Здавалось би, винесене в заголовок запитання позбавлене сенсу, адже всім відомо, що Білорусь – це східноєвропейська країна.
Усе так, якби не один парадокс: на Заході Європи всі центральноєвропейські країни теж вважають східноєвропейськими. Іншими словами, до Центральної Європи належать тільки ті країни, які самі себе бачать цією частиною континенту. Бо Центральна Європа – це не про географію насправді, а про інтелектуальний концепт визволення від Сходу.
Це добре ілюструє плутанина, що виникає при вивченні Центральної Європи. Скажімо, в Інституті східноєвропейських досліджень Варшавського університету (SEW UW), де я мав честь навчатися, до регіону і спеціальності “Центральна Європа” відносили Польщу, Чехію, Угорщину, Словаччину + Румунію, яка в центральноєвропейський контекст потрапляла завдяки Трансильванії, що історично перебувала в Центральній Європі.
Водночас ту ж Румунію вивчали і в курсі “Балкани”, але натомість України, яка має центральноєвропейські території (до Збруча) і квазібалканські регіони (Бессарабія, частково Буковина і Закарпаття), не було ані в курсі “Центральна Європа”, ані в курсі “Балкани”.
До того ж Словенія і Хорватія, які самі себе вважають центральноєвропейськими, у дискурс Центральної Європи чомусь не потрапляли, їх завжди бачили в контексті Балкан, хоча ці країни у складі Австро-Угорщини пробули значно довше, ніж у складі Юґославії.
Найбільше в цьому не пощастило Австрії, яка належить до Заходу Європи, хоча для більшості експертів саме належність до спадку Австро-Угорщини є ознакою центральноєвропейськості. Повторюся, справа не в географії: Прага розташована західніше, ніж Відень, але при цьому Чехія є країною Центральної (чи й Східної) Європи, а Австрія – Західної.
Відтак слід визнати, що концепт Центральної Європи – це передусім інтелектуальний проєкт, витворений у другій половині ХХ століття інтелектуалами (Кундера, Мілош, Конрад, Гавел і так далі).
У його вузькому значенні до Центральної Європи належать тільки країни теперішньої Вишеградської четвірки, в широкому – всі країни, що лежать між Німеччиною й Росією (Міжмор’я за лінією від адріатичної Словенії до балтійської Естонії й чорноморської України).
Власне кажучи, десь так би й мала виглядати географічна центральна Європа, якщо схід континенту закінчується на Уралі.
Даруйте за довгий вступ, він був мені потрібен, щоби пояснити, що країна сама себе наносить на (уявну) мапу центральної Європи.
Бо для португальця чи англійця Польща й Угорщина – це Східна Європа, а не Центральна (як і Україна). Тобто центральноєвропейцями угорці й поляки стають тільки через те, що самі себе такими вважають.
Живильна енергія концепту Центральної Європи полягає в тому, що вона надає ґрунт для відриву від Сходу (читай – Росії). Умовно кажучи, якби не робота українських інтелектуалів і письменників у 90-х і на початку 2000-х, то в нас би не було Помаранчевої Революції і Євромайдану. Адже протягом усіх трьох десятиліть незалежності наша інтелектуальна еліта кувала міф про глибинну приналежність України до Європи, поволі крадучи нас зі Сходу на Захід – а цей шлях передбачає потрапляння в Центр.
Саме завдяки концепту приналежності до Центральної Європи українці у своїй більшості були готові до болісного розриву з Росією і “рускім міром”. І саме через відсутність цього концепту в Білорусі їхня революція так і не увінчалася успіхом.
Адже політичні лідери білоруської опозиції досі твердять, що їхній протест – не проти Росії, а лише проти Лукашенка; що їхня революція не означає шляху до Європи. Це, як на мене, засаднича помилка, що паралізує весь протест.
Бо для того, щоб здобути справжню Білорусь, білорусам (насамперед – інтелектуальній еліті) слід віднайти свою країну на мапі Центральної Європи, перевинайти (reinvent) сам концепт своєї нації.
І саме покликання на європейський контекст, коли білоруські землі були частиною Польщі, саме віднайдення зв’язку з багатостолітньою традицією демократії Речі Посполитої, використання забутого потенціалу самоврядного Магдебурзького права для міст, може створити ґрунт для відриву від Росії і набуття реальної незалежності.
У цьому контексті відповідь на винесене в заголовок запитання “Чи є Білорусь центральноєвропейською країною?” однозначна – тепер ні. Але приречена нею стати, якщо хоче врятуватися від повного розчинення в болоті російського Сходу.
Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media
Фото: Харі Крішнан