Чому я, українська письменниця, пишу про Італію? Чому головний герой мого роману наполовину італієць, наполовину гамбієць? Невже це данина моді? Ні, не просто італійці стали героями моєї книжки, не чудові пейзажі середземноморської країни привернули мою увагу. А вічна тема нерівності – як расової, так і соціальної. І все-таки, чому ж раптом Італія? Усе дуже просто: у цій країні расове питання актуальніше і гостріше, ніж у нас. Соціальна несправедливість вкоренилася в суспільстві з давніх-давен, вона процвітає як у свідомості людей, так і в їх серцях. Лицемірство та зло не мають ані національності, ані раси, ані статі. Вони пристосовуються і приймають те обличчя, яке відповідає духу часу і прийнятно сучасній людині. Події, описані в моєму романі, можуть відбуватися в будь-якій частині світу.
«Солнце всходит каждое утро, озаряя всех жителей земли с их болью и радостью, горем и счастьем. Недосказанными ночью обрывками фраз. Люди находят друг друга и снова теряют, рождаются и умирают, а солнце всходит вновь» (Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 23 с.).
Мій роман – про долі людей, які пов’язані між собою ланцюжком випадкових подій. Їх історії змушують замислитися над тим, що такі духовні цінності як добро, істина, святість, мудрість і любов не застаріли, не вимерли — вони актуальні і сьогодні, в нашому суспільстві і в нашій країні. Але, на жаль, у потоці інформації, яка обрушується на сучасну людину, важко зупиниться і подумати про духовність, ідеї гуманізму, на яких і тримається наш світ. Мої герої роблять добро і знаходять щастя; приносять зло і платять за це найвищу ціну.
«Но кару свою заслуженную я понес за предательство и малодушие…».
(Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 289 с.)
Мій роман про дружню, згуртовану сім’ю, де людина захищена, і, відчуваючи підтримку, здатна протистояти будь-яким випробуванням.
«…они соединились воедино любовью и болью, страх и отчаяние отступили. И супруги Марино пошли домой к детям, чтобы уже никогда не расставаться и вместе выдержать это испытание до конца. И что бы там впереди их ни ждало — они вдвоем» (Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 291 с.).
Мій роман про те, що мені близьке; про те, що мене хвилює. Я зневажаю зло, підлість і лицемірство, натомість возвеличую сім’ю, дружбу, любов до життя, співчуття до ближнього, чесність і справедливість.
«Ему тоже хотелось, чтобы зло наконец споткнулось, провалилось в темную, глубокую яму и осталось там навсегда».
(Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 337 с.)
«…сказал истину. Ту, которая у каждого в душе, надо только заглянуть внутрь себя, услышать голос, который говорит правду. И стоит человеку прислушаться к этому голосу — он обретет счастье, душевный покой, и все станет так ясно и понятно, светло и легко. Он поднимет глаза к небу — яркий луч солнца вырвется из-за тучи, вот еще один, и целый сноп лучей озарит своим блеском верхушки гор, и леса, и долины, и моря, и лица людей каким-то неземным светом. И сердце наполнится радостью, и поймет человек, что не один в этом мире: есть невидимая, сильная рука, которая ведет его, не дает упасть, заботится о нем. Нужно только поверить, довериться – и нет больше страха, нет страданий» (Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 284 с.).
І, звісно, як без детективної історії?! Все починається із вбивства. Саме воно поклало початок драмі, яка розгортається на сторінках книги. Але як після кожної ночі настає світанок, так і герої мого роману знаходять відповіді на власні запитання — хтось несе кару за свої вчинки, а хтось знаходить душевний спокій та щастя.
«Жизнь идет, и никакие переживания и заботы не могут изменить дальнейшего хода истории, где все переменится – все пройдет».
(Марсиз. А. Большой человек. — К. Саммит-книга, 2021. — 354 с.)
21 червня в Музеї історії Києва відбулася презентація моєї книги «Большой человек». Тема нерівності, як гендерної так і соціальної, привернула увагу багатьох людей з різних сфер діяльності. На захід завітали і журналісти, і представники влади, і всі ті, кому не байдужі проблеми гендерної нерівності та моя творчість. Уривки з мого роману читав Заслужений артист України — Олег Савкін під супровід талановитого саксофоніста Павла Парабащука. На захід завітала керівник Київського Центру ґендерної рівності, запобігання та протидії насильству Тетяна Зотова. Вона заявила, що саме ті книги, в яких порушується питання гендерної нерівності, засуджується домашнє насильство, – потрібні суспільству. Дуже важливо говорити про це і навіть кричати. Ажде література – це один із способів висвітлювати саме ті питання, які хвилюють людей.
Як автор, я дуже зраділа, що мій роман викликав у людей такий інтерес. А ще більша радість мене очікувала на Книжковому Арсеналі під час автограф-сесії: до мене підійшла жінка і схвильованим голосом сказала, що моя книга їй потрібна, як ковток надії та віри в добро, бо в неї дуже непроста сімейна ситуація. І тоді я зрозуміла, що недарма працювала майже три роки, щоб мій роман таки народився та дійшов до свого читача. Наразі розпочинаю працювати над новим романом – до речі, у співавторстві з колегою по перу — українською письменницею. Обіцяю, що це буде цілком нове в літературі. Ми будемо говорити про важливе, хвилююче та болюче – те, про що не можна мовчати, але більшість з нас через страхи замовчує.
Анастасія Марсіз