Нелегко прожити велике життя, нелегко потім написати спогади. Нелегко тому, що треба писати правду і тільки правду, якою б вона не була, нелегко, бо треба вкотре переживати і важкі, інколи трагічні моменти на рівні серця, тримаючи під рукою необхідні ліки. Саме такими думками переймаєшся, читаючи нову книгу, автобіографічну повість Дмитра Чередниченка «Княжий краєвид із Лисої гори», що вийшла у видавництві «Фенікс». Нестерпні дні німецької окупації, голодні повоєнні роки із важкою працею на полях і безпросвітністю. Можна тільки дивуватися, як люди після таких мук і страждань виживали. А таки вижили, хоч і не всі, вижили, зберегли дітей, допомогли їм стати на ноги, здобути освіту, щоб почуватися достойними громадянами, працювати, досягати успіхів, збагачувати рідну культуру.
Правдиво і зворушливо описано, як у надзвичайно важких умовах виростав український хлопчик у Шевченківському краю на Черкащині у 30-40-х роках минулого сторіччя, як формувався його характер під впливом батька і матері, сестер, родичів і сусідів, вчителів та однокласників, як впливала на нього багата природа Канівщини, як відчув він у собі прагнення творити оловом, як те слово наповнювало усе його єство і просвітило шлях у майбутнє. Досвідчений майстер не вдається до вишуканості, веде свою розповідь просто і зрозуміло, чим і привертає увагу читача: «Село моє таке розмаїте, що мені здається, ніби я в ньому побачив усі куточки нашої Землі. А найдорожче мені те, що тут народився мій мудрий тато Семен, моя роботяща ніжна мама Софія, мої рідні добрі сестри — Валя, Надія й Оля, тут народився і я… Тут я найбільше узяв від людей і дерев, і птахів, від гори, що дає крила, від річок і озер, і джерел» тут я найбільше узляв того, що підказало оті казочки, притчі, бувальщини та пригоди”.
Навчання в школі, педінституті, перші роки учителювання — то окремі сторінки біографії Дмитра Семеновича. Автору є чим поділитися із читачем, бо все, що йому довелося пережити, було незвичайним і запам’ятовується назавжди, так, як для прикладу, перше відвідання могили і музею Тараса Шевченка у Каневі, що духовно збагатило його, бо набагато глибше усвідомив значення творчості геніального поета, митця і мислителя.
Як довідуємося із повісті, Дмитро Чередниченко під час навчання у Київському педінституті від першого курсу брав активну участь у роботі студентської літстудії, згодом він почав відвідувати і відому в Києві літстудію при видавництві «Молодь”, яку очолював Дмитро Білоус, де гуртувалися талановиті молоді поети й прозаїки, серед яких були ж майбутні шістдесятники. Участь у дискусіях, в обговореннях творів своїх колег, навіть перебування в атмосфері цікавих розмов, суперечок, жартів допомагало самому переконатись у своїх здібностях, у спроможності працювати в літературі. Врешті той досвід допоміг йому, коли він і сам наважився очолити літстудію «Радосинь», де упродовж двадцяти п’яти років гуртуються молоді таланти, багато з яких стали членами НСПУ і своїми творами збагатили рідну літературу.
Ми із Дмитром Семеновичем знайомі ще від початку 60-их років, добре обізнані з творчістю один одного, не раз виступали на літературних вечорах, бували у відрядженнях, особливо запам’яталась поїздка з великою творчою групою на Черкащину.
Було це ще у 70-их роках. Тоді ми відвідали Чигирин, Суботів, побували у знаменитому Холодному Яру, де Дмитро Семенович розповів нам немало цікавих історій з життя своїх земляків. На віддяку я й присвятив йому свій вірш «Чигирин”.
Після прочитання цієї повісті я краще зрозумів і поетичну творчість Дмитра Чередниченка, адже основою для багатьох його віршів і поем були пережиті події, зокрема зворушливі твори, присвячені батькові. Особливо, якщо порівняти сторінки спогадів із щемким до болю вішем «Ой тату, тату, як поруч стати…» із нової збірки поезій «Доторки».
З особливою теплотою у повісті описано спілкування із Петром Засенком, із незабутніми Віктором Бдизнецем і Євгеном Гуцалом, що є виявом взаємоповаги, розуміння, підтримки і щирої дружби.
Думається, що така книга зацікавить не тільки літературознавців, а й вчителів, студентів педагогічних університетів. Молоді літератори також можуть почерпнути із неї немало цікавого і корисного, довідавшись, як автору довелося сумлінно працювати» аби врешті опанувати секрети творчості і здійснити омріяне.
Олесь Лупій