9 жовтня виповнилося 136 років від народження української дитячої письменниці та сподвижниці жіночого руху в Галичині Іванні Блажкевич. Вирушаємо невеличкою групкою у родинне село Іванни Омелянівни – Денисів, що неподалік Козови на Тернопіллі (Королівство Галичини та Володимирії, 9 жовтня, 1886).
Довкола ще багато зеленої барви, але й вона вже в полоні осені. Нас зустрічає директор Денисівського краєзнавчого музею Богдан Савак, просвітянин, публіцист, палкий патріот рідного краю, затятий популяризатор творчості та життєвого шляху Іванни Блажкевич. Йдемо до місця вічного спочинку письменниці – на цвинтар. Дорогою пан Богдан розповідає багато цікавих історій. Про батьків майбутньої письменниці, про їхню дружбу із знаним композитором отцем Вітошинським. І всі ці страждання вона зносила за любов до України, за просвітницьку громадську діяльність. На зворотньому шляху заходимо на подвір’я садиби письменниці… Вона нас справді зустрічає…
Пам’ятник у садку, відразу біля дороги. Тут багато яблунь. Колись вони рясно родили. Пані Іванна займалась садівництвом, пропагувала кооперативний рух. Сирітство у дитинстві, юність і зріле життя пані Іванни сповнені трагічного драматизму, адже припали на нелегкі часи: для прикладу, тільки за 12 днів (1919) її помешкання 17 разів обшукували і 8 разів арештовували. (Держави Антанти віддали Західну Україну Польщі). Тоді денисівські селяни облаштували для пані Іванни в лісі сховок і опікувалися нею 5 місяців… Її двох діток отруїли (пригостили шоколадом) представники Речі Посполитої. Незважаючи на побиття, після чого залишилась інвалідом, просвітянка продовжувала ще активніше працювати. Організовувала хати-читальні, дитячі садки, сиротинці. Коли на Великій Україні почався голод, організувала збір зерна – 1 мільйон центнерів. Своїми полум’яними промовами надихала людей і ті відгукувалися. Однак радянський консул відмовив прийняти зібране, мотивуючи тим, що радянська влада й так добре піклується про своїх людей… Для тодішньої влади Іванна Блажкевич була нестерпна, її всіляко намагалися знищити, навіть не виплачували пенсію. Ірина Вільде допомогла видати їй дві книжки і у 1963 році пані Іванну прийняли до Спілки.
Величезний горіх накрив своїми розкішними кронами значну частину подвір’я. З нього вже осипається листя. Однак грона винограду налиті осіннім соком, не втримуємось – ласуємо. Згадуємо добрим словом його господиню. На стіні, біля ґанку, меморіальна таблиця. Богдан Савак розповідає, скільки довелось обійти інстанцій, аби вона тут з’явилася. Дякувати Володимиру Вихрущу – допоміг. Заходимо до хати музею. У невеличких кімнатках зберігається безліч особистих речей Блажкевичів. Навіть колиска, у якій гойдали маленьку Іванку! Портрети, книжкові полиці, письмовий стіл, скриня, бамбетель, джезва для приготування кави, глечики з розмальованими орнаментами….
Довший час тут жила й усім опікувалася донька Іванни Блажкевич Дарія П’ятківська. А коли її не стало, ключі від садиби музею родичі передали Богдану Саваку. І не помилились. Був момент, коли він рятував епістолярну спадщину письменниці – 10 тисяч листів. Чуєте? Десять тисяч! Від вологості почали псуватися, і тоді попросив дозволу забрати їх до краєзнавчого музею, адже там приміщення опалювалося. Перед тим добряче потрудився: просушував на сонці кожний лист, дезинфікував, бо вже завелись жучки… До слова, тернопільські письменники передали на збереження знайдений в архіві Спілки лист доньки Блажкевич – Дарії П’ятківської. Богдан Савак може розповідати безупину, він цікавий співрозмовник, адже багато читає, відтак багато знає. У нього широке коло знайомих літераторів, художників, зрештою, просвітян. А ще він – директор Денисівського краєзнавчого музею, де нещодавно тернопільський письменник Олег Герман презентував свою книгу «Храм культури». Але це вже інша історія.
