книгу 2021 року опублікувало видавництво Creative Women Publishing.
Книга «Про що вона мовчить». Creative Women Publishing
«Фігури світла», Сара Мосс
Це гостросюжетна історична оповідь про життя жінок під час раннього руху за виборче право у бурхливі часи вікторіанської Англії ХІХ століття.
У центрі сюжету — Алетея, яка постійно бореться за прихильність власної матері, суворої релігійної фанатички, яку турбують лише голод бідних і порятунок повій. Брак спокою та любові завдає дівчині таких страждань, що заглушити їх вона може лише через фізичний біль.
«Вона прокинулася з думкою про ножі, на сніданок їла тільки кашу, бо навіть ніж для масла міг би здатися на кривду. Вона продовжує думати про ножі. Дитина продовжує плакати. Вона — слабка. Вона — нетіпаха. Дитина її перемогла. Вона боїться виходити з дому, щоб не купити настоянку опіуму, а якщо лишиться, то тут є ножі. І камін. І сходи. І вікна. Високо, під самісіньким фронтоном. Дитина плаче. Вона не може взяти її на руки. Через вікна. Через сходи. І не може піти. Через ножі. Через настоянку опіуму. Тому вона стоїть тут, у дверях, а дитина плаче. Дитя викликає у неї лихі думки. Своїм криком закликає її до вічних мук. До народження дитини вона була сповнена світла», — йдеться у фрагменті з книжки.
Книга «Фігури світла» Сари Мосс. Видавництво «Лабораторія»
«Власна кімната», Вірджинія Вулф
Одна з культових постатей фемінізму, британська письменниця Вірджинія Вулф опублікувала це есе в 1928 році.
У своїй крнизі Вулф вирішила дослідити тогочасне становище жінки в історії, мистецтві та повсякденному житті.
В українському перекладі «Власну кімнату» опублікує видавництво «Комубук» у березні-квітні цього року.
««Власна кімната» — це не застаріла феміністична маячня початку XX століття, а й досі важливий текст, що порушує актуальні питання і пропонує для них цілком прагматичні рішення. Звичайно, сучасний світ дуже відрізняється від того, в якому жила Вулф, але слова, які вона написала, все ще звучать знайомо: «Тому, коли я прошу вас заробляти гроші і мати власну кімнату, насправді я прошу вас жити з усвідомленням реальності, а отже жити захопливим життям, незалежно від того, чи вдасться вам донести його зміст іншим». Хіба це не саме те, чого прагнуть жінки у XXI столітті?» — йдеться в анотації на сайті видавництва.
Раніше Суспільне Культура писало, що есе «Власна кімната» надихнуло українських мисткинь Марію Леоненко та Настасю Клен на інсталяцію в межах виставки «Випадкові події». Ознайомитися з артоб’єктом можна в «Українському Домі» до 16 березня.
Книга «Власна кімната» Вірджинії Вулф. Видавництво «Комубук»