ДІЄСЛОВО
Дієслово – слово діє –
Значить, тлінь йому чужа.
І пручається,
Й людніє,
Любить,
Ріже без ножа.
Слово красне й застаріле
Разом квітнуть, наче луг…
Як perpetuum mobile,
Мова має вічний рух.
Вміє гори горя вергать,
Насилає тишу й грім,
В слові «атом» більш енергій,
Ніж у атомі самім.
Всі візьмім собі по слову –
Стільки ж лишиться їх знов.
Невичерпну рідну мову
Бережімо серед мов!
Можна вистрілять патрони,
Слово – й стріляне – зове!..
В слові «слово» слів мільйони,
Діє слово – бо живе.
* * *
Прийшлось Україні, не зняти крила,
В міжбрів’я націлене дуло…
Тоді вона пісню на «ой» почала,
Немов їй під серцем кольнуло.
«Ой, Боже…», «Ой, нене…»,
«Ой вийду на шлях…»,
«Ой горе тій чайці небозі…»,
Ой скільки тих «ой» простогнало в віках
На цій українській дорозі.
Козак у Стамбулі в обличчя паші
Співав співомовки зухвалі,
Хоч ойкання в небо злітало з душі
Як тіло тремтіло на палі.
І пісню про Гриця, в якій знемогла
Душа українки в коханні,
Чурай із болючого «ой» почала,
Неначе спіткнулась о камінь.
Державу-незграбу тягла на горбі
Стражденна колгоспниця мати,
«Ой горе нам, горе», – шептала собі,
Співала, аби не стогнати.
А думоньку кожну, а кожне слівце
Чужі підминали копита…
У нашої пісні тривожне лице,
Душа її кров’ю омита.
Ніщо їй катівні, і час, і прогрес.
Підвладна своєму закону:
Шугає, сягає холодних небес,
А гріється в серці людському.
І все те у спадок дісталось мені,
І як ту журу приневолю…
На «ой» починаються наші пісні –
Вони з українського болю.
Расул Гамзатов
ЧУТИ ХОЧУ ЧАРУЮЧУ МОВУ
Не шумить осока в тишині.
Вітер плаває по піднебессю, –
Це зі мною говориш ти, Лесю…
А чи музику чути мені?
Учувається в мові моїй
Брязкіт зброї у кожному слові.
Скільки ж ласки й принадливих мрій
В твоїй милій чаруючій мові.
Говори, говори нею ти
І чаруй мене знову і знову,
Розумію я з кожних п’яти
Троє слів української мови.
Мову серця – і ласку й добро –
Як словами мені перекласти.
Слово птиця в перекладі часто
Золоте своє губить перо.
Чую мови барвистий розмай,
Щиро радуюсь кожному слову.
Говори мені, серце втішай –
Чути хочу чаруючу мову.
(Переклад з аварської Петра Засенка)