Перефразовуючи відомого футболіста, мушу сказати, що «в мене таке відчуття, що Бог винагороджує нас за щось».
Бо історія, пов’язана з постаттю угорського письменника із Закарпаття Мігаля Золтана Нодя і його романом «Байстрюк Сатани», несподівано швидко рухається до свого успішного фіналу.
Нагадаю, що влітку цього року на фестивалі в Польщі я з подивом для себе відкрив, що на Закарпатті живе й працює класик угорської літератури, книги якого отримують ключові нагороди в сусідній країні, а за його романом навіть зняли повнометражний художній фільм. До того ж цей роман – «Байстрюк Сатани – присвячено зокрема й українській історії, адже автор розповідає історію про долю закарпатських угорців після визволення області Червоною армією.
Та колонка про пана Нодя і його книжку (хоча насправді це більше колонка про нас, про Закарпаття й Україну, про те, скільки ще перед нами роботи, аби відкрити реальну мультикультурність нашої країни) спричинила справжній сплеск зацікавлення темою, її одразу ж було перекладено угорською й англійською, і десятки користувачів обговорювали цю ситуацію в соціальних мережах різними мовами й – що важливо! – далеко поза межами Закарпаття.
Жваве зацікавлення громади спонукало нас – команду Інституту Центральноєвропейської Стратегії – глибше зануритися в цю справу. Майже миттєво ми ухвалили рішення, що візьмемо на себе відповідальність заопікуватися долею цього роману в Україні, створимо умови для його перекладу й видання в одному з найкращих видавництв, щоб книгу «Байстрюк Сатани» можна було купити не тільки на Закарпатті, а й у Києві, Львові чи Харкові.
Тоді ж за власною ініціативою до нас звернувся відомий ужгородський письменник з угорським корінням Банді Шолтес, який запропонував перекласти роман українською. Словом, зорі зійшлися!
Тому на початку листопада ми підписали угоду й придбали авторські права на переклад цього роману, про що й оголосили під час Форуму розвитку «Re:Open Zakarpattia».
Наступний крок нашого плану – запуск краудфандингової програми на «Спільнокошті», адже нам важливо, щоб до проєкту доєдналося якомога більше людей із різних регіонів України. Таким чином ми доведемо, що мультикультурність цікава не тільки різноманітним фондам та інституціям, а й простим українцям.
Уже наприкінці весни 2022 року ми збираємося презентувати українське видання роману «Байстрюк Сатани» на Книжковому Арсеналі в Києві.
Уже навіть переліченого досить, щоб назвати цю історію небуденною, адже погодьтеся, що не так часто українці об’єднуються з метою популяризації творчості митця з національної меншини. А про те, наскільки швидко проста колонка переросла в повноцінний великий проєкт і зібрала навколо себе команду ентузіастів, ще можна буде розповідати онукам або на тренінгах зі згуртованості.
Але й це ще не все. Як я вже згадував, за романом «Байстрюк Сатани» в Угорщині зняли повнометражний фільм. На жаль, я його не бачив, а через обмеження авторського права знайти його в інтернеті неможливо.
Та минулого тижня мені довелося з’їздити в справах до Києва, і уявіть собі моє здивування, коли виявилося, що саме в ці дні в українській столиці проходить фестиваль «Тиждень угорського кіно», а саме в день мого приїзду у кінотеатрі «Ліра» показують фільм «Байстрюк Сатани»! Ну хіба ж це не доля?
Переглянувши цей фільм, цікаву і достатньо якісну художню стрічку, яка, втім, доводить, що сучасне українське кіно точно нічим не гірше за європейське, хочу поділитися з вами одним спостереженням.
Читаючи книжку пана Нодя, у мене вибруньковувалася ця думка, але побачивши образ головної героїні на великому екрані, я впевнився в ній і тепер можу точно сформулювати.
Отож, совєтська окупація, угорських чоловіків відправляють на заслання і в тюрми, молода угорка їде у табір до батька, де її ґвалтують солдати, внаслідок чого вона вагітніє і вже після повернення додому народжує сина. Це дитя окупантів, яке викликає відторгнення і в неї, але насамперед – у односельчан, які засуджують дівчину, дивляться на неї не просто криво, а й вороже.
Нічого не нагадує?
Так ось, мій висновок такий:
культура долає кордони і мови, вона універсальніша, адже працює з архетипами. Тому угорський і угорськомовний письменник Мігаль Золтан Нодь, який народився й живе на українському Закарпатті, в романі про страждання угорського народу, хоч, можливо, і сам того не усвідомлюючи, описав класичний український архетип, одну з основ нашої культури – Шевченкову Катерину, дівку-покритку, що принесла дитину від москаля (солдата).
Ось так глибинно працює культура – і такими універсальними є митці, що сформувалися на прикордонні, яке завжди культурно поліфонічніше за центральні регіони.
Бо, живучи поруч, ми свідомо й мимоволі перебираємо одні в одних певні риси і звички, формуємо нові культурні коди, стаємо в чомусь схожими між собою.
Думаю, було б цікаво організувати покази фільму «Байстрюк Сатани» в Ужгороді, щоб спільно обговорити цю тему й обмінятися враженнями. І водночас підготуватися до виходу українського перекладу роману, адже це на 100% та ситуація, про яку можна сказати: фільм класний, але книжка краща!
Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media
Фото автора від Харі Крішнана, інші фото в матеріалі – кадри з угорської екранізації фільму