У липнево-серпневому номері «Кіно-Театру» зустрілися двоє цьогорічних ювілярів – Іван Миколайчук та Богдан Ступка. Так, наче ми повернулися в 1971 рік, коли українські й зарубіжні глядачі побачили їх обох у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою». Опитування журналу «Іван Миколайчук і сучасна культура», в якому взяло участь десять осіб з різних сфер діяльності й різних міст, вийшло наповненим і цікавим. Як цікавим є інтерв’ю з Богданом Ступкою, взяте ще 2010 року, причому не журналістом, а фізиком, кандидатом економічних наук, тож не дивно, що воно почалося із запитання про його заняття астрофізикою. Не менш інтригуючою і наповненою є розмова Анастасії Канівець зі сценографом і художником кіно Владленом Одуденком, котрий був задіяний у багатьох відомих українських фільмах (наприклад, «Захар Беркут», «Атлантида») й продовжує активно працювати. Ну, і якщо йдеться про жанр спілкування, то слід згадати про акторів – актор театру (працює в Національному театрі ім. І. Франка) і кіно Акмал Гурезов (бесіда Вікторії Котенок, його фото на обкладинці) та акторка Харківського театру ім. Т. Шевченка Майя Струннікова (інтерв’ю Юлії Щукіної). В обох підкуповує щирість і одержимість професією.
Театральні сторінки наповнені рецензіями на нові вистави, які одна за одною виходять в театрах, адже театри нарешті відкрили двері для глядачів. Юлій Швець зробив огляд вистав з різних міст України за творами Лесі Українки («Цілую. Леся» з Кам’янського, «Саронська квітка» з Чернігова та «Камінний господар» з Києва). Доповнюють палітру шани Лесі Українки до її 150-річчя прем’єри: «Кассандра» в театрі Франка на Камерній сцені, поставлена Давидом Петросяном, та «Три кохання» О. Нікітіна в Київському театрі ім. Лесі Українки. А надзвичайно плодовитий Іван Уривський поринув у світ Генріка Ібсена, здійснивши в театрі ім. І. Франка «Пера Гюнта». Зарубіжна класика привабила й Тараса Жирка, який в театрі «Сузір’я» поставив «Аварію» Фрідріха Дюрренматта, яка захоплює не тільки режисерською роботою та акторською віртуозністю, а й дуже актуальними сенсами.
В рубриці «На екранах» українського й зарубіжного кіно порівно: дві стрічки – документальна «Юкі» Володимира Мули та «Антон і червона химера» Зази Урушадзе стосуються фактів української історії, хоча в першому випадку йдеться про нашу діаспору, а дві зарубіжні – це відомі картини останніх років – «Чоловік і жінка. Найкращі роки життя» Клода Лелюша, про яку дуже глибоко і проникливо написав Сергій Марченко, й увінчана «Оскаром» американська «Земля кочівників» Хлої Чжао, яку прорецензував Юлій Швець. Згадаю ще один фільм, про який у рубриці «Ювілей фільму» розповіла його авторка Ольга Самолевська. Це «Катерина Білокур. Послання» (2001).
Українська культура зазнала гірких втрат – підступний ковід забрав життя талановитої театрознавиці Анни Липківської та відомого актора театру і кіно Ярослава Гаврилюка – їм присвячені окремі тексти в рубриці «Згадаймо».
Завершує номер рецензія Ганни Веселовської на книжку «Талант і гра. Українські актори театру і кіно» та багатоманітна мистецька хроніка.
Лариса Брюховецька