***
Гостро кортить сказати — і так бува! —
Наче папір розітнути ножами слів.
Та музика мови моєї обернула слова
У легкокрилих птахів.
Розлетілися плавно, сховались у кронах дерев,
Виводять свої пісні…
Хочу шпилькою звуку вхопити нерв —
Та музика мови моєї лишила мені
Самі
Заокруглені голосні.
Перекочуй ці «о» та «е» піднебінням, на язиці —
Намистини смородини наливні.
Музика мови моєї — пташка, грудка теплá в руці.
Мед коріандру, розведений на молоці.
Перебираю слова — як золото скринь. Із дна
Дістаю пекторалі давні, дзвінкі дукати.
Музики в мові моїй як Дніпра — багато,
Але вся вона — як легато —
Домінуюча голосна.
І тому я виводжу її неспішно, як літеру — каліграф,
Як поштучно свій крам викладає володар крафту.
Так смичок на обіграній скрипці струну метафор
Ніжно тягне.
Так ноту гойдає Едіт Піаф.
Так автограф на форзаці вперше лишає автор.
І тому я не маю звички ламати списа,
Ні точити лезо й, тим більше, іти по ньому,
Бо музика мови моєї заокруглює навіть числа,
Та — де би птаство її не носило —
Врешті вертає додому.
Бо десь, у підвладній лише вікам глибині,
Гортанно звучать голосні —
Голосом, що пробуджує повесні,
Струнами, що напнуті й у мені.
