«МОЛОДІ ІМЕНА КИЇВЩИНИ»: ПОЛІНА ЛУЧКО
Нещодавно Київська обласна бібліотека для дітей (директор Галина Єрко) започаткувала проєкт під назвою «Молоді імена Київщини». Ця ініціатива покликана об’єднати молодих літераторів та видавців Київщини задля популяризації українського слова. Окрім того, створити простір для розвитку, взаємодії та популяризації творчості молодих прозаїків та поетів, сприяти їх професійному зростанню та формуванню сучасного літературного середовища на обласному рівні. Учасницею цього проєкту є і 20-річна Поліна Лучко.
Дівчина народилася в селищі Бородянка що на Київщині. Тут вона, зі срібною медаллю, закінчила Бородянську ССЗШ №2. Вже у 16 років видала свою першу віршовану збірку –«Омріяна поезією». Тоді ж заснувала театральну студію «Зарево», де стала режисеркою, сценаристкою та хореографинею. Акторами ж були юні бородянці, а згодом і дорослі мешканці селища. Зусиллями Поліни Лучко та її театральної трупи було поставлено аж чотири вистави: «Весняна казка», «Зимова казка», «Нікому не потрібні» та «Аліса в Країні Див».
Все складалося у дівчини надзвичайно успішно, але плани розвою зруйнувала війна. З усіма її жахами і смертями. Трагічну долю мирної Бородянки побачив увесь світ…
Після деокупації селища юна місткиня, в силу обставин, змушена була оновити склад свого театру. І в скорому часі вдячні глядачі аплодували прем’єрам нових вистав: «Осіння лісова пісенька», «Все буде Україна», « Бородянська ніч перед Різдвом», «В обіймах війни», «Файпарі Панпіна» та «Попелюшка по-київськи».
Про цю виставу її автор і режисер розповідає: «Одного ранку я прокинулась з думкою, що наша «Попелюшка» має стати «Попелюшкою по-київськи» – легкою, веселою, сучасною, а головне – по-домашньому українською. Коли писала сценарій, вирішила додати колориту героям: танці мишкам, суржик родині Попелюшки, гумору Принцу, кумасі й мачусі тощо. Таким чином слово за словом, рядок за рядком щось вийшло, та справжній результат праці показали наші талановиті актори. Кожна репліка, кожна емоція, кожен рух мене надихав. Ми працювали будь-якої вільної години, зустрічалися окремо після роботи, зранку до вечора працювали у вихідні…
Була щаслива, що прийшло близько 300 глядачів. Особливо приємно було створити такий фінал, коли, попри страшну війну, життя продовжується. В кінці вистави актори, а разом з ними й глядачі, співають гімн Українських січових стрільців «Ой у лузі червона калина». Пісня набула нової хвилі популярності у перші дні російського вторгнення після виконання Андрієм Хливнюком. Ця пісня – символ того, що навіть, коли ми сміємось, навчаємось, творимо, коли ми відпочиваємо, ми все одно пам’ятаємо про тих, хто підіймає нашу Україну, хто захищає наші життя, віддаючи свої. Сподіваюся, що щасливий кінець п’єси вселяє нашим глядачам надію і віру в Перемогу у цій страшній війні».
Зараз, за словами Поліни, колектив працює над новою виставою про російську навалу «А я жива і дихаю весною». А ще колектив театральної студії «Зарево» гастролював населеними пунктами Київськой області, тричі виступав у Львові. Окрім того, давали вистави в пансіонатах, центрах онкології, будинках-інтернатах, госпіталях. А з виставою «В обіймах війни». виграли перше місце на фестивалі в київському Молодому театрі.
Не дивлячись на зайнятість, Поліна Лучко продовжує удосконалювати свій театральний талант. Вона навчається на третьому курсі режисури драматичного театру в КНУТКІТ імені І. К. Карпенка-Карого (художній керівник Вахтанг Чхаїдзе). До того ж, три роки навчалась акторській майстерності в КПДТЮ, студія «Інкунабула». Два роки — в ірпінському театрі «Скло» при студії «Ромео і Джульєтта».
Слід зазначити, що її колетив неодноразово був удостоєний Гран-прі в театральних герцях, які відбувалися в різних містах України. Сама ж Поліна брала участь в різноманітних кіно- та телепроєктах — кінокомедія «Євродиректор», музичні кліпи Олександра Пономарьова, групи «Гриби» тощо.
Не полишає Поліна і поезію, випустивши збірку «Зцілена творчістю» та її доповнене видання. Вона є редакторкою та упорядницею книг проєкту Ольги Фещенко «Живі історії війни» — «Мереживо війни», «Живі історії війни. Книга 2», «Пам’ять душі. Іванківщина». Переклала українською книжки Шури Лісогор.
Цікаво, що нещодавно Поліна здобула перемогу у Всеукраїнському конкурсі на краще декламування творів Олени Теліги за що отримала подяку від департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації
З огляду на творчі успіхи, дівчина привернула увагу різноманітних ЗМІ. Про неї, до прикладу, писали журнали «Оксамит» та «Жінка». Вона давала інтерв’ю каналі «Ранок вдома».
Поліна Лучко ще й активно волонтерить. Вона є учасницею, ведучою та організаторкою понад – вдумайтесь! – трьох тисяч різноманітних творчих заходів. Активною співправцювала з благодійним фондом «Оберіг Відродження».
Ось така (не)проста бородянська дівчина…
Сергій Вєнцик