Ольга Саліпа – відкриття у світі сучасного українського письменства. Її дебютний роман «Оля» – переможець конкурсу «Коронація слова» у номінації «Романи» 2020-го року. То про що ж дебютна книга авторки? Про чуттєву сторінку біографії Ольги Кобилянської? Так. Про токсичні стосунки із чоловіком, у якого була закохана «буковинська царівна»? Так. Іншими словами «Оля» – це історія сліпої любові до чоловіка та історія великої зради, спричиненої найкращою подругою.
Роман цілком можна занести до жанру художній нон-фікшн. Заснований на реальних подіях, він сповнений авторських родзинок і пікантних спецій. На пікантності наголошую невипадково: на сторінках зустрічаються доволі відверті сцени. Тож, на мою думку, це – стовідсотковий «жіночий роман» з відомими постатями української літератури і мистецтва в головних ролях: Ольгою Кобилянською, Осипом Маковеєм, Августою Кохановською – ось і любовний трикутник готовий.
Що сподобалось? Авторка прописала дитинство, думки і особисті хвилювання головних героїв, певні історичні моменти – як ось, наприклад, поява вуличного світла в Чернівцях, – порушила питання потреби отримання освіти («До роботи здатні всі, а до науки одиниці» [с. 112]) та обмежених щодо неї поглядів: «Не треба псувати його книжками. Розумні, вчені не бувають ні щасливими, ні багатими» [с. 110]. У наші дні Кобилянська набула статусу феміністки, тож і у романі постає проблема прав жіноцтва до самостійного вибору, якій справі присвятити життя. Через героя Івана Франка у книзі постає питання єдності України. Це все великі плюси – заохочувати сучасного читача поцікавитися подіями нашої історії.
Що не сподобалося? Деякі герої – власне, як і ситуації – не були повністю розкриті. Хотілося б прочитати Ольгу в листах; вони для читача так і лишаються за кадром. Августа аж до самого фіналу лишається темною конячкою, та і в самому фіналі теж. І наче є у романі таємниця, і сюжет закручений, але через постійні стрибки у часі та містах книга читається повільно. Можливо, авторка хотіла витримати інтригу, натомість щоразу доводилося пригадувати, чим усе закінчилося тоді, в Чернівцях 1896-го…
На презентації Ольгу Саліпу запитали, чому дебютна книга саме про Ольгу Кобилянську. Авторка відповіла, що письменниця цікава їй саме як жінка, оскільки її як особистість ми пізнаємо з її творів. Також пані Ольга відзначила: якби особисте життя у Кобилянської склалось вдало, то українське письменство, можливо, втратило б одну новаторську на ті часи письменницю. З цим я погодитись не можу. Ви лише уявіть, скільки могла б творити жінка – щаслива, огорнута любов’ю, закохана взаємно!
Що хочеться побажати авторці? Нових романів, часу і натхнення, творчих ідей і, можливо, продовження дебютного роману. Чому б золотоволосій Олі не зацікавитися листами?..
Тетяна Бобик-Кримська