СЕНС ЖИТТЯ
«Я впевнений, що сенс нашого життя – шукати щастя. Це ясно. Незалежно від того, віруюча ти людина чи ні, незалежно від того, вірним якої релігії є, всі ми шукаємо в житті щось краще. Тому, думаю, саме наше життя рухається у напрямку до щастя…»
Цими словами, вимовленими перед великою авдиторією в Арізоні, Далай-лама перейшов до суті свого месиджу. Але його заява про те, що сенсом життя є щастя, викликало у мене питання. Пізніше, коли ми залишилися самі, я запитав: «Ви щасливі?”
– Так. – Він помовчав, а потім додав, – безумовно так.
У його голосі звучала спокійна щирість, яка не залишала сумнівів – щирість відбивалася у виразі його обличчя і в очах.
– Але хіба щастя – досяжна мета для більшості з нас? – спитав я. – Невже це дійсно можливо?
– Так. Я вірю, що щастя може бути досягнуто шляхом тренування розуму.
На базовому людському рівні я не міг не відгукнутися на ідею щастя як досяжної мети. Як психіатр, однак, я був обтяжений такими поняттями, як переконання Фройда в тому, що «намір зробити людину «щасливою» не входить в план «Світобудови»». Навчання в такому руслі привело багатьох у моїй професії до похмурого висновку, що найбільше, на що можна сподіватися, – це «трансформація істеричного страждання в звичайне нещастя». З цієї точки зору твердження, що існує чітко визначений шлях до щастя, здавалося доволі радикальною ідеєю. Озираючись на роки своєї психіатричної практики, я ледве міг пригадати, щоби слово «щастя» взагалі згадувалося в якості терапевтичної мети. Звичайно, було багато розмов про полегшення симптомів депресії чи тривоги пацієнта, про розв’язання внутрішніх конфліктів або проблем у відносинах, але ніколи з чітко сформульованою метою стати щасливим.
Концепція досягнення справжнього щастя завжди здавалася на Заході невизначеною, невловимою, незбагненною. Навіть слово happy (щасливий) походить від ісландського слова happ, що означає удачу або щасливий випадок. Більшість із нас, здається, поділяє цю точку зору на таємничу природу щастя. У ті моменти радості, які приносить життя, щастя видається чимось абсолютно несподіваним. На мій західний погляд, це не те, що можна розвинути і підтримувати, просто «тренуючи розум».
Коли я висловив це заперечення, Далай-лама поспішив пояснити:
– Коли я кажу «тренувати розум», то в даному контексті не маю на увазі «розум» просто як когнітивну здатність або інтелект. Радше я використовую цей термін у значенні тибетського слова Sem, яке має набагато ширше значення, ближче до «психіки» або «духу», воно включає в себе інтелект і почуття, серце і розум. Завдяки певній внутрішній дисципліні ми можемо зазнати трансформацію нашого ставлення, всього нашого світогляду і підходу до життя.
Коли ми говоримо про цю внутрішню дисципліну, вона, звичайно, може включати в себе багато речей, багато методів. Але загалом кажучи, людина починає з визначення тих факторів, які ведуть до щастя, і тих факторів, які ведуть до страждання. Зробивши це, людина починає поступово усувати ті фактори, які ведуть до страждання, і культивувати ті, які ведуть до щастя. Такий шлях.
Далай-лама стверджує, що знайшов спосіб стати щасливим. За час його перебування в Арізоні я часто був свідком того, як особисте щастя проявляється в якості жесту доброї волі стосовно іншої людини, наповнюючи швидкоплинну зустріч відчуттям близькості.
Якось після лекції Далай-лама в супроводі йшов подвір’ям готелю, прямуючи у свій готельний номер. Помітивши біля ліфтів одну з покоївок, він зупинився і запитав у неї: «Звідки ви родом?» На якусь мить вона була спантеличена тим, що до неї звернувся подібний на іноземця чоловік у темно-бордові одежі, оточений шанобливою свитою. А потім вона всміхнулася і сором’язливо відповіла: «З Мексики». Його Святість коротко поговорив з нею, а потім продовжив свій шлях, вона ж залишилася з виразом захоплення і задоволення на обличчі. Наступного ранку в той же час і на тому ж самому місці вона стояла ще з однією покоївкою. Вони обидві тепло вітали Далай-ламу, коли той прямував до ліфта. Їхнє спілкування було коротким, але обидві покоївки буквально світилися від щастя, коли поверталися до своїх обов’язків. З кожним днем їх ставало все більше, поки до кінця тижня там не зібралися десятки покоївок у накрохмалених світло-сірих уніформах, які вишикувалися в ряд уздовж доріжки, що веде до ліфтів.
Наше життя минуще. В цю мить у світі народжуються тисячі людей: деяким з них судилося прожити всього кілька днів або тижнів, поки їхнє життя трагічно не перерветься через хворобу або інше нещастя. Іншим випала доля прожити сотню років, а можливо навіть більше, і пізнати тріумф, відчай, радість, ненависть, кохання – все, чим так багате життя. Неможливо знати свою долю наперед. Але проживемо ми один день чи одне століття, головне питання залишається незмінним: що надає нашому життю сенс?
Мета нашого існування полягає в пошуку щастя. Це здається цілком розумним, і західні мислителі, від Аристотеля до Вільяма Джеймса, погодилися б з такою думкою. Але чи не стає життя, що проходить у пошуках власного щастя, егоцентричним, навіть із потуранням власним примхам? Не обов’язково. Згідно з дослідженнями, нещасливі люди більше зосереджені на собі й частіше проявляють схильність до замкнутого, навіть асоціального способу життя. А щасливі люди, навпаки, виявляються більш товариськими, стійкими і творчими, а також здатні краще справлятися з життєвими негараздами. А найголовніше – щасливі люди, виявляється, більше люблять і здатні прощати.
Науковці провели кілька цікавих експериментів, які доводять, що щасливим людям більшою мірою притаманні відкритість, прагнення взаємодіяти з оточуючими і бажання помагати їм. Так, в ході експерименту відчуття радості у тестованих вдалося викликати, коли вони несподівано для себе знаходили гроші в телефонній будці. Потім один з експериментаторів зображував незнайомця, який проходить повз і «випадково» випускає з рук стос паперів. Дослідники намагалися з’ясувати, чи зупиниться тестований, щоби допомогти незнайомцеві. В іншому експерименті учасникам піднімали настрій, даючи їм послухати комедію. Після цього до них приходив чоловік, який нібито хотів позичити у них гроші. В результаті експерименту з’ясувалося, що люди в доброму гуморі охочіше позичали гроші, ніж тестовані з іншої групи, чий настрій попередньо не покращували.
Всі ці експерименти спростовують думку про те, що пошук і набуття особистого щастя обертаються егоїзмом або егоцентризмом. Але ми можемо проводити і власні експерименти в лабораторії свого повсякденного життя. Припустімо, наприклад, що ми застрягли в корку. Через двадцять хвилин він нарешті починає ледь просуватися. А ми помічаємо, що хтось із сусіднього ряду сигналить нам з проханням пропустити його перебудуватися в наш ряд. Ми з більшою ймовірністю погодимося на таке прохання, якщо будемо в доброму гуморі. Але якщо ми не в дусі, то, ймовірно, просто натиснемо на газ і закриємо утворене вільне місце. «Ну, я ж простояв тут весь цей час в очікуванні. А чим він кращий за мене?»
Отже, базовий преміс – сенс нашого життя полягає в пошуку щастя. Завдяки цьому щастя можна розуміти як реальну мету, яку вдається досягти за допомогою послідовності позитивних заходів. Як тільки ми виділяємо позитивні фактори, що сприяють набуттю щастя, нам починають відкриватися його переваги, що дають про себе знати не тільки в приватному житті, а й на рівні нашого оточення і всього суспільства в цілому.
Джерела щастя
Два роки тому одну мою знайому спіткала несподівана удача. За півтора року до цього вона пішла з посади медсестри, щоби перейти в невеличку медичну компанію, яку заснували двоє її друзів. Справи нової фірми йшли чудово, і вже через півтора року фірма стала частиною великої корпорації, що викупила її за немалу суму. Оскільки моя знайома працювала у фірмі з моменту заснування, то вона змогла отримати цілу фортуну від продажу свого опціону – грошей було достатньо для того, щоб у неї в її тридцять два роки зникла необхідність працювати. Не так давно я бачився з нею і запитав, чи отримує вона задоволення від свого нового життя.
– Ну, – сказала вона, – класно мати можливість подорожувати і робити те, про що завжди мріяла. Але, – додала вона, – це дуже дивно: варто було мені звикнутися з думкою про те, що я заробила купу грошей, як все відразу ж повернулося на круги своя. Маю на увазі, що хоча я і купила собі новий будинок і багато чого ще, я не відчуваю, що стала щасливішою, ніж раніше.
У той же час інший мій знайомий, практично ровесник розбагатілої медсестри, виявив, що у нього ВІЛ. Ми поговорили про те, як йому вдається жити з таким діагнозом.
– Спочатку я, звичайно, почувався абсолютно розчавленим, – сказав він. – На те, щоби примиритися з думкою про хворобу, мені знадобився майже рік. Але за останні дванадцять місяців відбулися великі зміни. Я почав жити повним життям, проводячи кожен день так, як ніколи раніше. Почуваюся щасливим як ніколи. Мені здається, я навчився отримувати задоволення від повсякденного життя. І я вдячний тому, що моя хвороба не перетворилася на СНІД, адже дійсно можу радіти всьому, що маю. І хоча краще не бути ВІЛ-позитивним, але хвороба навчила мене знаходити в житті… позитивні моменти.
– Що ти маєш на увазі? – запитав я.
– Ну, наприклад, тобі відомо, що я завжди був переконаним матеріалістом. Але за минулий рік, звикаючи до думки про власну смертність, відкрив для себе абсолютно новий світ. Вперше в житті я звернувся до духовної сфери: читав багато книг, розмовляв із людьми. В результаті я відкрив для себе стільки нового, про що раніше і подумати не міг. Я почав отримувати задоволення від того, що просто можу прокидатися вранці й радіти новому дню.
Обидва випадки наочно демонструють ключову тезу про те, що щастя значно більше залежить від внутрішнього настрою людини, ніж від якихось зовнішніх обставин. Успіх може привести до тимчасового відчуття ейфорії, а трагедія здатна ввігнати в депресію. Але середній рівень нашого щастя має схильність рано чи пізно стабілізуватися. Психологи називають цей принцип адаптацією. Ми можемо спостерігати його дію у повсякденному житті. Підвищення зарплати, новий автомобіль або схвалення колег можуть тимчасово поліпшити нам настрій. А сварка з товаришем, поламана машини або дрібна травма можуть стати причиною поганого настрою, але протягом декількох днів наше звичайне самопочуття відновиться.
Ця властивість нашої психіки поширюється не тільки на тривіальні, побутові ситуації, а й на шокові стани, при яких людина може шаленіти від радості або горя. Так, дослідження, в якому брали участь переможці лотереї штату Іллінойс та букмекерських ставок з Великої Британії, встановило, що у всіх тестованих ейфорія від виграшу врешті стихає і поступається місцем буденному самопочуттю, в якому припливи щастя короткочасні й епізодичні. Низка інших досліджень показала, що люди, з якими сталася дійсно страшна біда – онкологічне захворювання, сліпота або параліч, – зазвичай повертаються до нормального психічного самопочуття після певного періоду адаптації.
Отже, якщо існує вихідний рівень щастя, до якого ми повертаємося незалежно від зовнішніх обставин, то чим же він обумовлений?
І, що важливіше, чи ми здатні якось регулювати цей рівень і підвищувати його? Деякі вчені заявляють, що індивідуальний рівень щастя кожної людини певною мірою залежить від її генів. Згідно з даними досліджень, у однояйцевих близнюків, що мають однаковий генотип, вихідний рівень щастя однаковий і не залежить від того, виховувалися вони разом чи окремо один від одного. Це свідчить про те, що людина від народження має біологічно заданий рівень щастя.
Але навіть якщо генетика відіграє певну роль у відчутті щастя – а вердикт про те, наскільки значна ця роль, досі не винесено, – серед психологів існує загальне переконання, що незалежно від того, яким рівнем щастя ми наділені від природи, є можливість – працюючи з «розумовим фактором» – посилити це наше відчуття.
Ми здатні на це, оскільки поточне щастя багато в чому визначається нашим світовідчуттям. Фактично, наша здатність почуватися щасливими чи нещасливими мало залежить від абсолютних умов, а є радше функцією того, як ми сприймаємо свою життєву ситуацію, наскільки ми задоволені тим, що маємо.
Порівняльний стан
Що впливає на наше сприйняття і рівень сатисфакції? Почуття задоволеності дуже залежить від нашої схильності порівнювати. Коли ми порівнюємо своє нинішнє з минулим і знаходимо, що стало в чомусь краще, то почуваємося щасливими. Наприклад, коли ми виявили, що наш річний дохід підскочив з 20 до 30 тисяч доларів. Однак нас робить щасливими не величина доходу, бо через певний час, звикнувши до нового рівня, ми з’ясуємо, що для того, щоби знову відчути себе щасливими, нам треба заробляти вже 40 тисяч на рік. Крім того, ми дивимося навколо і порівнюємо себе з іншими. Незалежно від того, скільки заробляємо, ми невдоволені власним доходом, якщо сусід має більше. Професійні спортсмени, які отримують один, два або навіть три мільйони на рік, гірко скаржаться, вказуючи як причину свого нещастя вищу зарплату колег по команді. Ймовірно, цей феномен підтверджує визначення заможної людини, яке дав Генрі Луї Менкен: заможний той, чий річний дохід на сотню доларів більший, ніж у його шваґра.
Таким чином, ми можемо бачити, що задоволеність від життя нерідко залежить від того, з ким ми себе порівнюємо. Безумовно, ми зіставляємо з іншими не тільки наші доходи. Нескінченне змагання з тими, хто розумніший, гарніший чи успішніший, може породити заздрість і фрустрацію, відчуття нещасливості. Але, з іншого боку, ми можемо використовувати той же принцип в позитивному ключі: якщо порівнювати себе з тими, кому пощастило менше, і думати про те, що ми вже маємо, то наше задоволення від життя неодмінно зростає.
Дослідники провели ряд експериментів, які показали, що рівень особистої задоволеності можна підвищити за допомогою осмислення власного життя з іншої точки зору, що дозволяє уявити, що все могло би бути значно гірше. Так, в ході одного з експериментів в Університеті Вісконсіна-Мілуокі жінкам показували фотографії з тяжкими житловими умовами Мілуокі на початку минулого століття. В якості альтернативи їм пропонували уявити якусь особисту трагедію – наприклад, опік чи каліцтво – й описати її. Після цього учасниць попросили охарактеризувати якість їхнього життя. За підсумками експерименту жінки стали задоволенішими власним життям. В іншому дослідженні, яке проводили в Університеті штату Нью-Йорк у Буффало, учасникам було запропоновано продовжити фразу «я щасливий, що я не… » Після п’ятикратного повторення цієї вправи у тестованих було зафіксовано зростання задоволеності життям. Іншій групі учасників необхідно було продовжити фразу «хотів би я бути… » – цього разу результати виявилися протилежними: тестовані демонстрували невдоволеність життям.
Ці експерименти засвідчили, що ми схильні вважати себе щасливими – або навпаки нещасними – залежно від тієї точки зору, з якої ми осмислюємо власне життя.
Далай-лама пояснює:
– Хоча щастя і досяжне, воно не є чимось простим. Існує багато рівнів. Наприклад, з позиції буддизму щастя включає в себе такі складові, як багатство, житейська сатисфакція, одухотвореність і просвітлення. Разом вони складають етапи досягнення особистого щастя.
Лишімся на хвилю вищих релігійних або духовних устремлінь – таких, як досконалість і просвітлення, і звернімся до радості та щастя в їхньому житейському або повсякденному сенсі. З цієї точки зору є кілька ключових факторів, які, як вважається, сприяють досягненню радості та щастя. Наприклад, одним із необхідних умов щасливого життя визнано міцне здоров’я. Іншим важливим джерелом щастя можна вважати матеріальні блага або накопичене багатство. Додатковим фактором є дружба чи товариші. Кожному з нас, щоб насолоджуватися повноцінним життям, потрібне коло друзів, з якими можна нав’язати емоційні стосунки, яким можна довіритися.
Таким чином, всі ці складові – джерела нашого щастя. Але для того, щоби людина могла їх використати для досягнення мети – щасливого і повноцінного життя, ключовим є стан душі. Він вирішальний.
Такі сприятливі обставини нашого життя, як здоров’я або багатство, можуть внести істотний внесок у досягнення щастя, якщо ми використовуємо їх правильним чином – на благо інших. Безсумнівно, успіх і матеріальна забезпеченість приносять нам задоволення від життя. Але без правильної внутрішньої установки, без належної уваги до стану нашої душі всі ці складові дуже мало впливають на досягнення справжнього щастя в довгостроковій перспективі. Наприклад, якщо ви затаїли в глибині душі злість або гнів, то завдаєте шкоду власному здоров’ю і, отже, руйнуєте одну зі складових вашого щастя. Крім того, якщо ви внутрішньо нещасливі або пригнічені, то зовнішній, фізичний комфорт не зможе полегшити ваш стан. А якщо зумієте підтримувати спокійний і умиротворений стан вашого умислу, то будете дуже щасливі, навіть маючи слабке здоров’я. Хай у вас є якісь прекрасні речі, та в моменти гніву може виникнути бажання кидати ними і трощити їх. У такі хвилини все ваше майно нічого не означає для вас. У наші дні в багатьох суспільствах рівень матеріального багатства дуже високий, але, незважаючи на це, в них є доволі людей, які почуваються нещасними. За строкатою картиною загального добробуту ховається свого роду психічна тривога, яка може призводити до станів пригніченості, безпричинної агресивності, алкогольної або наркотичної залежності, а в крайньому разі – до самогубства. Отже, немає жодної гарантії, що лише матеріальний добробут здатен принести вам щастя або реалізувати ваші устремління. Те ж саме можна сказати і про друзів: в моменти гніву або злості навіть найближчий і відданий друг буде здаватися вам відмороженим, холодним, відстороненим і прикрим.
Все це вказує, що наш психічний стан, розумовий фактор має величезний вплив на повсякденне життя. І очевидно, що ставитися до цього фактору потрібно з усією серйозністю.
Таким чином, якщо навіть не розглядати перспективу духовної практики, а виходити з досвіду нашого повсякденного життя, то ми бачимо: що стійкіша наша душевна рівновага і спокійніший наш розум, то сильнішою є наша здатність насолоджуватися щасливим і радісним життям.
Далай-лама на хвильку замовкає, збираючись з думками, а потім додає:
– Треба зазначити, що душевний спокій і незворушність розуму не варто плутати з цілком апатичним, нечулим душевним станом. Умиротворений чи спокійний стан душі не означає абсолютну відчуженість і порожнечу. Умиротворення або спокійний душевний стан укорінені в любові і співчутті, тобто їм властивий високий рівень чулості та емоційності.
Підсумовуючи, він сказав:
– Поки ви не будете достатньо дисципліновані для того, щоб підтримувати спокій вашої душі, жодні матеріальні блага і зовнішні обставини не зможуть принести вам відчуття радості і щастя. З іншого боку, якщо ви маєте таку якість, як спокій духу, певний рівень внутрішньої стабільності, то навіть брак різних зовнішніх факторів, які здаються необхідними для повноцінного життя, не буде перешкодою для щастя і радості.
Щастя vs насолода
Через кілька місяців після поїздки Далай-лами в Арізону я відвідав його в Дхарамсалі. В спекотну і вологу липневу днину я прийшов до нього додому, обливаючись потом після короткої прогульки. Я звик до сухого клімату, і волога спека цього дня здавалася мені абсолютно нестерпною. Тому на початку нашої бесіди я був у злому гуморі. А Далай-лама, навпаки, відчував себе чудово. Незабаром наша розмова зайшла про поняття задоволення. І в якийсь момент Його Святість поділився зі мною важливим спостереженням:
– Люди іноді плутають щастя і насолоду. Ось, наприклад, нещодавно я спілкувався з індійською аудиторією в Раджпурі. Після моєї фрази про те, що сенсом нашого життя є щастя, один зі слухачів сказав, що Раджніш вчить: свої найщасливіші моменти людина переживає під час сексуальної активності, тому джерело щастя теба шукати в сексі, – Далай-лама щиро розсміявся. – Ця людина хотіла знати, що я думаю з цього приводу.
Я відповів, що найвищим щастям, на мою думку, є звільнення від страждань. Це справжнє, неминуще щастя. Справжнє щастя більше пов’язане з розумом і серцем. А щастя, засноване на фізичному задоволенні, мінливе і непостійне: сьогодні воно є, завтра його вже може й не бути.
На перший погляд ця ідея очевидна. Безумовно, щастя і задоволення – два різні поняття. Однак люди схильні їх плутати. Незабаром після повернення додому я отримав наочне підтвердження цього висновку під час роботи з однією з моїх пацієнток.
Гізер, молода неодружена жінка, працювала соціальним педагогом у Фініксі. Хоча їй подобалося працювати з важкими підлітками, в якийсь момент життя у цьому місті почало її гнітити. Вона часто скаржилася на перенаселеність, корки, нестерпну спеку. Їй запропонували роботу в красивому маленькому містечку в горах. Більше того, вона багато разів бувала в ньому раніше і завжди мріяла туди переїхати. Все було просто чудово. Єдина проблема – запропонована робота передбачала спілкування не з підлітками, а з дорослими. Їй довго не вдавалося прийняти остаточне рішення. Вона навіть спробувала скласти список всіх за і проти, але це не допомогло – аргументів з кожного боку вийшло порівну.
Вона пояснила це так:
– Я знаю, що моя нова робота не принесе мені стільки ж радості, але це буде компенсовано тим задоволенням, яке я отримаю від життя в такому містечку! Мені дійсно подобається там. Мені подобається навіть просто бути в ньому. І мені так набридла тутешня спека. Я не знаю, що мені робити.
Коли вона сказала про задоволення, я відразу пригадав слова Далай-лами і спитав:
– Як ви думаєте, цей переїзд принесе вам більше щастя чи задоволення?
Вона трохи посиділа мовчки, обдумуючи свою відповідь. І нарешті сказала:
– Не знаю. Мені здається, що це принесе мені більше задоволення, ніж щастя… зрештою, я не впевнена, що мені сподобається працювати з дорослими. Моя нинішня робота з дітьми приносить мені величезне задоволення.
Ми лише подали її сумніви у вигляді питання: «Чи зробить це мене щасливішою?» – і відразу ж досягли певної ясності. Їй стало значно легше визначитися з вибором. Жінка вирішила залишитися у Фініксі. Звичайно, вона далі скаржилася на літню спеку. Але прислухалася до власних почуттів і прийняла усвідомлений вибір залишитися. Отже, рано чи пізно вона відчує себе щасливішою, і спека вже не буде здаватися настільки жахливою.
Щодня нам доводиться ухвалювати безліч рішень. Часто ми не в змозі зробити найоптимальніший для нас вибір, як би не старалися. Частково це пояснюється тим, що найправильніше рішення зазвичай є найважчим і потребує деяких жертв.
У всі часи люди намагалися визначити ту роль, яку в їхньому житті має відігравати задоволення. Філософи, теологи, психологи – всі вони вивчали феномен задоволення. У III столітті до нашої ери грецький мислитель Епікур висунув власну етичну систему, яку вінчало сміливе твердження про те, що «насолода є початок і кінець блаженного життя». Але навіть Епікур визнавав значення здорового глузду і поміркованості, усвідомлюючи, що надмірне захоплення чуттєвими задоволеннями часом призводить до страждань. У кінці XIX століття Зиґмунд Фройд сформував власний підхід до пояснення феномена задоволення. За Фройдом, основною рушійною силою для всього психічного апарату людини є прагнення зняти протиріччя, створюване незадоволеними інстинктивними потягами. Тобто прихованим мотивом нашого життя є прагнення до задоволення. У XX столітті багато вчених замість філософських міркувань надали перевагу експериментальним дослідженням. Так, група нейронауковців спробувала вивчити гіпоталамус і лімбічну систему мозку за допомогою електродів і відшукати ділянку, що генерує почуття задоволення при електричній стимуляції.
Нам зовсім не обов’язково вивчати спадщину грецьких філософів, психотерапевтів минулого століття або сучасних дослідників, щоби зрозуміти природу задоволення. Ми добре її знаємо, оскільки не раз переживали це почуття. Ми знаємо, що його викликає усмішка або дотик коханої людини, гаряча ванна в зимний дощовий день або краса заходу сонця. Але багатьом також може бути знайоме задоволення від дози кокаїну чи героїну, алкогольного чаду, сексуальних надмірностей чи азартних ігор у Лас-Вегасі. Це також цілком реальні задоволення, існування яких у багатьох не викликає обурення.
І хоча не існує простих способів уникнути цих руйнівних задоволень, у нас, на щастя, є відправна точка: просте нагадування про те, що мета нашого життя – знайти щастя.
Вирішуючи щось, запитуйте себе: «А чи зробить це мене щасливим?» Ставлячи це питання щоразу перед прийняттям рішення, ми переміщаємо свою увагу з того, в чому собі відмовляємо, на те, до чого прагнемо.
Далай-лама наголошує, що цей висновок очевидний. Якщо пам’ятати про це щоразу, коли необхідно зробити вибір, нам легко вдасться покінчити з більшістю речей, які з самого початку є негативними, нехай вони і приносять короткочасне задоволення.
Причина, чому людям дуже часто складно сказати «ні», полягає в самому цьому слові, оскільки воно передбачає заборону і відмову від чогось.
Але є і кращий підхід: щоразу, вирішуючи щось, питати себе: «А чи зробить це мене щасливим?» Це просте питання може стати потужним інструментом, що дає нам можливість вміло керувати своїм життям у будь-якій ситуації, незалежно від того, наскільки серйозна наша проблема. Такий підхід дозволяє по-новому поглянути на багато речей. Ставлячи це питання щоразу перед прийняттям рішення, ми переміщаємо свою увагу з того, в чому собі відмовляємо, на те, чого прагнемо – тобто на щастя, яке, згідно з Далай-ламою, є довговічним і непорушним. Щастя, яке перебуває з нами незалежно від життєвих негараздів і перепадів настрою як основа нашого існування. Такий погляд полегшує прийняття правильного рішення, бо в цьому випадку ми діємо з метою щось отримати, а не забрати у самих себе. Це – рух уперед, а не цофання, прийняття життя, а не заперечення його. Така спрямованість на щастя має глибокий вплив, роблячи нас більш сприйнятливими, більш відкритими на радість життя.
[фраґмент книги Далай-лами XIV та Говарда К. Катлера «Мистецтво щастя»]
06.07.2020