«УТОЧНЮЙТЕ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ…» (38)
«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, надро слова…»
(Богдан Ігор Антонич)
«Уточнюйте значення слів – і ви позбавите світ половини його помилок» (Декарт, вслід за стоїками)… Номінал монети, її вартість, з обігом затирається, а значення слова, його «внутрішня форма», образ, із часом – не прочитується, та не тому, що затирається (слово ж не матеріальне), а наче на дно западає.
Тож не лише у книгу, а й у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму (лат. «forma» – краса) або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова… Тож не лише чути, а й бачити слово – важливо…
НОТАТНИКИ
Вже й вони відходять… Пом’яті, збляклі, затерті пальцями та й самим часом нотатники; а в них подекуди – «мертвою» латиною: nota bene… Вицвілі, згасаючі літери, цифри… Згасаючі на папері й у пам’яті – адреси, номери телефонів, обличчя, голоси, квапливим почерком довірені їм випадкові, часто з ніким і не розділені думки… Вони, ті записники, першими при переході з квартири на квартиру лягали в валізу (тодішній «чемодан»); їх діставав з кишені, клав на поличку в телефонній будці… боявся загубити… Їх бережу й досі…
«Покинуті речі мстяться. Іноді страшно. І часто не тому, хто їх викинув зі свого життя. Знаний перекладач Андрій Содомора став черговою жертвою мертвих або майже мертвих речей», – початкова фраза одного з відгуків на мої «Сльози речей»… Хай так, але ті «мертві або майже мертві речі» й повертають мене до життя. «Жертва» вдячна тим речам, які «торкаються серця»… «Cuore» («Серце, або Записи школяра» – книжка мого дитинства), речам, які мають душу, як про це Рей Бредбері…
«Хто не живе минулим, той взагалі не живе», – слова чільного римського стоїка, зануреного у вир життя. Та й знамените «Carpe diem» – це заклик повертатися до «впольованих» порухів життя – «колекцій часу», щоби з ними, з життям, що в нас, у нашому серці, йти в завтрашнє. Інакше – як у давнього епіграматиста: «Йду вже… Без себе, однак…».
Мій онук (ледь не в дошкільному віці терпеливо вчив мене користуватися «мобільним») тепер, уже дорослий, з особливим чуттям виготовляє для себе записник… При нагоді знову згадую видатного елегійного поета Проперція (на нього орієнтувався Ґете у своїх «Римських елегіях»): в одній з елегій він просить перехожих повернути йому, якщо натраплять, на загублений записник – восковані таблички, «tabellae» (для вас, мовляв, це марниця, для мене ж – безцінна річ).
Добре сказав Горацій: «Природа, хоч вилами її проганяй, – повертається». При всіх технічних винаходах, що заощаджують час (разом з тим – і забирають), тягнемось таки до паперу, як Проперцій тягнувся б до своїх табличок: гарно виготовлені сучасні записники нагадують нам заклик Плінія: «Nulla dies sine linea» – «Жодного дня – без лінії» (за рік – 365 таких ліній, рядків!). Беремо їх до рук, бережемо в них дорогоцінні крихти минулого часу, щоб вагомішим, світлішим був кожен черговий день…
Отож, з минулим – у майбутнє. У що ж бо, як не в минуле, задивлений «Запорожець» Антона Манастирського?.. Щоби твердішою була рука, стрімкішим – удар* шаблі…
*
Коли ніякими стають думки
Й на душу наче тінь сумна лягає, –
Чи то утоми знак, а чи нудьга є, –
За лік мені – старі записники.
Рядки пригаслі, давністю розмиті,
Бо стільки літ хтозна-куди стекло…
Беру до рук побільшуюче скло –
Життя під ним, його летючі миті…
Крізь часу пласт докопуюсь до них –
Адреси, ймення, телефони, дати…
Йду у минуле… Пробую згадати…
По сліду йду, але вже й він застиг.
Та щось таки зринає перед очі –
Чиїсь обличчя, голоси чиїсь,
Щось і почуте, й бачене колись,
Навіть трамвая подзеньк серед ночі.
Вихоплює в нас час із-під руки,
Що тільки може, – все він забирає,
І речі, й пам’ять: заздрий, зазирає
Уже й в потріпані записники…
__________________
* Напрошується іменник «раз» (з праслов’янської – ‘удар’).