Віддзеркалення таланту (до 60-річчя творчої діяльності Сергія Бурлакова)
230
Так часто буває, що поет сам погано вміє читати свої вірші: невиразно, без іскри артистичного подання. Коли я ще студенткою філфаку почула, як декламує свої вірші Сергій Романович Бурлаков, одразу подумала про універсальність його таланту:
Синичні ліси і щукасті озера,
Калиною вдатно повиті луги,
Прадавнього степу наливисті зерна,
Гранітом покуті круті береги.
Ораторський талант відомого майстра поетичного цеху Придніпров’я виявлявся ще в студентській аудиторії, коли професор Клавдія Павлівна Фролова, відома теоретик літератури, критик, викладач та актриса, доручала юнакові головні ролі у виставах на сцені Палацу студентів.
А потім Сергій Бурлаков пішов у світи поетичні. Його шкільні проби пера гаряче підтримав видатний український лірик Володимир Сосюра, адже обидва поети були земляками, родом із Луганщини. Майстер слова щиро вітав молодого поета в листі: «Дорогий земляче Сергій! Ваші вірші подобаються своєю теплотою і щирістю. Ви повторюєте мою поетичну юність. Отже, бажаю Вам хороших успіхів на поетичній дорозі і не знати тих тернів, що я знав».
Після закінчення університету Сергій Бурлаков працював деякий час викладачем історії та теорії літератури на рідній кафедрі. Свою творчу діяльність він реалізував, коли був керівником літературної студії ім. Володимира Булаєнка. Тут почали проявлятися його організаційні здібності в пошуку та підтримці художніх талантів. Тому цілком природно, що поет Сергій Бурлаков став завідувачем редакції художньої літератури республіканського видавництва «Промінь». Із 1979-го року митець обіймав посаду голови правління Спілки письменників Дніпропетровщини, був членом Президії Спілки письменників України, членом облвиконкому, численних громадських організацій області та України.
Доля дарувала незабутнє творче спілкування, співпрацю, дружбу з видатними митцями – уродженцями нашого краю. Окреме місце в цьому переліку займає Олесь Гончар, який завжди переймався долею письменників Придніпров’я, був уважним і критичним до вияву художнього таланту та непримиренним до бюрократизму, фальші в людських стосунках. Чи не в Олеся Гончара, автора славнозвісного роману «Собор», Сергій Бурлаков перейняв турботу про проблеми довкілля, збереження духовності, рідної мови, національної культури та пам’яті? Ці ремінісценції думки митець творчо втілив у поетичній збірці «Сфери».
Автор завжди дивувався видатним людським талантам, будівничим духовності й культури України і прагнув засвідчити це досконалою поетичною думкою. Так народилася поема, присвячена академіку В. І. Вернадському, а також відомому меценату та ботаніку Л. П. Симиренку.
У колі творчої уваги відомого митця завжди перебували краса, любов до природи й України. Поет як майстер ліричної мініатюри відтворює явища природи в майстерних метафорах та епітетах. Вони демонструють потужність поетичної думки в драматичному темпоритмі. Такою, наприклад, є поезія «Черемховий холод»:
Так несподівано воскрес
У зіллі – білий спалах.
Роса – пророчиця небес –
На буйноквіття впала.
Поетові Сергію Бурлакову підвладні різні поетичні жанри та форми: поеми, ліричні мініатюри, медитації. Його енциклопедична освіченість у ракурсі культурологічних знань допомогла сформувати інтертекстуальне поле власних поезій. Героями багатьох із них виступають поети Ґете та Шиллер, художник Альбрехт Дюрер («Ґетевський трилисник», «Одкровення Альбрехта Дюрера» та ін.).
Особливо зворушливою, стрижневою, концептуальною окреслюється у творчості Сергія Бурлакова тема козацької історії, лицарських подвигів, народної героїки. Митець опоетизовує народних героїв, їхні подвиги у промовистій поемі «З глибин козаччини». Поет фіксує у художній пам’яті народу видатні постаті Хмельницького, Богуна, Підкови, Остряниці, даючи молодому поколінню українців заповіт пам’яті й любові:
Жива історія, коли живий народ,
Коли він крутить перетворень жорна.
Коли вся міць – у повний розворот! –
Стає можливим – неможливе вчора.
Сьогодні це може видатися дивним, але Сергій Бурлаков майже ніколи не вдавався у своїй творчості до вульгарно-соціологічних узагальнень щодо поетизації радянського способу життя.
Можна щиро позаздрити кільком покоління студентів, яким Сергій Романович читав лекції про мистецтво слова як доцент кафедри українознавства Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. Майстер слова виголошував наукові істини натхненно, з бездоганною дикцією, органічно втілюючи себе як поета.
Для сучасного соціокультурного процесу Придніпров’я творчість Сергія Бурлакова й сьогодні залишається багатогранною, гуманістичною, націєтворчою. Його поетичне слово – оригінальне, містке, сильне. Воно народжується в глибині серця й резонує у Всесвіті мудро, наповнено й риторично вправно:
Що хочеш ти?
В які ввійти пласти?
До кого своє слово принести? Валентина Галацька, літературознавиця, кандидатка філологічних наук, доцентка
