Це було, здається, десять років тому. Дзвінок, Підіймаю слухавку, а з неї звучить тужлива словацька народна пісня про те, як старий чабан розмірковує, що, напевно не доживе до весни й не будуть йому зозулі кувати у його кошарі…
Пауза. Правда, я по голосу впізнав співака… Дзвонив і співав український поет, перекладач, громадський діяч, дипломат Роман Мар’янович Лубківський. Пісня у слухавці часто була, так би мовити, його візитною карткою. Розмовляли ми здебільш про життя, згадували друзів, торкались творчих намірів, а потім перейшли, як то кажуть, до діла. Роман Мар’янович попросив мене, чи не міг би є дістати, купити альбом і книги про словацькі замки, бо один його знайомий, львівський історик, пише книгу про козаків і їхні «сліди» й на замках Словаччини, мовляв, козаки зупинялися і на Філяковському замку. Просьбу було виконано.
Про перебування українських козаків на замках Словаччини ми дещо знали. Наприклад, про їхнє перебування на Зборівському замку (замок Маковиця). Пише про це і український архітектор, графік, мистецтвознавець Володимир Січинський (1894-1962) у виданні – Січинський В. Зборів. – Прага: В-во Юрія Тищенка, 1939): «Родина семигородських князів Раковцій, як противників Польщі і римо-католиків, мала постійний зв’язок з Україною. Юрій Раковцій старший, що видав 17 лютого 1644 р. маніфест про привернення свободи віри, здобув собі велику симпатію українського населення Підкарпаття і зокрема Маковиці. Бажаючи мати військову підтримку проти Польщі, Юрій Раковцій вів переговори з гетьманом Богданом Хмельницьким. Зміцнив ці зносини з українським гетьманом Юрій Раковцій ІІ (молодший). А коли вів війну з Польщею в І657 p., то вже на спілку з 20.000 українською армією під проводом кращого українського полковника Антіна Ждановича. Про цей похід маємо дуже цікаві відомості шведського посла до гетьмана Хмельницького — Велінґа, що його описав у 1657 р. член цього посольства К. Гільдебрандт. Отже перший відділ українських козаків, що рушив на допомогу власникові Маковиці – Юрієві Раковцію II, йшов разом зі шведським послом і його почотом з Чигирина через Брацлав на Поділлі і Серет на Буковині, прямуючи через цілу Карпатську Україну і зокрема Пряшівщину. Перейшовши через Токай, Вранів, Бистру і Бардіїв, шведський посол в супроводі українських козаків зупинилися у Зборівському замку в місяці лютому 1657 p., де, — як оповідав Гільдебрандт — „Наші козаки вправляли у стрілянні“…
Ф. Раковцій вів переговори зі шведами, які воювали з Польщею І Московщиною, але сумна подія під Полтавою, коли в 1709 р. шведсько- українські війська не втрималися проти московської переваги, — розбили також пляни Ф. Раковція. Після полтавської поразки володар Маковиці приняв до себе деякі частини шведських військ, між котрими були, правдоподібно, українські відділи».
У цьому зв’язку хочеться нагадати, що козаки Хмельницького були і надією для багатьох мешканців сіл нашого регіону. Наприклад, селяни Снини, Нижньої Рибниці, Краловського Хлмця підняли повстання, сподіваючись, що козаки Хмельницького позбавлять їх гніту шляхти.
Чули ми й про козацькі сліди на Спишському замку, але про їх перебування на Філяковському замку я почув уперше в розмові з Романом Мар’яновичем.
Думка відвідати Філяковський замок постійно жевріла. Нещодавно була нагода поїхати туди. Скориставшись нею, я вже у Філякові.
У міста Філяково багате історичне минуле. Перша письмова згадка про місто з першої половини ХІІІ століття. Кам’яний замок на стрімкій вулканічній скелі у басейні ріки Іпель дав побудувати рід Качичів ще перед татарською навалою. У першій письмовій згадці з 1242 року зазначається, що Філяково знаходилося у числі сімнадцяти замків, у яких шляхта могла сховатися перед татарами. Першим відомим власником замку був грабіжницький лицар Фулек. Під час XIV століття замок був маєтком кількох власників. У XV столітті замок належав Яну П:ерні, а у 1544 р. Філяково стало майном Ф. Бебека, який замок модернізував, імовірно за планами італійського фортифікаційного будівельника Алессандра да Ведана.
Коли у 1544 р. капітан замку Павел Яноші поїхав на весілля у Ґемер, сторожі використали його неприсутність і коротили час випивкою. А результат? Турки своєю хитрістю захопили замок, і так Філяково стало центром найпівнічнішого санджаку (санджак – адміністративна одиниця Османської імперії). Філяково було 39 років центром єдиного санджаку на території теперішньої Словаччини.
У 1593 році війська Крістофа Тіффенбаха, Сигізмунда Ракоці та Штефана Баторі рушили у напрямку Філякова. Турки здалися. Тоді місто залишило 2 400 мусульман. За перемогою уважно слідкувала і тодішня Європа.
Зацікавила нас доля Штефана Когарі ІІ, який був капітаном Філяковського замку в 1664-1682 роках. Після того, як військо І. Текелі здобуло замок, Ш. Когарі попав у полон і був ув’язнений на замку Реґець та Мукачівському замку.
У когось може виникнути сумнів щодо тверджень про козацькі сліди на теренах Словаччини. Історики зафіксували. що вони помітні, скажім, під час антигабсбурських повстань у 1678-1688 рр. під керівництвом Імре Текелі. Навесні 1677 р. куруци звернулися до короля Франції Людвіка XIV а той доручив генералу Богену організувати восьмитисячну армію. Генерал Боген звернувся до наддніпрянських козаків. Незадовго майже п’ять тисяч козаків дало згоду боротися проти військ цісаря. Козацькі загони перейшли Карпати і під французьким прапором починають воювати по боку куруців.
Звісно, що козаки не обминули й Філяковський замок. Давній телефонний дзвінок Романа Мар’яновича був зовсім виправданий і знайшов своє втілення.
Іван Яцканин
Фото автора
