Чи чули ви історію про Алронда і чарівного лиса? Неважко розповісти.
Адже чарівні лисиці і донині подекуди живуть на світі. Спіймати їх майже неможливо, адже вони дуже сильні в магії. А інший раз, коли такий лис біжить по лісі і зачіпає хвостом гілки і кущі, з хвоста летять іскри до самого неба, а потім падають назад на землю; люди ці іскри називають падаючими зірками. Втім, іноді чарівні лисиці з’являються в суспільстві людей. Про це і буде наша розповідь.
Жив та був на мисі Бертоарі старий лицар, і було у нього три сини. Коли старий помер, старший син за звичаєм отримав у спадок замок і всі землі, середній – прихід в селі і посаду священика, а молодшому, Алронду, тільки й дісталося, що батьківська шпага та старий кінь. Дав старший брат Алронду в дорогу шмат хліба та окіст і велів забиратися на всі чотири сторонни – шукати щастя де подалі.
Зібрався Алронд та й подумав – а чи не махнути в Адтіарн до двору короля Таравона? Той, кажуть, сміливим та тямущим дворянам щедро платить. І пішов він до міста Адтіарн.
Чи довго, чи коротко, втомився і зголоднів Алронд і присів перекусити на узліссі. Глядь – а з-за куща калини лисяча морда висунулася. Дивиться лис на Алронда, а Алронд на лисиця. А лис йому і каже:
— Доброго дня тобі, юнак! Славний у тебе окіст. Чи не удружиш, чи не поділишся шматочком?
І хоча у Алронда крім тих хліба і окосту не залишалося зовсім ніякої іншої їжі, він був хлопець добрий, так що пригостив він лиса окостом, а заодно розповів, як з ним обійшлися брати, і що йде він в Адтіарн до двору короля Таравона.
— А що, — каже лис, — може і мені з тобою піти спробувати щастя? Ти, я бачу, хлопець хороший, та тільки дуже простодушний, а я у всяких хитрощах обізнаний і ще, можливо, послужу тобі службу. А як доберемося до Адтіарна – ти влаштуєшся в гвардію до короля Таравона, а я – перекладачем при канцлері Беренгарі. Я ж всякі мови знаю – і гарегинский, і адельнийский, і навіть мову ігерульдів.
— Що ж, — каже Алронд, — разом в дорозі веселіше. Підемо зі мною!
І пішли вони в місто Адтіарн. Прийшли вони, і взяв король Таравон нашого Алронда до себе в особисту охорону, тому як начальник гвардійців був давнім другом покійного батька юнака, а Алронд і особою, і удаллю, і розумом весь пішов в батюшку. А лис влаштувався при канцелярії і всіх дивував знанням мов – і писарі, і радники, і канцлер, і сам король дивувалися і не могли надивитися лисячій премудрості.
А у короля була дочка на виданні. І як побачила вона Алронда, так в нього і закохалася без пам’яті; втім, і юнак був небайдужий до принцеси. Та ось тільки був в королівстві тому звичай, що не тільки не могла принцеса на свій розсуд вибирати нареченого, до якого серце лежить, але і сам батько-король не міг, як це буває майже у всіх королівствах, просватати дочку за своїм розумінням; а слід було влаштувати велике змагання, і хто на ньому вийде переможцем, той і руку принцеси повинен отримати. А оскільки принцеса була на виданні і була вона у короля Таравона єдиною дочкою, а сам король був вже в похилих літах, стали йому канцлер і радники докучати, щоб той швидше змагання влаштував і принцесу заміж видав.
— Хочемо, — кажуть, — щоб наслідував тобі принц або лицар славний, доблесний, розумний і в усіх відношеннях гідний; іншого короля нам не треба!
Довелося королю поступитися і влаштувати змагання. Приходить зі служби Алронд додому невеселий, а лис його і питає:
— Що ти, мій друг, невесел, чому ніс повісив?
— Як не вішати ніс! — відповідає Алронд. Король оголосив змагання, а хто виграє його – отримає руку принцеси, і дістанеться моя ненаглядна чужоземному королевичу.
— А тобі чому б у змаганні не брати участь? — каже лис. Хоч батько твій і бідним був лицарем, а ти ще бідніший, але рід твій шляхетний, іншим королям по давнині не поступиться. Та й силою і кмітливістю ти не обділений!
— Так-то воно так, каже Алронд, — але відчуваю я, що випробування там будуть не зі звичних мені: не на списах битися, з лука стріляти та мечем битися.
— А я тобі на що? — каже лис. — Я тобі і допоможу впоратися з королівськими випробуваннями.
Алронд подумав, та й погодився. А лис махнув хвостом і на юнака посипалися золоті іскри – і хоча Алронд і раніше був хороший собою і такий молодець, яких мало, тепер він весь сяяв чарівним світлом, а сил в ньому стало як у тридцяти силачів.
Коли прийшов час змагання, з’їхалися в Адтіарн королі, принци, герцоги, графи, барони і лицарі з усього західного узбережжя, а деякі – так навіть з островів Архіпелагу! Перші три дні пройшли в турнірах, полюванні і бенкетах – і в усьому Алронд був попереду і чужоземців, і своїх лицарів – і в бою на списах, і в поєдинках на мечах, і в стрільбі з лука і арбалета, і танцював краще за всіх, і поводився чемно – чим не наречений для принцеси? Та тільки випробування королівські були складніше, ніж придворні танці.
Настав час першого випробування. І каже король:
— Подарував мені герцог Лархельм Моремонтський минулого року чудове насіння, що дає урожай сам-п’ятсот, а хліб з тієї пшениці такої чудної властивості, що одного маленького шматочка достатньо, щоб нагодувати дорослого чоловіка. Засіяли мої селяни цим диво-зерном поля – і справді, урожай вийшов небувалий. Та ось тільки невдача – хтось ночами приходить і пшеницю поїдає. А як відправлю стражників ловити невідомого злодія – вони все засипають. Хто з вас, славні лицарі, вбереже мої поля з диво-пшеницею, а заодно і розбійника таємничого зловит і до мене приведе?
Задумалися тут всі королі, принци, герцоги, графи, барони і лицарі; задумався і Алронд. Приходить він додому і розповідає лисові про королівське завдання. А лис і каже:
— Знаю я, хто краде пшеницю – це чудовисько хоботисте. Послухай мене, виспися гарненько, а вночі підемо вартувати злодія. Тільки не забудь собі вуха заткнути.
Так вони і зробили. І коли вночі всі королі, принци, герцоги, графи, барони і лицарі вийшли вартувати поле, підійшло до нього Чудовисько хоботисте і протяжно затрубило – тут їх усіх сон і здолав. А Алронд заткнув вуха, як лис йому і велів, і його сон не взяв. Як тільки злодій почав пастися на королівських полях – Алронд з лисом ну давай ловити чудовисько хоботисте! Довго не могли з ним солодити, поки лис на чудовисько не стрибнув і мотузку на нього не накинув.
Приводить вранці Алронд королю чудовисько хоботисте – король дивується і Алронда хвалить і дякує; а чужоземних королів, принців, герцогів, графів, баронів і лицарів зло бере і заздрість гризе – вони-то всю ніч проспали, поки Алронд з лисом чудовисько ловили! І задумали вони проти Алронда недобре, але тільки виду не подавали.
Настав час другого випробування. І каже король:
— Подарував мені король Етельстан Дамірійський в позатому році стадо златорунних овець. Прийшов зараз час їх стригти. Шерсть у них – чисте золото, але треба сказати, що вівці ці вельми норовисті, і поки що нікому їх постригти не вдавалося. Хто з вас, славні лицарі, зможе овець постригти і золоту шерсть зібрати і мені принести?
Задумалися тут всі королі, принци, герцоги, графи, барони і лицарі; задумався і Алронд. Приходить він додому і розповідає лисові про королівське завдання. А лис і каже:
— Це, друже мій Алронд, нескладно. Послухай мене, виспися гарненько, а назавтра підемо овець златорунних стригти.
Настав ранок, і претенденти на руку принцеси почали ловити златорунних овець, та тільки вівці ті були дуже вже прудкі і норовисті – нікому і клока золотої вовни з них не вдалося зістригти. Настала нарешті черга Алронда. Тут лис, його вірний друг, сів на пагорбі, де паслися вівці, дістав флейту і заграв. О, якби ви тільки могли собі уявити, що це була за музика! Всі вівці згрудилися навколо лиса і слухали як зачаровані чарівну музику, і тепер Алронду нічого не коштувало їх обстригти.
Та що там вівці! Чисті, ясні звуки музики зачарували короля, придворних, свиту і всіх, хто там був; всі замовкли і слухали, як ніби в заціпенінні. Дикі лісові звірі повилазили зі своїх нір і лігвищ, щоб послухати чудову гру лиса. Лев, король всіх звірів, не смів заричати, щоб не перервати чудової музики, вовк забув про виття, а дикий тур – про свій рев. Навіть стара Грета, що живе у Пролому-во-Рву і славиться самим кепським характером (вона не може ні хвилини бути з іншими так, щоб не сваритися), так ось навіть сама стара Грета вийшла на галявину і з розчуленням слухала. Мелодія, яку лис витягував зі своєї флейти, перетворила все навколо в храм музики.
Король був у захваті від того, що Алронд впорався з другим завданням, і подвійно в захваті – від того, що почув таку чарівну музику. Він щиро дякував Алронда і лиса, а чужоземні королі, принци, герцоги, графи, барони і лицарі мало не лопнули від заздрості і злості. І ось один з них, король Гернеб Лотіродський, каже:
— Якщо цей лицар витримає і третє випробування, то йому дістанеться принцеса, а ми підемо ні з чим, та ще й осоромлені – адже якийсь жебрак солдат виявиться вище нас, вінценосних осіб! Підкараулимо його завтра вранці перед третім випробуванням і вб’ємо, і тоді не доведеться нам терпіти безчестя.
На тому вони і порішили. Але вони не знали, що лис в цей час стояв за портьєрою і чув все. Прийшов він додому і розповів Алронду про підступні плани чужоземців.
— Що ж робити? — каже юнак.
— Довірся мені, — відповів йому лис. — Але тільки пам’ятай, що нам потрібно завтра і ворогів провести, і останнє випробування витримати!
Настав час третього, останнього випробування. І каже король:
— Хочу я, щоб мій майбутній зять пригостив мене розкішним обідом у своєму власному замку. Тільки нехай прийом буде королівським! Не віддам Я свою дочку за жебрака.
Переполошилися чужоземні королі, принци, герцоги, графи, барони і лицарі. У них-то, звичайно, в їхніх краях були розкішні палаци і замки – та тільки ні короля туди за один день не відвезеш, ні палаци і замки ці, як не працюй, не привезеш в Адтіарн! Чотири найбагатших короля, втім, найняли по сотні мулярів і віддали наказ зараз же будувати їм замки поруч зі столицею – та хіба побудуєш замок за день! Алронд, було, теж засумував, та тільки лис його в бік штовхає і каже:
— Я піду добувати тобі замок для королівського прийому, а ти дивись, коли зараз на полювання поїдеш, тримайся подалі від чужоземців!
І побіг лис у бік замку Кроморган. А треба сказати, що володів цим замком страшний троль, злий-презлой, жорстокий-прежестокий. Багато подорожніх, що проходили повз замок Кроморган, закінчили своє життя в зубах у жорсткого людожера. Але троль їв людей, а лисів не їв, тому нашому хитруні було нічого боятися; до того ж в цей час троля не було вдома – він пішов полювати. Насамперед вирішив лис позбутися слуг троля, які охороняли замок – гнолла Грау, гобліна Гроу і гремліна Грахахама. Прибіг він до воріт і кричить:
— Рятуйся хто може, сюди їде король зі своїм військом, а з ним сотня чарівників-вони вас всіх блискавками спопелять!
Переполошилися слуги троля. Що ж робити? А лис їм і каже:
— Ховайтеся швидше, може бути король і його військо і чарівники вас не помітять!
Слуги троля були боягузкуваті, тому ні хвилини не зволікаючи покинули свої сторожові пости. Гнолл Грау сховався в жбан з-під пива, Гоблін Гроу – в бочку з-під вина, а Гремлін Грахахам заліз в бочонок з-під кальвадосу, до якого троль був великий мисливець. Тут наш лис їх усіх закрив, викотив на кріпосну стіну і скинув в рів – нехай собі там плавають!
А між тим повернувся злісний троль, господар будинку, і чимало здивувався тому, що його слуги кудись поділися, та ще й в його власному замку звідки не візьмись з’явився якийсь сторонній лис. Але наш лис був надзвичайно ввічливим і чемним паном, так що йому не склало труднощів зачарувати троля. Знаючи, що троль дуже любить лестощі, лис почав всіляко розписувати гідності троля і те, яка слава йде про нього по всіх навколишніх королівств.
А треба сказати, що у цього троля було дві голови – і вони нерідко між собою сварилися. І ось що придумав лис – він раз по раз відпускав все більш квітчастий комплімент то одній, то іншій голові, поки остаточно не пересварив їх настільки, що вони зчепилися в смертельній сутичці. Тут лис тихенько пробрався туди, де у троля висіли гострі криві шаблі, такі, якими б’ються верблюдоводи в пустелі, і спритним ударом відрубав лиходієві-тролю обидві його сварливі голови. І з тих пір ніхто більше не хапав і не вбивав в тих краях подорожніх!
Тим часом король Таравон полював зі своїми придворними, свитою і чужоземними королями, принцами, герцогами, графами, баронами і лицарями, які, як ви пам’ятаєте, задумали вбити Алронда. У гонитві за оленем Алронд відірвався від усієї свити і залишився один – тоді іноземці погналися за ним. Мечі у них були наголо, арбалети заряджені – і тут і прийшов би кінець юнакові, якби не лис!
А лис, після того як заволодів розкішним замком лиходія-троля і розпорядився приготувати там справжнісіньке королівське частування, поспішив до лісу, де йшло полювання. У цьому лісі був в ті часи один дуже старий, старий міст. І ось, коли вороги вже наздоганяли Алронда і стали стріляти в нього з арбалетів, лис – а він же був чарівний лис! – ненадовго надав своєму другові лисячий вигляд і сховав у норі, а сам перетворився на юнака – точнісінько як Алронд, ви б навіть не відрізнили! Чужоземні королі, принци, герцоги, графи, барони і лицарі кинулися за ним, а лис в образі Алронда зістрибнув з коня і пробіг по старому мосту на інший берег. Чужоземці, думаючи, що їх жертва у них в руках, кинулися слідом за ним на старий міст, а міст візьми і рухни – тут їм і кінець прийшов.
А король тим часом зголоднів і чекав обіду. Лис повернув Алронду людське обличчя, а собі – лисяче, і вони повернулися до короля.
— Ваша Величність, — церемонно виголосив лис, — мессір Алронд має честь запросити Вас пообідати в його замку.
— Як, Алронд? — здивувався король. — Адже замок твого батька звідси в десяти днях їзди, та до того ж він по праву майорату належить твоєму старшому братові.
— Запевняю Вас, Ваша Величність, — поспішив сказати лис, — у мессіра Алронда є замок, причому самий що ні на є чудовий.
І лис повів Алронда, короля і всю королівську свиту в замок Кроморган, який ще недавно належав лиходієві-тролю, а тепер – лисячому другу, лицареві Алронду. Коли вони дісталися до замку, король прийшов в повний захват – адже замок Кроморган ні в чому не поступався королівському палацу; воістину королівським було і частування, яким короля і свиту там пригощали лис і Алронд. Король був абсолютно зачарований і за тим же обідом оголосив про заручини Алронда і принцеси, а також призначив Алронда спадкоємцем престолу.
А що ж чарівний лис? А лис, коли відіграли весілля, відкланявся і втік до лісу – все ж він був диким звіром, хоча згодом і заходив іноді в гості до свого друга.
Ось так-то, друзі мої! Не пошкодував Алронд останнього, що у нього було, для лиса, і став зрештою королем.