Про це кореспонденту Укрінформу повідомили в центрі.
«Український культурно-освітній центр у Норвегії піднімає клопотання про дозвіл носити високе ім’я Миколи Радейка. Ми понесемо його червоно-чорні та жовто-блакитні клейноди далі, ми зробимо все, аби наші діти також підхопили їх», — зазначили в центрі.
Наразі в установі планують звернутися до родини Радейка по дозвіл. «Ми можемо присвоїти центру будь-яке ім’я. Але в цьому випадку ми хочемо запитати дозволу в родини. Така формальність для того, аби показати повагу дітям Радейка, що для нас це справді важливо і що ми спробуємо бути завжди гідними його пам’яті. Ми ще продумаємо алгоритм, але саме в день 100-річчя від дня народження Радейка ми відчули палке бажання мати його з собою в команді, хоч подумки, і в наступному його столітті. Щоб не втратити зв’язок діаспорних поколінь, щоб, не дай Боже, не стерлася наша історична пам’ять», — додали в центрі.
Як повідомляється на сторінці Українського культурно-освітнього центру в Осло в Фейсбуці, 2 жовтня виповнилося 100 років від дня народження Миколи Радейка – «нашого славного земляка, командира і героя Української Повстанської Армії, відомого лікаря, активного громадського діяча, засновника першої української громади на теренах Норвегії».
«У день ювілею Миколи Радейка ми знову оглядаємось на весь його життєвий шлях. Із захопленням. З пошаною. Із вдячністю. Не залишає щем у серці, що його нема серед нас, що нам ніколи не вдалося зустрітися особисто. Але він, його боротьба, його громадська діяльність є для нас моральним орієнтиром. Надихає думка, що справа Радейка має жити далі, адже війна за незалежність України ще далеко не виграна. Пан Микола вчить нас, що українці в закордонні повинні всіма силами допомагати святій справі визволення Батьківщини. А ще ми маємо вчитися в Радейка гуртуватися громадами, у скрутну хвилину підставити один одному дружнє плече», — зазначили в центрі.
Як розповідається, що життєвий шлях Радейка був складним, його молодість припала на буремні 40-50-ті роки, коли свідома частина нашої нації активно боролася за незалежність України. Після поразки повстанців на легендарного командира УПА чекали тяжкі випробування та поневіряння на чужині. Але ніколи його український дух, його воля до боротьби за звільнення Батьківщини не були зломлені.
У 1948 році доля занесла Радейка до Норвегії, яка прийняла його як політичного мігранта. А в 1950 він вже був студентом медичного факультету. З того часу й почалася його активна громадська проукраїнська діяльність в Норвегії.
Як розповідається, біограф Радейка, норвезький журналіст Крістіан Крістенсен назвав його «неофіційним послом України в Норвегії», коли побачив записи в книзі відвідувачів родини Радейків.
«У 50-ті роки ось тут, у нашому місті Осло, збирав пан Микола земляків. Разом вони святкували Великдень та Різдво, співали українських пісень, вели розмови про Україну, українську історію та культуру. Його серце тішилося, що й норвежці знайшли дорогу до їхнього нвеликого на той час українського товариства», — йдеться у повідомленні.
Зазначається, що Радейко був активним дебатантом в норвезьких газетах. У своїх дописах він знову й знову розповідав про свободолюбиву націю на сході Європи, яка потрапила за залізну завісу. Радейко був знайомий з великою кількістю впливових громадських діячів, політиків, журналістів, був членом норвезького ПЕН-клубу. Згодом його проукраїнська діяльність вийшла за межі Норвегії: Радейко став громадським діячем міжнародного масштабу.
Він був також «добрим самарянином» для своїх земляків у Норвегії, гнаних долею українців, зневірених, дезорієнтованих, заляканих, подекуди хронічно хворих, розповідається в дописі.