На українську класичну літературу часто вішають ярлики «занадто песимістичної історії про село, де всі страждають», а з авторів відомі лише Тарас Шевченко й Іван Франко. Серія «Жінки пишуть» видавництва «#Книголав» розвіює ці стереотипи. Літературознавиця й упорядниця Анастасія Євдокимова шукає тексти маловідомих українських класикинь, які випереджали свій час та писали прогресивно й по-новому.
У першій збірці «Містянки» зібрані твори, у центрі яких — місто, його життя, вимоги й перешкоди. І, звичайно, жінки, які кохають, працюють, шукають себе та намагаються не загубитися у великому просторі. У «Революціонерках», третій частині, йтиметься про буремні часи заворушень і роль жінки в житті держави, коли її поглинає хаос. Друга збірка отримала назву «Щастя» і розглядає це поняття з різних боків.
Анастасія Никифорова разом із видавництвом «#Книголав» для Суспільне Культура розповідає, яким було щастя для жінок 100 років тому, хто писали про нього, а Анастасія Євдокимова — про те, чи могли жінки XIX століття дозволити собі бути щасливими.
Щастя на межі століть
Початок ХХ століття називали fin de siècle (кінець століття), декадансом (занепад) і присмерком Європи. Але ця думка змінилась після Першої світової війни — його перенарекли «прекрасною епохою». Оглядаючись назад, суспільство побачило щасливий довоєнний період. Як і ми зараз згадуємо мирні часи. Визначення «щастя» змінилося.
Що ж вважали за щастя жінки на межі століть? Музика для героїні оповідання «Метелик», гарні речі інтер’єру для господині «Людського щастя», маленькі радості життя в «Засуджених» і великі надії на освіту в «Двох нарисах Марійки К.». Щастя таке різне для всіх героїнь, але однаково необхідне.
Хто пише про щастя
Коло української інтелігенції тоді було досить вузьке. Більшість з авторок серії були знайомими, подругами або родичками. Наприклад, Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова) вийшла заміж за брата Лесі Українки, Леся Українка — ініціаторка й співзасновниця літературного гуртка «Плеяда», який об’єднав багатьох цих жінок. Ганна Барвінок — дружина Куліша, яка походить із родини Білозерських, — часто приїжджала в маєток Драгоманових, куди навідувались і Косачі. Вона була хрещеною Надії Матвіївни Кибальчич, мами Надії Костянтинівни Кибальчич, яка підтримувала тісні стосунки з Кулішами. Їхні взаємини — складна павутина, втім, вони впливали й на літературну творчість, погляди на життя, стиль письма. Надихали, допомагали, підтримували одна одну, формуючи українську літературу поза рамками й канонами.
То ким же були ті жінки, чиї твори ввійшли до «Щастя»?
Любов Яновська
Письменниця Любов Яновська. Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.М.Коцюбинського
Діячка народилась на Чернігівщині. З дитинства була оточена російською культурою, бо батько дівчинки був її поборником. Невдовзі Любов не тільки перейшла на українську, а й брала активну участь в громадському та політичному житті. Працювала вчителькою, відкривала недільні школи, музичні гуртки, долучилась до жіночого руху, виступила з доповіддю «Доля української селянки» на Першому жіночому з’їзді.
Стала однією з організаторок 50-річчя з дня смерті Тараса Шевченка: після заборони святкувань в Україні збори провели в Москві. Долучилася до відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Була головою київської «Просвіти», однією із засновниць Української Центральної Ради. Але більшість життя вона прожила в сільській місцевості, що відобразилося на її творчості: Любов досліджувала побут українських селян, історію, етнографію та фольклор.
Людмила Старицька-Черняхівська
Письменниця Людмила Старицька-Черняхівська, 1910-ті роки. Музей видатних діячів української культури
Ще з дитинства вона писала й відкрито висловлювала проукраїнську позицію. У шкільній газеті вийшло її оповідання «За Україну» невдовзі після Емського указу. Разом із Лесею Українкою вона заснувала літературний гурток «Плеяда». Під час війни була сестрою милосердя й проводила навчальні лекції прямо в шпиталі. Надала приміщення для Української Центральної Ради й стала її членкинею. Організувала кінематографічну секцію, писала сценарії, опікувалася зйомками.
Долучалася до жіночого руху й стала співзасновницею Союзу українок у Кам’янці-Подільському. Звинувачена в діяльності СВУ, перебувала на засланні в Донецьку, померла дорогою на чергове заслання в Казахську РСР. Її діяльність відображається і в темах творчості: історія й боротьба за національну ідею, емансипація й життя інтелігенції.
Ганна Барвінок
Українська письменниця Ганна Барвінок (Олександра Білозерська). Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.М.Коцюбинського
Справжнє ім’я — Олександра Білозерська. Вона народилась у заможній родині, її мати — нащадка козаків. До неї почав свататися Пантелеймон Куліш, коли їй було всього 15. Двічі вона йому відмовляла, на третій вони все ж одружились. Коли чоловіка відправили у заслання, Олександра поїхала за ним. Вона була найбільшою популяризаторкою його творчості, після смерті Куліша продала хату, щоб видати зібрання його творів — найбільше й досі. Олександра писала і сама.
Спочатку чоловік запропонував їй псевдонім А. Нечуй-Вітер, але жінка не хотіла чоловічого закінчення в прізвищі, тому назвалася Ганна Барвінок. Два її оповідання ввійшли до першого українського феміністичного альманаху «Перший вінок». Основні теми для творів — проблеми жінок у стосунках і шлюбі, що випливало з її «токсичних» взаємин із Кулішем. За це її називали «оповідачкою жіночої долі».
Надія Кибальчич
Письменниця Надія Кибальчич. Суспільне надбання
Народилася на Житомирщині, її мати — письменниця Надія Кибальчич, а хрещена мати — Ганна Барвінок, тому вона з молодості мала дружбу із Білозерськими, Кулішами й Косачами. За підтримки Лесі Українки друкувалася в багатьох журналах й альманахах: «Будучність», «Молода Україна», «Рідний край» та інших. Перекладала з італійської, французької, німецької мов.
Її вірші почали друкувати в періодичних виданнях, коли їй було всього 20. Згодом випустила збірку «Поезії» та окремі прозові твори, зокрема й для дітей. Авторка «Споминів про Б. Грінченка». Була громадською активісткою, під час революції 1905–1907 років ув’язнена в херсонській в’язниці. Надія Кибальчич писала на різноманітні теми: побут, життя інтелігенції, революція, філософія.
Грицько Григоренко
Справжнє ім’я — Олександра Судовщикова. Народилась у родині, близькій із Косачами й Драгомановими. Здобула освіту на Вищих жіночих курсах у Києві. Закінчила історико-філологічний факультет, а пізніше — і юридичний, працювала адвокаткою в юридичній конторі, міському суді, Товаристві захисту трудящих жінок.
Була активною учасницею гуртка «Плеяда», який займався розвитком української літератури, змушував відмовлятися від старих письменницьких стилів і займався перекладом. Там Олександра перекладала з французької, англійської та шведської. Публікувалася в «Раді», «Літературно-науковому віснику», «Молодій Україні». За її життя вийшло кілька збірок віршів, оповідань і спогадів, які отримали схвальні відгуки Лесі Українки й Івана Франка. Писала про життя селянства та української інтелігенції.
Марія Колцуняк
Народилась на Івано-Франківщині, закінчила Львівську учительську семінарію. Викладала у школах Покуття й Коломиї. Склала українську читанку для дітей «Битий шлях». Є співзасновницею товариства «Кружок українських дівчат» і його першою головою. Перекладала з польської та російської.
Марія почала писати ще в школі, одне з оповідань відправила Осипові Маковею, який порадив не полишати письменства. Її твори публікувалися в «Науково-літературному віснику», альманасі «Отаман» і як окремі видання. У творчості зверталася до феміністичних тем ролі жінок у суспільстві, дволикості й лицемірства інтелігенції та проблем селянства, заглиблювалась у психологію героїнь.
Христя Алчевська
Христя Алчевська (1882–1931). Суспільне надбання
Народилася в сім’ї підприємців Алчевських, здобула гарну освіту, рік навчалася на викладацьких курсах у Сорбонні. Працювала у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності й вчителькою в школі — викладала українською в часи, коли це було заборонено.
Почала друкуватися в газеті «Хлібороб» і в більшості журналів й альманахів, видала 12 своїх збірок — це понад чотири тисячі творів. Вони сповнені патріотичних, історичних, феміністичних тем та мотивів рівності. У роки революції брала участь в організації учнівських мітингів і страйків, у своїй квартирі проводила зібрання гуртка української молоді, де вчила мови, літератури, історії та любові до України.
Євгенія Бохенська
Письменниця, педагогиня, фольклористка, що народилася на Тернопільщині. Закінчила учительську семінарію і майже 60 років (до кінця життя) викладала в школах Львівщини й Івано-Франківщини. Її вважали найкращою вчителькою Галичини. Разом із педагогічною діяльністю займалася і літературною творчістю. На це її надихнув Іван Франко, з яким вона довго підтримувала дружні стосунки. Її вірші, етюди й оповідання друкувалися в «Зорі» й «Літературно-науковому віснику».
Євгенія збирала фольклор: пісні, прислів’я, приказки, загадки, що лягли в основу її перших поезій. В інших її творах також відображалися побут і культура селян, національний колорит, історії про дітей і школу, феміністичні ідеї. Також вона перекладала й адаптовувала вірші польських поетів Адама Асника й Теофіла Ленартовича. Особистий архів письменниці зник під час Другої світової війни.
Одарка Романова
Письменниця Одарка Романова. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Письменниця працювала в багатьох жанрах: вірші, казки, балади, ліричні пісні, оповідання, публіцистика. Є авторкою кількох книг для дітей, статей у періодичних виданнях. А її поезію і коротку прозу друкували в журналах і альманахах «Зоря», «З-над хмар і долин», «Літературно-науковий вісник», «Нова Рада» та інших. Була членкинею «Плеяди».
Втім, Одарка мала талант і до інших сфер: гарно співала, шила ляльки, грала на сцені, займалася живописом. Надихалася фольклором і народними легендами, зокрема й закордонними, їхні сюжети клала у віршовані твори. Згодом Микола Лисенко написав музику на її поезії, що стала народними піснями.
Леся Українка
Олена Пчілка і Леся Українка у Ялті, 1898 рік. Суспільне надбання
Одна з найпопулярніших жіночих постатей української літератури. Справжнє ім’я — Лариса Косач. Перший свій вірш написала в 9 років, працювала в багатьох жанрах — від лірики до драми. Досконало знала 7 мов і перекладала. У 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів». Писала й публіцистику: літературознавчі статті й рецензії.
Леся Українка — співзасновниця гуртка «Плеяда», а також громадська й культурна активістка. Її творчість багата на різноманітні теми: ідентичність і внутрішній світ, гідність і фемінізм, почуття та єдність людини й природи.
Яка дорога веде до щастя?
Чи були письменниці щасливими? Вони теж заручниці свого часу, який був жорстоким до жінки. Їхні героїні також у вічному пошуку відповідей, чи можуть вони бути щасливими. Деякі йдуть шляхом, нав’язаним суспільством, деякі — торують його самостійно, крізь хащі, де дороги немає. А чи є правильна? І що робити, якщо маршрут пройдено, а щастя не знайдено?
Упорядниця збірки «Жінки пишуть. Щастя» Анастасія Євдокимова. Валентина Поліщук
Упорядниця збірки Анастасія Євдокимова розповідає про природу людського щастя і його сутність у збірці:
«Чи хочуть літературні персонажі й персонажки щастя? Звісно. Але чи можуть зрозуміти, чого потребують для щасливого життя, чи здатні це здобути? Не завжди. Авторки середини ХІХ століття, як-от Ганна Барвінок, не могли дозволити у творах про селянок міркувати передовсім про щастя, зосереджуватися на ньому, адже навколо так багато інших, базових життєвих потреб — просто вижити, їсти, бути в теплі, мати роботу. Водночас перехід від літературних борчинь за життя ХІХ століття до емансипанток початку ХХ — відчутний. Адже у 100-сторінковій драмі Любові Яновської дійові особи сміливо й рішуче міркують про природу людського щастя. Коли ми говоримо про щастя як категорію філософську, людську, літературну чи навіть у межах другої книжки серії класикинь «Жінки пишуть», одного й універсального рецепта немає, як і єдиного істинного визначення. Для когось це сродна праця, для інших — достаток, для третіх — свобода, для четвертих — можливість робити вибір… І багато інших сценаріїв. У цьому й радість збірки — розглядати варіанти, досліджувати, міркувати, прислухатися до відгуку всередині».
Знайти власне щастя — розкіш і в наші дні. Кожна героїня «Щастя» розповідає свою історію. Хтозна, куди вона приведе.