Голова Національної спілки письменників України презентував на Бердичівщині свою нову книгу
40
У творчому доробку Михайла Сидоржевського, який народився в селі Старий Солотвин Бердичівського району, книжка про історію рідного села стала восьмою. У Вікіпедії, правда, вказані назви лише п’яти з них, але можна сподіватись, що шосту, сьому і восьму незабаром теж туди внесуть.
У п’ятницю в центрі Старого Солотвина, раніше б казали «біля клубу», а тепер кажуть «біля мисливського будинку на острові кохання» пройшов велелюдний захід, присвячений як презентації книги, так і відзначенню 430 річниці з дня народження села. 430 років виповнилось від першої письмової згадки про Солотвин у інвентаризаційних записах Речі Посполитої 1593 року. Тоді в Солотвині був млин, 20 хат і стара гребля. Але, якщо вже тоді була «стара» гребля, значить і раніше тут хтось жив. І Михайло Сидоржевський у книзі наводить й іншу версію про народження села – 1177 рік, її висловив у своїх рукописних зошитах про історію Солотвина місцевий краєзнавець Іван Рудик.
Цю історію та багато інших, пов’язаних із рідним селом та людьми, які в ньому жили чи працювали, письменник почув розпитуючи батьків, родичів та односельчан, починаючи ще з вісімдесятих років минулого століття. Ще тоді виникла думка викласти всі ці історії в книзі, але до безпосереднього її написання Михайло Олексійович приступив лише в 2014 році.
Все це він розповів після того, як народні аматори Гришковецької громади проспівали кілька пісень, а дівчата з танцювального гуртка протанцювали кілька танців. Голова громади Ірена Лісова у своїй промові наголосила, що якби не війна, то святкування було б зовсім іншим, а сьогодні треба дякувати нашим воїнам, які роблять усе можливе, щоб ми могли проводити культурні заходи.
Кілька десятків жителів Старого Солотвина з радістю слухали і голову громади, і свого земляка-письменника, і співучий колектив громади.
Михайло Сидоржевський довго відповідав на питання, перераховував і дякував усім, хто допоміг йому з книгою, а особливо дякував своєму другу, земляку та однокласнику Валерію Ярошенку (працював у 2006 році директором Державного центру зайнятості, а в 2010 році – заступником голови Пенсійного фонду України), який надав фінансову допомогу на друк книги.
На підтримку голови своєї Спілки в Солотвин приїхали колишній голова Житомирської обласної організації спілки письменників Михайло Пасічник, який назвав Михайла Сидоржевського з людиною-оркестром, який і Спілку очолює, і газету редагує, і ще й книжки пише, та нинішній Світлана Гресь (вона теж трохи оркестр, бо ще очолює відділ культури обладміністрації), яка засвідчила, що презентація такої книги – це подія не тільки для села чи громади, а й для всієї Бердичівщини, Житомирщини та України.
Та коли, після всіх промов подяк і побажань, вишикувалась черга охочих придбати книгу за пільговою ціною (300 гривень), виявилось, що примірників, які привезли на презентацію, не вистачить навіть половині цієї черги. На пропозицію влаштувати аукціон автор не пристав, лише пообіцяв за можливості надрукувати більше примірників пізніше.
А ведучі свята закликали як тих кому не дістались книги, так і тих, хто ними не сильно цікавився, до столів, за якими вже насипали знамениті Солотвинські вареники та наливали не менш знаменитий в Гришковецькій громаді білий борщ.
І ще довго над берегом древньої Коденки звучали пісні, гомоніли учасники свята та розливались пахощі українських народних страв.
