До Міжнародного дня рідної мови
Про походження свята. Для українців ця дата має свій сенс. Адже століттями «добрі сусіди» й особливо ж ті, що з півночі, котрі називають себе братнім народом, так любили братів-українців і нашу рідну мову, що аж називали нас малоросами. Й сьогодні їх незаконнонароджений «цар» продовжує справу нищення українців та української мови.
Поміж знищених були й наші земляки. Це талановиті письменники: Микола Кучер, Микола Невидайло, Свирид Мусіяка й наймолодший поміж них Олександр Григоренко.
Тож нині зібралися верхньодніпровські поети в читальній залі центральної міської бібліотеки для відзначення Міжнародного дня рідної мови й ушанування пам’яті визначних земляків. А ще й збіглося так, що знищеному радянською системою Олександру Григоренку 22 лютого мало б виповнитися 84 роки.
Автор цих рядків закцентував увагу присутніх на біографії поета. Адже батько Григоренка був учасником Першої й Другої світових воєн. У Першій був полоненим австро-угорської імперії, а в Другій – німецьких загарбників. У тридцятих роках минулого століття отримав від радянської влади смертну кару, яку замінили на десять років ув’язнення. В другій половині сорокових років знову був засуджений і відправлений до таборів.
Олександр відчув усі принади радянської влади ще з дитинства. Закінчивши сім класів, хотів отримати середню освіту. Та – зась! Сім’я не мала грошей на навчання. Довелося хлопцеві навчатися вдома, а потім скласти екзамени за десятий клас екстерном.
Вірші Сашко писав з дитинства. Коли ж його призвали до війська, він і там творив. Читав свої поезії товаришам по службі. Й поплатився. Шість років мордовських таборів, такий присуд «гуманного радянського суду» за вірші про любов до України, до рідної української мови.
І хоча Олександр загинув майже шістдесят років тому, він залишив нам у спадок свої чудові вірші. Ось їх і декламували присутні на заході.
Затим Іван Демченко, місцевий поет, член НСЖУ ознайомив нас зі своїми новими віршами: «Неоголошена війна», «Час не поглине отчого труда», «А на сході російські фашисти». Ольга Шабельська не тільки читала поезії, а ще й співала авторських пісень: «Позлітались чорні хмари», «Совість», а Ніна Кременчуцька прочитала свій вірш «Жінка Україна».
На завершення автор цих рядків задекламував вірш Олександра Григоренка «Бажаній нареченій», написаний ним наприкінці 1961 року під час перебування в таборі.
Цей вірш і сьогодні звучить актуально.
БАЖАНІЙ НАРЕЧЕНІЙ
Ти мене полюбиш не за пісню.
Ти мене полюбиш не за вроду.
Ти мене полюбиш за залізну
Відданість вкраїнському народу.
Бо й для тебе іншої любові,
Відданості більшої нема,
Бо пісенній придніпровській мові
Поклялась у вірності й сама.
Та коли я душу буревісну
Переллю в живе життя твоє,
Ти тоді полюбиш і за пісню,
І за вроду, вже яка не є.
Слова з цієї поезії «Ти мене полюбиш за залізну відданість вкраїнському народу» вже стали для місцевих поетів і багатьох жителів міста закликом, зважаючи на чергову грізну хвилю агресії російських загарбників.
Євген Безус, член НСПУ
м. Верхньодніпровськ