***
Якби я була вишнею,
Я б встеляла білим цвітом
Землю цю грішну,
Якби я була птахом,
Я б розсікала небо,
Сизим крилом,
Якби я була хмарою,
Я б цілувала землю,
Стиглим дощем,
Якби я була громом,
Я б руйнувала,
Заспану тишу,
Якби я була травою
Я б вічно зеленіла,
Ярою весною,
Якби я була морем,
Я б розвивалася
Тихим безмежжям,
Якби я була спогадом,
Я б ніжно бриніла
У твоїх думках…
Мить
Цей заспаний світанок, що прокидається в туманах,
Цей білий цвіт, що кружляє в обіймах вітру,
Цей промінчик сонця, що заблукав у перших квітах,
Ця мить більше ніколи не повториться …
Ці схили зелені, що бентежить біла отара,
Ці краплі дощу, що цілують твої вуста,
Ці пахощі літа, що поснули у скошених травах,
Ця мить більше ніколи не повториться…
Цей журавлиний ключ, що квилить прощаючись з літом,
Це поле пшеничне, що заколихує осінній вітер,
Цей останній жовтий лист, що тремтить на осонні,
Ця мить більше ніколи не повториться…
Ця зимова графіка, що перемальовує світ на чорно-біло,
Цей сніговій, що стирає межу між небом та землею,
Цей пряний аромат кориці чи ванілі в передчутті Різдва,
Ця мить більше ніколи не повториться…
Ці теплі зустрічі й сумні прощання, що залишаються в серці,
Ці палкі обійми після нестерпно довгої розлуки,
Ця мить більше ніколи не повториться…
Будуть інші миті, але уже не ця…
Вірш-присвята
моєму татові Роману
Відлуння.
Ген-ген за пралісом
Палають лемківські бескиди,
Червоний пруг сонця
Вкотре вмирає, аби
Завтра народитися на світанку,
Я кличу тебе знову,
Але мій голос повертається,
Лиш гірким відлунням,
Осінь крижаним холодом,
Обпалює мої вуста,
Час болю, час втрат,
Час незавершених розмов,
Цей золотий жовтень,
Так підступно вкраявся,
В мою душу згустком болю,
І бескиди знову палають,
Віддзеркалюючи мою
Червону тугу…
Дощ
Небо цілує землю м’ятним дощем,
Відчуваю у серці ніжний щем…
Спрагла квітка зачекалися дощу,
Бринить, тендітна й ніжна, на вітрі,
І ось раптова, жадана злива…
Квітка тремтить, щаслива
Дощ квітку краплинами обіймає
Серце квітки в обіймах розцвітає,
Бути б квіткою на тонкому стебельці,
Гріти ароматом чиєсь добре серце,
Відчуваю у серці ніжний щем,
Земля парує м’ятним дощем..
***
Змиває дощ почуття з душі,
А вони не минають
Залишаються…
Стиглими вишнями на гілліЗмиває дощ почуття з душі,
А вони не минають
Проростають
Молодими паростками на ріллі
Зливає дощ почуття з душі,
А вони не минають
Щемлять
Квиленням чайки на воді
***
Думала ніжно,
Думала тужно,
Думала легко,
Думала безмежно…
Мої думки стали
Кульбабами.
Буйні вітри розвіяли
Сонечка кульбаб
По зелених луках…
Одного світанку
В ніжних туманах,
Мої думки проросли
Тисячами кульбаб
На зелених луках
Моєї рідної землі…
Мрійник
Увечері мрійник відкриє своє серце світу,
Даруватиме усмішку та шаленство мрій,
Під ранок світ прокинеться та його забуде,
Мрійник побреде самотній, як завжди…
Не озираючись, йтиме за морем синім,
Залишаючи сліди на піску та в чиємусь серці,
Знову сходитиме заспане сонце,
Знову сиза хмара задощить…
І трава буде такою ж зеленою,
Знову засумує світ, чекаючи
на нього…
***
Твоє обличчя мужнє,
Посічене рубцями,
О, воїне прекрасний,
Не закривай його руками…
Рубці на серці менш помітні,
Їх не побачать очі…
Але вони болять ще дужче
І ниють проти ночі…
О, воїне мужній,
Не закривай обличчя
Прекрасними руками…
***
Брате, зітри кров зі свого чола,
Сетро, плач, не вгамовуй сліз,
Хочеш кричати – кричи,
Хай твій крик розтинає тишу,
Не стримуй подиху, дихай, живи,
Усіх, хто відійшли за небокрай,
Згадай словом, молитвою,тишею,
Сльози відчаю та страждань
Зросять землю нашу і проростуть
Квітами
ще яснішими…
На обкладинці світлина авторки.