Андрій Содомора. Ностальгія

147

Звучання слова – як музика: одразу ж – emotio, точніше commotio; наш відповідник – «зворушення». У слові «ностальгія» ця музика (не уникнути тавтології) – ностальгійна. За цим епітетом – різні (у кожного свої) враження, настрої, історії, та всі вони в одному ладу – мінорному; веселості тут не місце…

«Дитино, ти ще не розумієш, що таке ностальгія», – бабуся до внучки, яка подивувалася, чому вона, її бабуся, у свій час (чув я з розповіді) не залишилася там, де було і добре, й безпечно. Справді, дитині це почуття, як і чимало іншого, ще не цілком зрозуміле.

Втім, зауважмо ще раз, діє тут не розум (ratio), а душа, її біль (грец. nostos – повернення, algia – біль) – болісне, невідступне прагнення повернутись до рідного дому. Німецькою – зітхальне «Heimweh», біль за рідним домом («домоболіє» – новотвір Й. Левицького); біль ниючий, тягучий, бо «тягне» додому. До речі, nostimos новогрецькою означає ще й «смачний» – смак води з родинної криниці, запах і смак «хліба ранніх літ»…

Поряд із слуховими враженнями, мов кінокадри, яких не зрахувати, – образи тих, хто всіма фібрами душі відчув, що таке ностальгія. Серед них – і наш Кобзар: «Ой зоре! зоре! – і сльози кануть. / Чи ти зійшла вже і на Украйні?» Сльози – бо вони, зауважив вигнанець Овідій, «витискують і виводять біль».

Та десь на самому дні цього слова – наче зупинений кадр: сидить чоловік на узбережжі й не відводить погляду від морської далини, де в синюватій млі стирається лінія горизонту. За його плечима – казковий острів, казкової краси німфа, що обіцяє йому безсмертя, тільки б лишився з нею…

Той чоловік (хто б його не знав?) – блукач Одіссей, володар убогої на родючу землю скелястої Ітаки. Сидить, задивлений у далінь: ану ж угледить десь на обрії дим рідного краю. Не хоче безсмертя: над тим найвищим для «нещасних смертних» дарунком гору бере ще більший дар богів – «день повороту», nóstimon émar…

Ріками в море спливають тисячоліття… Але й досі не перестаємо дивуватися, ловимо себе на запитанні, в якому звучать Овідієві слова:

«Що це за солод, яким, рідна земле, тягнеш до себе

Й не дозволяєш, щоб ми, рідну, забули тебе?».

zbruc.eu

попередня статтяВ Ужгороді відбувся меморіальний захід на честь Шандора Петефі
наступна статтяУ Луцьку збирають книжки для українських переселенців у Польщі