Кілька днів тому я розмовляв із приятелем про те, як книга може допомогти тобі зрозуміти навіть найзнайоміше і найулюбленіше місто, як вона змінює твою подорож і самого тебе в місті. Як один із найкращих прикладів я навів цикл романів каталонського письменника Карлоса Руїса Сафона про Барселону – і коли товариш звернувся до біографії автора, щоб знайти всі ці книги, ми побачили, що Карлос Руїс Сафон помер влітку минулого року далеко від свого улюбленого міста, але у місті не менш загадковому та заворожливому, Лос-Анджелесі.
Я пропустив цей відхід. І відчув відразу ж і жаль, і гостре розчарування, розчарування тому, що один із моїх улюблених авторів уже більше нічого не напише, що я не зможу пройти разом із ним вулицями Барселони, не піднімуся на сходинки парку Гуель, не побачу очима його нових героїв панораму міста. Втім, нехай я рідко перечитую книги, що сподобалися, зате часто відвідую дорогі моєму серцю міста. А це означає, що я ще неодноразово приїду до Барселони, щоб відшукати на її вулицях тінь Сафона. І я, звичайно ж, такий не один – нас таких тисячі, мільйони, а отже, і Сафон із цих вулиць не піде. Поки є Барселона – ми гулятимемо її вулицями разом із ним, у цьому й полягає сила справжньої літератури. І, власне, романи Сафона про Барселону – адже вони саме про це, про місто і книгу одночасно. Його головні герої – зберігачі заснулих книг, відважні букіністи, які рятують пам’ять перед катастрофою, що насувається, і викривають злочини – і злочини лиходіїв, і злочини держави. І так, я аж ніяк не помилився, коли обрав для слова «букініст» епітет «відважний». Тому що для того, щоб захищати пам’ять, потрібна сміливість.
Карлос Руїс Сафон для мене саме тому не екскурсовод, а зберігач пам’яті, який завдяки своїй любові до Барселони зміг відтворити атмосферу цього міста у непрості для нього десятиліття похмурої диктатури Франко, нагадати про розчарування та сподівання і довести, що навіть у такій ситуації людина з книгою в руках може любити та перемагати. І тому для мене тетралогія Сафона «Цвинтар забутих книжок» – «Тінь вітру», «Гра ангела», «В’язень неба» і «Лабіринт духів» стала несподіваним продовженням мого улюбленого твору Джорджа Оруелла «Данина Каталонії«, в якому відтворюється атмосфера Барселони часів громадянської війни.
Так, повинен зізнатися, «Ферма тварин» – не моя улюблена книга Оруелла, однак улюблений політичний маніфест, дуже простий і точний, що показує суть комунізму із жорсткістю. А «Данина Каталонії» – це ще й про те, як у чудовому місті біля моря романтики рівності виявляються жертвами і тих, хто розуміє ілюзію утопії, і тих, хто вже дізнався, що найголовніше – бути в цій рівності обраними, справжніх комуністів, прихильників та емісарів Сталіна. Але у «Данині Каталонії» Оруелл – не стільки письменник, скільки публіцист. У цій книзі, як виявилося, мені не вистачало магії, тієї самої магії, яка назавжди змінила для мене колірну гаму Барселони у день, коли я прочитав свою першу книгу Сафона і потім із завмиранням серця бачив у книгарнях Мадрида чи Барселони нові романи і думав, коли ж ще буде переклад, і звичайно, не чекав і читав польською: у Варшаві справлялися швидше…
Звичайно, мені буде недостатньо просто написати тут про те, як я попрощався із Сафоном. Ні, коли наступного разу приїду до Барселони, я обов’язково подумаю про нього, але де? У метушні центральних вулиць, на Монжуїку, на березі Барселонетти? Звичайно, все це буде яскрава пам’ять, із сонцем, із фарбами, із відчуттям. Але, з іншого боку, якщо ти хочеш у тиші подумати про автора циклу романів, у яких усі шпилі Барселони прямують угору, може, ти підеш у собор святої Марії, «Собор біля моря», який назавжди став для мене місцем роздумів після того, як я прочитав однойменний роман Ільдефонсо Фальконеса. Тому що до зустрічі з цією книгою, це була для мене просто церква у готичному кварталі, але коли я прожив разом з її героями час будівництва собору, він став для мене храмом, який я збудував сам. І саме у такому храмі, храмі мужніх людей варто згадати про письменника, якому ти так зобов’язаний.
Головний герой Фальконеса, простий хлопець із Барселони Арнау Естаньол, подолав усі перепони завдяки своїй мужності та доброму серцю – і так, собор біля моря став пам’ятником цьому доброму серцю. А Карлос Руїс Сафон, іще один простий хлопець із Барселони, побудував своєму місту храм із книг. По суті, він і був тим відважним букіністом, який захищав книги та місто від лиходіїв та бомбардувань.
