Анна Августиняк (Anna Augustyniak) – польська письменниця, журналістка, літературознавиця. Випускниця полоністики у Варшавському університеті, Вищої школи журналістики імені Мельхіора Ваньковича й докторантури в Інституті літературознавства Польської академії наук. Авторка репортажів для Польського радіо, а також редакторка документальних програм на телеканалах «TVN», «TVP2», «TV Puls», «Polsat». Авторка трьох поетичних збірок і трьох книжок прози, зокрема біографії літераторки Ірени Тувім (2017; номінувалася на відзначення нагородою «Złoty Ekslibris»). Лауреатка фестивалю «Złoty Środek Poezji» (2015). Неодноразова номінантка на поетичну премію «Orfeusz». Вірші та оповідання друкувала у виданнях «Twórczość», «Odra», «Zeszyty Literackie», «Kwartalnik Artystyczny», «Topos», «Gazeta Wyborcza» та інших, а літературно-критичні тексти – у часописах «Tygodnik Powszechny», «Znak» тощо. Твори перекладались англійською, арабською, білоруською, іспанською, італійською, німецькою, румунською, сербською, словенською, українською, французькою та іншими мовами.
про Анну Q і verbum
Мій дім – це мої слова,
не маю нічого, крім стін оцих зі слів
і з гавкоту псів.
І найбільше боюся згубити свободу.
Того, що з’являться знову на вулицях танки
і гармати наведуть на моє обличчя,
аби забрати мої слова.
Через ту небезпеку гризу себе
і ніщо не зарадить, бо ніщо б не змогло зарадити,
я маю тіло, й воно завжди комусь було б у пригоді,
як тіло Христа і всіх агнців Божих.
Варшава сьогодні
я до тебе прийшла скуштувати мови
якою послуговуєшся але ніби чую тисячу мов
які лунали в однаковім ритмі в тиші одній і тій самій
що розтікається по спохмурнілих кімнатах
на білому столі за яким батьки твої
різали хліб нині російська ікра опускаю ложечку
якщо хочеш розповім про Бродського він був дуже влюбливим
і слухай знав напам’ять більше віршів ніж я
в Америці захлинувся свободою втім до смерті
телефонував до примарного дому до Петербурга
іншою мовою розказуватимеш про асиміляцію єврейських інтелігентів
на зламі віків потім долучиться демонстрація
десь на закрайках світу й радянські гулаги із мареннями
про свободу цій розповіді ніколи не буде кінця
я відчуваю як тисячі мов закрадаються до моїх вуст
цілуєш мене як рідну аж може знудити
від щастя зустрінутого цієї миті
моя дочка не лишилася
онде світлина з чорнявкою Фатімою рочків трьох
закручується арабська в’язь у її ім’я
онде білий кіт на холодному мармурі
вуса причепуривши, позирає на море
мабуть народився з піни
й виріс під палючим сонцем
Фатімі на оцей надгробок учергове заскочив нині
кількоро порухів лапкою і посохлих пелюсток нема тут
кількоро ковтків води із вази й урешті можна ховатися
під полум’яними слідами пензля ван Гога
це він розгойдав назавжди тіні цвинтарних кипарисів
ти і я
весільну сукню я віднесла на горище
й повісила на колодці
шлюб немовби на шибениці
висить на волосині
Я втратила все
я через любов оглухла перестала чути
тьохкання пташки
щебетання міста оминало мене
як у німому кіно
колосся жита ворушилось розмірено
вітер до землі нахилявся
без шепотіння без шелесту
я стала глухою до світу
в голові тепер тільки твій голос
візьми його
поцілуй
так
о так
Маленька пастораль
у храмі під скляним склепінням
крила палевих голубів у сонячну плямку
півтіні ковзають по колонадах
на твоєму обличчі зигзаги коли воно понад моїм
приніж мене гладь
заціловуй
Бог предвічний народився вересневого ранку
слід колядувати ще голосніше
хай народжується те що виникло поміж нами
З польської переклав
В’ячеслав Левицький