До уваги користувачів пропонуються прижиттєві й більш пізні видання творів І. Огієнка та література про нього.
14 січня 1882 року в м. Брусилові на Житомирщині народився Іван Іванович Огієнко – історик, письменник, мовознавець, видавець, педагог, громадський, політичний і церковний діяч. Дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (1922), Української вільної академії наук; професор (1926), доктор філософії (1931).
1909 року завершив навчання в Київському університеті. 1907–1914 рр. – член-співзасновник «Семінарія російської філології» професора В. Перетца. 1915–1918 рр. – приват-доцент Київського університету, співзасновник Українського народного (1917) та Українського державного (1918) університетів у Києві, фундатор і перший ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918). 1919–1920 рр. – Міністр народної освіти УНР, міністр сповідань, головноуповноважений міністр УНР. 1926–1932 рр. – професор теологічного факультету Варшавського університету. 1940–1944 рр. – єпископ, архієпископ, митрополит Холмський і Підляський. З 1947 року проживає у Вінніпезі. 1951–1972 рр. – першоієрарх Української греко-православної церкви в Канаді. Як церковний діяч сприяв утвердженню автокефальних засад Української православної церкви, екуменічній співпраці з іншими релігійними об’єднаннями.
Перу Івана Огієнка належить понад 300 творів. Основні праці: «Українська культура» (1918), «Український стилістичний словник» (1924), «Історія українського друкарства» (1925), «Нариси з історії української мови» (1927), «Пам’ятки старослов’янської мови X–XI віків» (1929), «Історія української літературної мови» (1950), «Українська церква за час Руїни (1657-1687)» (1956), «Дохристиянські вірування українського народу» (1965), «Постання азбуки й літературної мови у слов’ян» (1976) та ін.
Він переклав 44 назви релігійної літератури. Його переклад Біблії українською мовою Британське біблійне товариство визнало одним із найкращих у світовій історії.
І. Огієнко зробив значний внесок у розбудову архівної справи України. Ввів до наукового обігу велику кількість цінних історичних пам’яток, у числі яких – українські, російські, білоруські, молдовські, польські, словацькі, чеські, грецькі та ін. На основі виявлених джерел написав цикл монографій, розвідок, нарисів, посібників.
Заснував і редагував у Варшаві журнали «Рідна мова» (1933–1939) і «Наша культура» (1935–1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступали проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України. Редагував часописи «Слово істини» (1947–1951), «Віра й культура» (1953–1967). Залишив мемуарні праці: «Моє життя» (1935–37), «Раз добром налите серце…» (1937), «Світлій пам’яті Івана Липи» (1937), «Рятування України» (1968), які є важливим джерелом вивчення державотворчих процесів в Україні 1917–1920 рр.
Іван Огієнко – член Історичного товариства Нестора-літописця, «Просвіти» та багатьох інших товариств, архівних комісій та ін., фундатор і голова науково-богословського товариства у Вінніпезі.
Помер 29 березня 1972 р. у Вінніпезі (Канада).
Його ім’ям названо вулиці у багатьох містах України.
До 140-річчя від дня народження Івана Огієнка в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонуються прижиттєві й більш пізні видання творів І. Огієнка та література про нього.
На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та інтернет ресурси. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Інформацію підготувала бібліотекар І категорії
відділу соціокультурної діяльності
Літовкіна Ю.М.
nlu.org.ua.
