З книжки перекладів «Музика срібної епохи» Людмили Кравченко
***
Вскрыла жилы: неостановимо,
Вскрыла жилы: неостановимо,
Невосстановимо хлещет жизнь.
Подставляйте миски и тарелки!
Всякая тарелка будет — мелкой,
Миска — плоской.
Через край — и мимо
Через край — и мимо
В землю черную, питать тростник.
Невозвратно, неостановимо,
Невосстановимо хлещет стих
***
Розітнула жили — і без стриму
Невідновно струменить життя.
Підставляйте кухлі та миски!
Замілкий тут посуд будь-який.
Миски мало.
Через край — і мимо,
В землю, щонайглибше й щонайширш,
Незворотно, стрімко і без стриму,
Невідновно струменіє вірш.
***
Неподражаемо лжет жизнь:
Сверх ожидания, сверх лжи…
Но по дрожанию всех жил
Можешь узнать: жизнь!
Словно во ржи лежишь: звон, синь…
(Что ж, что во лжи лежишь!) — жар, вал…
Бормот — сквозь жимолость — ста жил…
Радуйся же! — Звал!
И не кори меня, друг, столь
Заворожимы у нас, тел,
Души — что вот уже: лбом в сон.
Ибо — зачем пел?
В белую книгу твоих тишизн,
В дикую глину твоих «да» —
Тихо склоняю облом лба:
Ибо ладонь — жизнь.
***
Лжею життя наше б’є нас
Неперевершено весь час…
Але за трепетом всіх жил
Ти пізнаєш: жив!
Мов на межі лежиш: дзвін, синь…
(Що ж, що у лжі лежиш!) — жар, вал…
І хрип крізь жимолость — ста жил…
Тож і радій — звав!
Друже, докірливий кинь тон,
Бо заворожливі в нас, зваж,
Душі такі, що чолом — в сон.
Бо ж — нащо спів наш?
В книгу німого твого чуття,
В глину, де твої «так» втягло,
Тихо схиляю своє чоло:
Бо долоня — життя.
МАЯКОВСКОМУ
Превыше крестов и труб,
Крещенный в огне и дыме,
Архангел-тяжелоступ —
Здорово, в веках Владимир!
Он возчик, и он же конь,
Он прихоть, и он же право.
Вздохнул, поплевал в ладонь:
— Держись, ломовая слава!
Певец площадных чудес —
Здорово, гордец чумазый,
Что камнем — тяжеловес
Избрал, не прельстясь алмазом.
Здорово, булыжный гром!
Зевнул, козырнул — и снова
Оглоблей гребет — крылом
Архангела ломового
***
Ти вище хрестів і труб,
Ти вище хрестів і труб,
Хрещений вогнем і димом,
Архангел ти, тяжкоступ —
Здоров, у віках Володимир!
Він кінь, і він же візник,
Він примха, і він же право.
Плювати в долоні звик: —
Тримайся, биндюжна славо!
Співець майданних вистав —
Насмішник, зверхник — все разом,
Що бруковий камінь обрав,
Не спокусившись алмазом.
Бруківчаний громе, здоров!
Зітхнув, козирнув — в дорогу
З голоблями-крилами знов
Архангела возового.
***
Умирая, не скажу: была.
Умирая, не скажу: была.
И не жаль, и не ищу виновных.
Есть на свете поважней дела
Страстных бурь и подвигов любовных.
Ты — крылом стучавший в эту грудь,
Молодой виновник вдохновенья —
Я тебе повелеваю: — будь!
Я — не выйду из повиновенья.
***
При смерті я не скажу: була.
Не шкода, і не шукаю винних.
Є на світі важливіш діла
Від любовних подвигів причинних.
У ці груди ти крилом вдаряв,
Ти — надхнення винуватець юний —
— Будь! — наказую: — Ти сон і яв!
Я ж покірна буду, ніби струни.