Поезія гранатових відтінків. Так я означу сучасний літературний процес в Азербайджані, який відчуваєш, смакуєш, як гранатові зернятка. Бачиш, як довершене опукле диво. Занадто особлива ця східна поетика — тому і не виходить просто її читати, кожен текст має свій відтінок.
Ці відтінки: життєствердні, і такі, що оспівують трагедію, і всепоглинаючу любов і ненависть, про жертовність і егоїзм,— усі вони дають можливість наблизитися до пізнання істин і тонкощів східного світу. Азербайджанський світ—на межі казки і відтінків реальності, між західною свободою і східною консервативністю, між традицією і модерном… Цей світ такий, що його треба відчути, пережити миті у цьому Всесвіті незбагненної азербайджанськості, щоб залишився післясмак гранатових відтінків, які дають натхнення любити, прагнути до осягнення азербайджанських матерій і сенсів…
Нижче будуть наведені поезії сучасних азербайджанських авторів, що дадуть можливість українським читачам доторкнутися до українсько-азербайджанського літературного процесу. Поезії запозичені з видань Державного Центру Перекладу Азербайджану.
Сучасний азербайджанський поет і перекладач Ділсуз звертається до своєї читацької аудиторії зазвичай у лірично-психологічному стилі. Одна із його поезій присвячена українському поету і перекладачеві Миколі Мірошниченку, яка була перекладена Миколою Миколайовичем українською мовою.
ЖИТЛО БУДУЮ
Житло будую із листя —
Надходить осінь, руйнує.
Житло будую із хмар —
Вітрюган вириває із рук.
Житло будую із споминів —
Мешканці прикро мерзнуть.
Житло будую із казок —
Несила убити Джина.
Житло будую з повітря —
Тече собі в дощ покрівля.
Житло будую з води —
Улюблені дерева всихають.
Житло будую з дерев —
В повітрі весна, і немає де сісти.
Житло будую з дорожніх доль —
Тісніш домовини виходить.
Житло будую із серця свойого —
Від крихітки суму розвалюється.
Житло будую… Житло будую…
У воді, у вапні геть зужилися руки.
Народний поет Азербайджану, автор понад двадцяти віршованих збірок Гусейн Ариф (переклад Вано Крюгера).
НА ПРИВАЛІ
Досвідчений турист — пройшов я півмаршруту,
Та за всі роки — із ранцем, з казанком —
Мої птахи не випили небесної отрути,
Не в скрині я тримаю їх, не під замком.
Баку, Агдам, Нахічевань,
Я зустрічав світанок в горах
І він жар-птицею літав
Із мріями моїми в небесах.
Під звук кіфари, трепет ніжних струн,
Під спів мій — на привалі — дві моїх коханки
Рвуть горлянки… Життя кричить:
«Старий!», а Серце каже: «Хлопчик…»
Ліричний герой віршів азербайджанського поета Салама Сарвана трактує Смерть не тільки в розумінні завершення одного життєвого циклу й започаткування іншого життя, а й у значенні цілком конкретного циклічного процесу єднання жіночого начала з чоловічим – фатумом, Богом (переклад Лесі Мудрак):
Я ЗАБЛУКАВ НА ШИБЕНИЦІ
Агов, де зовнішні
Стіни цієї криниці?
Я заблукав на шибениці.
Де поверхня землі, людоньки?
Колись тут шпацірувала гарна дівчина,
Вдягнена в червоне і яскраве, –
Нині згоріла, від неї лишилося чорне попелище.
Де ж зникли її інші кольори?
Добре, а де я сам?
Де той Салам, мамо…
Йди і пошукай свою дитину,
Яка випала з твого лона і…зникла.
Поет, публіцист, автор книжок «Забути написання слова», «До вашої ери», «Терористична акція в раю», «Твоїх сто сорок сім екземплярів», «Мовчання храму» Агшин Єнісей (переклад Василя Довжика).
НАЙКРАЩА В СВІТІ ЖІНКА
У цьому сірому місті, де ми існуємо,
Щодня віднаходить труп невідомої жінки,
Щоночі неопізнані чоловіки доконують
Невідомих жінок.
Незбагненно за які гріхи…
Жіноче тіло не зберігає на собі слідів чоловічих рук,
Чистим виходить з ночі біле жіноче тіло,
Жіноче тіло не зрадить коханого чоловіка!
Фотозаписом людина продовжує собі життя,
Зупиняється мить при тому записі —
Життя, на долю секунди, граминку стоїть, завмирає:
По граминочці все відтягує свою смерть —
Ось секрет довголіття…
Біла порожнеча на звороті —
Це життєвий шлях, пройдений світлиною.
В цьому сіренькому місті, де ми живемо,
І жінки теж, немов світлини.
Фотосвітлина, біла на звороті —
Пройдений життєвий шлях не показують нікому!
Бідність — вид заразної хвороби, в цьому містечку
Одне за одним заражаються люди,
Але серед них є й прекрасні, є — люди!
Наприклад, за чоловіка, якому на війні відбило ноги,
Вийшла заміж
Та мовчазна жінка, що носить тепер
Чоловіка свого — на руках!
Азербайджанська поетеса, головний редактор журналу «Баку», віце-президент Фонду Гейдара Алієва, авторка поетичних збірок «Якби зірки сходинками стали», «Лист», «Світ зникає, наче сон» Лейла Алієва (переклад Вано Крюгера):
Як же вийшло, мій друже, що в прах
Обернулись наївні думки?
У моїм потаємнім куточку
Ти зірвав таємничі квітки…
Ти їх склав у примхливий букет,
Прихиливши коліна, мені
Урочисто, як дар, їх підніс…
Час пройде — і зів’януть вони.
Зв’язав ти руки пишним бантом,
Зубами видрав кість їх них…
Щоб я нічим не малювала
Ще й очі зав’язав мені…
І в море книг мене занурив,
У кожній з них — лиш білий лист…
У сонце кинув — книгу-сонце,
У ній читаю лиш про смерть свою…
Подарував ти дощ — і парасолю
Щоб затулилась небом, наче шаллю мами.
Та небо це нічне — усе в дірках-зірках,
І світять зорі ті небесними струмками.
І, як запитаєш ти мене:
«Кохана, що ще тобі я можу піднести?»
Скажу: «Щоб чашу випити до дна,
Себе ти подаруй мені».
Поет, публіцист, автор книг «Молитва шамана», «Привіт, шибенице», «Збережіть у пам’яті» Рустам Бехруді (переклад Петра Селецького):
Ні, сонцем вже не кличу я тебе…
Крізь землю сонце може провалитись.
Але й зорею не назву тебе,
Вдень зорі сплять, їм ніколи світитись.
І морем не назву тебе тепер,
Бо море в берегах, а ти всесутня.
І бачить Бог, яких високих сфер
Душа твоя жадає невідступно.
Для мене ти не ніч, але й не день…
Жалі надіям стали на заваді…
Дочка небес, ти ходиш між людей
Самотня, бо вони тобі не раді.
Сама себе звеличиш? Надто сумно!
Бо Вічність — міф, є лиш тривання лик.
Ти нетутешня, для земного тлуму
Чужа, такою й лишишся повік.
Ще явищ, може, мить, як смерті змрок,
Лиш не тепер, бо ми живі навзаєм…
Так хто ж ти? В пеклі лиш води ковток?
Чи полум’я запаленого раю?..
Ти — Самота. В одному ти права —
Що бачиш світ цей однобоко надто,
Та добре те, що всі мої слова
Лиш Боже Око й ти уміють прочитати.
Гончарук Марина—громадський діяч,
Пюста Ахундова—перекладач, філолог, провідний спеціаліст із художнього перекладу Державного Центру Перекладу Азербайджану,
Леся Мудрак— письменниця, перекладач, громадський діяч.